Не інертна я

47

Поміж сотень крокуючих, я стою на перехресті. Туман і нескінченні рухи. Куди мені йти? Повертати ліворуч, праворуч; повертатись до залишених облич.

Таланти? Навіть ваші овації і лупа не допоможуть розгледіти їх. То набуте, пройдете і вирване тяжкими днями і безсонними ночами.

Що я знаю, що я можу!? Не привілегія, а дике бажання мати. Шалене марення вирватись з невігластва і бруду. Я не хотіла бути вчорашньою.

Сотні книг на руках, і ще сотня на полицях. Витрачений час і купа нотаток, але головне: для чого? Чим далі в ліс, тим більше поворотів. Світ виявляється ще більше невідомий.

Хто проти, а хто зі мною? Безліч сотень питань, собі. Часом знаєш слово, ось воно написане тобою. А потім, неначе це вже і не я. Тексти наче на санскриті. І їх писала я? Напевно.

Туман. Де Захід, а де Схід? Не знаю. А може просто втомлена знати. Так буває. Да? Кричиш, доводиш, обіцяєш, запевняєш… А потім, стоїш і думаєш: куди?

Буває часом, зовсім рідко або часто – шепочу вітру слова про те, ким мала бути я.

Айона

Подобається

#4787 в Сучасна проза

У тексті є: війна, любов, мрії

Відредаговано: 30.10.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись