Розділ 8. Облиш надію

Повернувшись до Буенос-Айреса, Хав’єр насамперед зв’язався з Пабло — на щастя, той залишив номер для термінового зв’язку. Домовилися про зустріч. Місце вирішили не змінювати: Хав’єр вважав, що в нього буде і зручніше, і безпечніше.

Як і першого разу, «три праведники» з’явилися у повному складі. Хав’єр розповів про візит до Ла-Паса і дивний хід Рікардо Б’янкі.

— Річ у тім, що Паласіос зник, — сказав Пабло, вислухавши Хав’єра. — Тут щось нечисто. Б’янкі не просто так каламутить воду. Я не здивуюся, якщо «модного» Федеріко вже прибрали й тепер повісять на нього все лайно.

— Ну, думаю, що ви перебільшуєте, — заперечив Хав’єр.

— Не будьте наївним, сеньйоре Рохас. Б’янкі здатен на все.

Хуан і Луїс мовчки кивнули на підтвердження. Хав’єр перейшов до справи:

— Ви казали, що сильно ризикуєте. Проте єдиний варіант вивести Б’янкі на чисту воду — це ваш вихід із тіні. В «Андес Скай» я тепер ніхто, мої слова не сприймуть серйозно. Ви можете відмовитися, і я вас зрозумію. Але якщо згодні — я негайно домовлюся про нову зустріч у Ла-Пасі. Вам потрібен час на роздуми?

— Ми вийдемо перекурити. Десять хвилин, сеньйоре Рохас.

Вони попрямували до виходу.

«Якщо «праведники» відмовляться, — подумав Хав’єр. — Яким буде мій план? Про контакти з комісією доведеться забути. Перетворитися на Дон Кіхота, що б’ється з вітряками? Можливо. Але краще — на Шерлока Холмса. У будь-якому разі я це так не залишу».

«Праведники» повернулися, і Пабло озвучив вердикт:

— Ми згодні. З вами поїду я. Не варто всій трійці світитися — це викличе підозри, якщо ми разом не вийдемо на роботу. Дві флешки у вас, ще три у нас — я їх заберу. Домовляйтеся про візит, сеньйоре Рохас.

Хав’єр готовий був обійняти всю трійцю. З’явилася надія, що справедливість переможе.

Вранці він зателефонував секретарю комісії та домовився про повторну зустріч. Цього разу розмова залагодилася відразу: Хав’єр упевнено посилався на особисту домовленість із головою. Секретар виявив поступливість і зайвих питань не ставив.

Напередодні вильоту Хав’єру зателефонував Пабло.

— Навіщо вам брати таксі, сеньйоре Рохас? Будемо потім шукати одне одного в аеропорту… Я заїду за вами, так зручніше. У мене яскраво-жовтий  «Рено Кліо». Колір специфічний, звісно, але це машина дружини, їй подобається. Під’їду просто до будинку. До завтра!

Наступного дня, чекаючи на Пабло, Хав’єр спустився раніше — вдома не сиділося. Збори були швидкими: компактний саквояж із найнеобхіднішим і головне — дві флешки, які він сховав у гаманець. Він вийшов за ворота і неспішно прогулювався, подумки програючи майбутню розмову з головою.

Тим часом на вулиці зібрався нетиповий для цього району затор —машини стояли щільно й нерухомо. Хав’єр занервував: так  можна і на літак запізнитися. Він вирішив попередити Пабло, щоб той їхав навпростець в аеропорт, а сам збирався пройти кілька кварталів і спіймати таксі. Хав’єр набирав номер знову і знову, але Пабло не відповідав.

«Та візьми ж ти слухавку! Запізнимося!» — подумки лаявся він, відчуваючи, як закипає злість.

— Що там сталося? — запитав Хав’єр у водія найближчої машини, який нервово барабанив пальцями по керму.

— Стрілянина он там, на перехресті, — неохоче відповів той і брудно вилаявся. — Когось упритул розстріляли. Кілер на скутері, зник миттєво. Дивіться новини, там все є.

Щойно Хав’єр відкрив стрічку новин, як на екрані з’явилося фото: яскраво-жовтий «Рено Кліо» з прошитим кулями склом і водій, що незграбно навалився на кермо. На його голову був накинутий закривавлений капюшон.