Розділ 2

Перші два дні злилися в одну суцільну, сіру пляму. Я почувалася лунатиком. На автопілоті виконувала все, що мають робити люди у відпустці. Сиділа на пляжі, засмагала, заходила у воду, але всеодно почувалася рибою в акваріумі. Бачила всю цю розкішну красу – бірюзову воду, білосніжний пісок, пальми, що гнулися до хвиль – крізь товсте, непробивне скло.

Я бачила закохані пари, які трималися за руки й обіймалися на тлі заходу сонця, і судорожно відводила погляд. Чула безтурботний сміх і поспіхом затикала вуха навушниками.

На третій день я прокинулася з диким головним болем і зрозуміла, що так далі тривати не буде. Ну не можна ж добровільно перетворювати такий омріяний відпочинок в Іспанії на поминки власного життя.

— Все, – сказала я своєму відображенню в дзеркалі, замазуючи консилером кола під очима. — Ліміт на страждання вичерпано. Офіційно оголошую жалобу закритою.

Під вечір я змусила себе залізти в коротку літню сукню на тонких бретельках, яку мені підкинула Діана, і вийти до великого басейну з баром.

Умостившись на вільний високий стілець біля стійки, я замовила «Маргариту» з подвійною порцією текіли. Антидепресанти мені не виписали, тож будемо працювати з тим, що є.

Я зробила величезний, не притаманний дівчині ковток. Коктейль був крижаним, і водночас обпалюючим. Алкоголь приємною хвилею покотився всередину.

Я повернула голову в бік басейну, і мій погляд миттєво зачепився за високого, рельєфного, ідеально засмаглого чоловіка.

Його темне волосся було мокрим і недбало зачесаним назад, а краплі води стікали по широких плечах і кубиках преса. Він витирався рушником, паралельно щось розповідаючи бармену, і раптом щиро, на весь голос засміявся.

Його сміх був низьким, оксамитовим, і здавалося, вібрував у повітрі навіть на відстані. По шкірі миттєво пробігли сироти. І ні, це було не від жадання... Принаймні, я переконувала себе, що це просто реакція на текілу.

Раптом він розвернувся, і погляд його темних, примружених очей ковзнув по мені. Швидко, оцінювально й... абсолютно байдуже. Наче я була не жінкою в ефектній сукні, а якоюсь непомітною частиною інтер’єру цього бару. Фікусом, наприклад.

І як би абсурдно це не звучало, але це мене зачепило. Прямо-таки різануло по самолюбству. Невже я жодному чоловікові більше не цікава? Мені всього тридцять! Я не стара, не побита життям бабця. Та й зовсім не потвора – маю густе, довге біляве волосся, великі очі, акуратний ніс. Не супермодель, звісно, але й не квазімодо.

Тоді чому Гоша мені зрадив? Чому він вибрав це худюще дівчисько з наколотими губами, яке розмовляє виключно цитатами з інстаграму? Чому навіть цей мокрий, гарячий красень біля басейну дивиться крізь мене?

І саме в той момент, коли токсичні думки знову почали затягувати мене в болото самобичування, а рука вже тягнулася забрати сумку й утекти назад у номер, мене хтось штовхнув у плече. Від несподіванки я здригнулася, і мій келих із залишками «Маргарити» вислизнув із пальців, з гучним дзвоном розлітаючись на друзки.

Я різко обернулася, готова спопелити винуватця поглядом, і... заклякла. Переді мною стояв той самий «мокрий красень». Він миттєво підняв руки в захисному жесті, його пляжна сумка з глухим звуком упала на пісок, а на обличчі розпливлася нахабна, але неймовірно чарівна усмішка.

— Вибачте, я не бачив, куди йду... – сказав він чистою українською.

Стоп. Зачекайте. Десь я це вже чула. Дежавю?

Кілька прохолодних крапель води з його плечей упали на мою оголену ногу, вириваючи з думок.

— Один-один, – підмигнув він, опустивши руки.

До мене нарешті дійшло. Це ж той самий чоловік, якого я ледь не збила з ніг у день приїзду! На його губах знову зʼявилася та сама насмішкувата посмішка.

До нас вже мчав офіціант із віником та совком, але чоловік зупинив його зі словами «Я сам, мій косяк, друже».

Я затамувала подих, спостерігаючи, як цей трицепсово-біцепсовий засмаглий бог спокійно, абсолютно без напускного сорому присідає навпочіпки й акуратно збирає уламки скла. Моя щелепна майже торкнулася підлоги. Мій колишній у такій ситуації влаштував би скандал із залученням генерального менеджера готелю, звинувативши бар у «використанні занадто слизького кришталю» і вимагаючи безкоштовний десерт як моральну компенсацію.

Раптом мій погляд упав на товсту книжку, яка вивалилася з його розстебнутої сумки просто на пісок. На обкладинці красувався похмурий напис «Убивство в замку Рокфорд».

— Читаєте детектив на відпочинку? – запитала я раніше, ніж встигла подумати. І це було настільки несподівано, що я аж сама злякалася. Серйозно, Владо? Ти що, фліртуєш? З незнайомцем? За два тижні після розлучення?

Чоловік підвівся, віддав совок офіціанту разом із солідною купюрою чайових, тоді подивився на книжку, а потім на мене.

— Намагався, – легко відгукнувся він, піднімаючи книгу й обтрушуючи її від піску. — Але переклад тут просто божественний. Таке враження, що його робив гугл-транслейтор під кайфом. До того ж, убивця – садівник. Я перевірив на останній сторінці, бо терпіти не можу інтриг. Я, до речі, Стас. І давай на «ти», якщо ти не проти знехтувати світським етикетом біля басейну.

— Влада, – відповіла я, відчуваючи, як куточки моїх губ самі собою повзуть угору. — І давай на «ти».

Стас запитально кивнув на сусідній стілець і, отримавши мій мовчазний дозвіл, підсів ближче. Від нього пахло морем і... чомусь свіжою кавою, попри те, що він щойно виліз із басейну.

— Знаєш, Владо, – він поглянув на мене з прищуром, — ти щойно так злісно дивилася навколо, ніби всі ці люди заборгували тобі купу грошей і тепер демонстративно купують на них кокосові коктейлі.

Я вперше за довгі тижні щиро й невимушено рассміялася. Цей сміх змив усю напругу, а тупий біль у грудях, що не відпускав ні на хвилину, раптово здався не таким уже й всеосяжним.

— Майже вгадав, – зітхнула я, підперши підборіддя рукою. — Я просто намагаюся зрозуміти що робити, якщо ти раптово звільнився, розлучився і опинився на курорті, де всі навколо виглядають непристойно щасливими? І цим неймовірно дратують.