Не інертна я

44

Одного разу нам було боляче, занадто. Нас вразили в серце: принизили, розтоптали, спаплюжили. Ви відчували як у грудях все стискається, хотілося колінами припасти додолу і довго плакати. Так і було, буде. А потім тиша, солоні сльози вас покинули і немає сил, просто немає сил. Ви вставали і обіцяли собі стати сильними, ніколи не здаватись беззахисними і не бути обдуреними. Вам «весело», слова відлітають з ваших вуст: жарти, ідеї, плани. Ця дивна гіпербола емоцій. А в душі, то страшно, гидко, і думка лише про одне: «хоч би ніхто не дізнався як мені кепсько!». Скільки треба часу на цю дивну вакханалію? Емоції призначені для сліз ви виливаєте в шалені «радості». День за днем, допоки рани в спокої не будуть для вас такими смертними. Згадка про когось, невинне слово і ви ілюструєте секундну посмішку, а очі, то вже наповнюються морем. Перетерпіти, не думати, тільки б не заплакати…і так кожного вівторка чи середи. Кожного місяця, один раз на квартал… допоки пам’ять не зітре до болі знайомі силуети, голоси, відчуття.

Айона

Подобається

#4784 в Сучасна проза

У тексті є: війна, любов, мрії

Відредаговано: 30.10.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись