Глава 8

Додому я приїжджаю під ранок. Близько третьої ночі, коли з аналізами Ніки закінчили й діагноз поставили, викликаю таксі та їду додому. Назара я попросила не приїжджати. Не уявляю, як витримаю його присутність після всього.

Розплатившись із водієм, заходжу на територію будинку. Машин, припаркованих тут раніше, більше немає. Усі гості роз’їхалися, у вікнах непроглядна темрява. Прямо як у мене на душі, варто згадати, чому наше свято перервалося.

Не знаючи до пуття, хто, окрім сестри, залишився в будинку, крадусь, подібно до злодюжки. Тихо відчиняю двері ключем, роззуваюся в темряві й одразу ж прямую на кухню. Прикривши за собою двері, вмикаю світло. Тут панує бездоганна чистота. Після того, як гості розійшлися, у нас було сплачено прибирання. Зважаючи на те, що тут усе сяє, Мілка простежила, щоб усе було виконано найкращим чином.

Оскільки в мене навіть телефона із собою немає, я запускаю кавоварку, щоб хоч чимось зайняти руки. Сон не бере зовсім попри те, що я всю ніч не спала, а вчора прокинулася о п’ятій ранку, щоб встигнути зробити укладку та макіяж. Тепер це все більше не має значення і непотрібно.

Наш шлюб розпався. Просто на річницю.

Цікаво, бабуся Ніки знала, що в нас сьогодні свято, чи привела онуку навмання?

Як би мені не хотілося, а думки все одно повертаються до дівчинки. До її русявого волосся, до зацькованого погляду і стиснутих маленьких губ. Вона така тендітна, натисни — і зламаєш. Я чомусь думала, що діти в її віці повинні бути вищими на зріст, але, враховуючи умови, у яких вона утримувалася, вирости такою їй би не вдалося.

Одного я не розумію, як Назар міг не простежити, куди йдуть гроші. Куди щомісяця витрачаються ті кошти, що він перераховував, і в яких умовах проживала Ніка? Невже йому зовсім було начхати? Якщо так, виникає питання. На дітей у принципі чи конкретно на цю дівчинку — плід випадкового зв’язку з іншою жінкою? Йому було неприємно бачитися з нею, бо вона нагадувала йому про зраду?

За думками не чую, як на кухню заходить сестра. Лише коли вона опускається на стілець поруч, відсторонено мажу по ній поглядом.

— Не розумію, куди ви вчора зникли? — нарікає Мілка, дивлячись на мене сонним поглядом. — Зібралися і поїхали. Ти знала б, що тут сталося!

Піднявшись із місця, теж запускає кавомашину, а потім сідає поряд і з насолодою тягне запашний напій. Сестра в мене кавоманка. Свого часу саме вона підсадила мене на каву й навчила вибирати хорошу.

— Родиченьки наші ніяк не хотіли йти. Баба Люда взагалі геть-чисто відмовлялася, збиралася лягти на другому поверсі, але мама Назара змогла її випровадити. А дядько Ігор так взагалі…

— У Назара є дочка, — перебивши її, видаю на одному подиху.

Міла замовкає. З дзвоном ставить чашку на стіл, проливаючи кілька крапель капучино.

— В якому сенсі у нього є дочка?
— В прямому. Їй шість і її звати Ніка.

— Настя…

Спіймавши співчутливий погляд Міли, раптом розумію, що вона напевно вирішила, що я збожеволіла, і просто зараз думає, як подзвонити в дурку, щоб мене забрали.

— Від іншої жінки дочка. Учора її привели сюди. І ми поїхали до лікарні, бо вона знепритомніла.

— Хто? — ніби прослухавши все, що я сказала, перепитує Міла.

— Дочка Назара. Там… складна ситуація, дівчинка виснажена, за нею ніхто не дивився.

— Стривай. У Назара дочка від коханки?

Морщусь. Я не хотіла використовувати це слово. Від іншої жінки звучить інакше. Так, наче мене не зраджували. Наче чоловік не зраджував наш шлюб.

— Так.

Про те, що в неї така ж родима пляма, як і в мене, мовчу. Тепер мені здається, що це не так. Що там, у лікарні, мені це привиділося. Не знаю, освітлення впало не так, я була надто шокована чи ще щось. Зараз я це розумію. Розумію, що чужа дитина не може бути моєю, як би мені цього не хотілося. Що я нізащо не зможу прийняти її тільки тому, що я втратила свою малечу. І що, швидше за все, нас із Назаром чекає розлучення. Я б змогла ділити його з дитиною, якби вона народилася до нашого весілля. Тепер — навряд чи я зможу залишатися врівноваженою, знаючи, що у чоловіка є те, чого я так сильно жадала й не отримала.

З нас двох дітей найбільше хотіла я. Назар швидше погоджувався, аніж був двигуном процесу. Йому було добре вдвох. Приходити додому й засинати не після заколисування немовляти, а після гарного сексу. Не змінювати свої плани на користь дитини, не перебудовувати будинок, у якому ми так і не знайшли місця для дитячої. Напевно, підсвідомо ми знали, що не станемо батьками.

— Я не розумію… як це сталося?

Міла здається шокованою ще більше, ніж я. І це вона ще всієї правди не склала в голові.

— Зустрів жінку, піддався спокусі, переспав, отримав дитину, — знизую плечима. — Підозрюю, якось так це сталося.

— Він тут зараз? Назар приїхав із тобою?

— Ні.

— А де він?

— Або в лікарні з донькою, або в готелі.

— Ти хочеш із ним розлучитися?

— А ти що зробила б на моєму місці?