Слова, слова. У них криється гнів, радість, втома і пастка. Вони душать своєю протилежністю, зіпсованістю.
Наслухавшись докорів, звинувачень, пліток – втрачаєш себе. Хвилина по тому, і слова падають у безодню і пам‘ять зачиняє двері, для тебе дійсність вже втрачена.
Страх, бо ти не запам‘ятовуєш слова і все здається міражем, де правда стає вигадкою, а та натомість, виблискує оманливою дійсністю.