РОЗДІЛ 5. СИН, ЯКОГО ТРЕБА БУЛО ЗАХИСТИТИ. НАТАЛІЯ

Матвій почав читати пізніше за інших. У другому класі вчителька залишила мене після зборів і сказала, що син лінивий.

— Він розумний, — відповіла я.

— Розумний, але неуважний. Не може переписати три речення без помилок.

Я повела його до фахівців. Знайшла логопеда, домовилася про додаткові заняття, щовечора сиділа поруч із підручником. Коли однокласники почали дражнити, домоглася зустрічі з директоркою. Учительку наступного року змінили.

Матвій перестав боятися читати вголос. Я вважала це нашою перемогою.

Не помітила, коли допомога стала обов’язковою. Я переписувала за нього зошити, якщо було неохайно, телефонувала вчителям, вимагала перездати кожну низьку оцінку. Він навчився приносити щоденник лише після моїх нагадувань, а потім — ховати його.

Через місяць після повідомлення дітей я розбирала шафу. За коробкою з документами знайшла папку дитячих малюнків. На одному Матвій намалював нашу родину. Сергій і Дарина стояли біля будинку. Я займала майже половину аркуша. Син був маленьким, намальованим біля моєї ноги.

На звороті стояла дата. Йому було дев’ять.

Я сфотографувала малюнок і хотіла надіслати Матвієві. Потім згадала, що він просив не писати.

Поклала фотографію до сімейного чату без повідомлення. Видалила за кілька секунд, але Матвій уже встиг побачити.

«Навіщо ти це надіслала?» — запитав він.

«Знайшла твої малюнки. Хотіла віддати».

«Склади в коробку. Заберу потім».

Я написала: «Ти тут намалював мене дуже великою».

Він довго не відповідав.

«Бо ти тоді була найбільшою людиною в моєму житті».

Я усміхнулася, але наступне повідомлення стерло усмішку.

«Це не завжди було добре».

Я набрала: «Усі матері здаються дітям великими». Не відправила.

Наступного дня до клініки прийшла молода адміністраторка Марія. Я попросила її скласти графік відпусток. За годину забрала таблицю й переробила, бо вона не врахувала завантаженість лікарів.

— Можна було сказати, що саме виправити, — образилася Марія.

— Швидше зробити самій.

— Тоді навіщо ви дали це мені?

Я хотіла відповісти, що перевіряла її здібності. Натомість побачила Матвіїв малюнок: величезна я і маленький він.

Повернула Марії файл.

— Добре. Я позначу помилки, а ти виправиш.

Вона здивувалася, але сіла працювати.

Увечері я поклала малюнок у нову папку. Підписала «Матвій», потім зняла наліпку. Він і без мого підпису знав, що належить йому.