Розділ 3

Бар і справді був майже порожній, як і обіцяв Стас. Деревʼяний навіс, повітря просякнуте запахом морської солі та риби, напівтемрява та кілька пʼяних рибалок у кутку. Ідеальне місце.

Градус відвертості тут зростав пропорційно до кількості порожніх келихів на нашому столі.Алкоголь приємною, м’якою хвилею розливався по тілу, нарешті притупляючи той тупий біль, що гриз мене зсередини останні два тижні. Мені вперше за довгий час захотілося говорити. Не плакати, а саме виговоритися.

— Можна особисте питання? – спитав Стас.

— Звісно, давай.

— Розлучилась, бо пройшла любов – завʼяли помідори чи була інша причина?

— Двадцятирічна дівчина в ліжку з моїм чоловіком достатня причина? – я активно жестикулувала, крутячи в пальцях черговий келих. — Я повернулася додому на дві години раніше, а там…Гоша і Еллочка, мать його, секретарка.

Стас, який до цього моменту спокійно пив свій коктейль, трагічно притиснув долоню до грудей.

— Еллочка? Серйозно? Твій Гоша вибрав дівчину з імʼям персонажа з бородатих анекдотів? У чоловіка явні проблеми, Владо.

— Знаєш, що він зробив коли побачив мене? – я гірко розсміялася, і зробила солідний ковток, відчуваючи як текіла обпікає горло. — Сказав, що все не так як я думаю. Що це був просто виробничий стрес, і Еллочка допомогала доробляти йому звіт.

Стас пирхнув і ледь не захлинувся, голосно закашлявшись від сміху.

— Звіт? О так, всім відомий аудит з глибоким зануренням. Особливо ретельна перевірка документації в горизонтальному положенні, – сміючись кидав чоловік. — Слухай, ну це класика. Він мав сказати що вона робила йому штучне дихання, бо в нього раптово зупинилося серце від великого кохання до тебе.

Я вперше за останні тижні розсміялася так щиро, голосно й невимушено. Весь той важкий бруд, що скупчився на душі, раптово здався не таким уже й смертельним.

— Ну з цим зрозуміло, – кинув Стас. — А з роботою що?

— О, а через тиждень сталося це, – мене вже несло, алкогольний кураж повністю заволодів моїми мізками. — Я працювала організатором свят. Так от, приходжу в офіс, вся на нервах, синяки під очима. А шеф викликає до себе і каже що я маю підготувати звіт до кінця дня. Звіт, який взагалі не в моїх обовʼязках. Ну я йому так і сказала, а він відповів або я пишу звіт, або заяву за власним бажанням. І це мені, людині яка чотири роки пахала на цю контору без вихідних і лікарняних, витягуючи на собі всі складні проекти. Він мабуть був певен, що я не піду.

Стас подався вперед, опустивши лікті на стіл. В його очах спалахнув непідробний азарт.

— А ти що? Написала заяву?

— Краще, – я гордо підняла підборіддя, відчуваючи себе як мінімум героїнею голлівудського бойовика. — Я зайшла в компʼютер, до якого в той момент був підключений проєктор у конференц-залі, а там якраз засідали наші найважливіші акціонери. І замість фінансових графіків вивела на весь екран величезну заставку з написом: «Ваш бізнес тримається на соплях і моїх безсонних ночах. Успіхів у пошуках нових рабів». Потім заблокувала свій комп'ютер, видалила пароль доступу, поклала шефу на стіл кактус з запискою «Доглядайте за ним, у вас багато спільного – обидва колючі й нафіг нікому не потрібні».

Стас закинув голову назад і голосно, на весь бар розреготався, плескаючи долонею по дерев’яній стільниці.

— Боже, Владо, ти небезпечна жінка! Це просто геніально!

Я трохи зніяковіла від такої бурхливої реакції, відчуваючи, як щоки палають чи то від компліменту, чи то від шостої «Маргарити». Я підперла щоку рукою і хитро подивилася на нього.

— А хто ти взагалі такий? Ну, окрім того, що підробляєш моїм безкоштовним психотерапевтом на пів ставки?

Стас зробив витончений, кумедний жест рукою в повітрі.

— Ну, взагалі-то, робота підтримки для прекрасних жінок у стані глибокої кризи – це моє хобі. Для душі, так би мовити. А так у мене свій бізнес.

— Всі ви так кажете, – сміючись відповіла я.

Ніч за вікном ставала дедалі густішою, а голоси рибалок у кутку перетворилися на ледве чутний білий шум. Алкоголь міцно взяв своє. Простір навколо мене трохи розмивався, лишаючи в чіткому фокусі лише Стаса. Дистанція між нами якось непомітно скоротилася до мінімуму. Погляди стали довгими, важкими й відверто томними.

— Ти зовсім не схожий на серйозного бізнесмена, – тихо промовила я, зловивши себе на тому, що занадто відверто розглядаю лінії його губ. — Ти занадто… неформальний. І веселий.

— А ти занадто красива для жінки, якій можна зрадити, – його голос став нижчим, оксамитовим, він дивився мені прямо в очі, не кліпаючи. — Твій колишній – просто рідкісний, сліпий ідіот.

Я не встигла нічого відповісти, бо в цю саму секунду в барі здійнявся якийсь галас. Один із добряче підпитих рибалок біля стійки різко встав, заплутався у власних ногах і, змахнувши руками, важкою тушею полетів прямо в наш бік, завалюючись на наш стіл.

— Опа-па… Обережно, народ! – проорав він.

Усе відбулося за якусь частку секунди. Стас зреагував моментально, суто на рефлексах. Він залізною хваткою вчепився мені в талію і з силою смикнув на себе, рятуючи від зіткнення з падаючим чоловіком.

Я від такого різкого ривка повністю втратила опору під ногами і з розгону впала прямо на його коліна.

Я сиділа на ньому, обличчям до обличчя. Мої долоні автоматично вперлися в його широкі, теплі й міцні плечі, щоб не впасти, а його гарячі руки так і залишилися лежати на моїй талії, міцно притискаючи до себе.

Навколо щось із гуркотом розбилося, рибалка з матами завалився на підлогу, бармен щось кричав, але для мене весь світ навколо раптово вимкнувся. Той самий режим уповільненої зйомки, про який я колись казала, увімкнувся на повну потужність. Я відчувала його гаряче, прискорене дихання, змішаний запах кави, текіли та його парфуму. Його обличчя було так близько, а в темних хмільних очах більше не було жодної насмішки – лише чиста напруга.

— Ти як? Ціла? – тихо, майже шепотом запитав він, не послаблюючи хватки на моїй талії.