Розділ 6. Вигнання

Процедура звільнення не зайняла багато часу. Його просто виставили за двері: поспіхом і не дивлячись в очі.

З одного боку, Хав’єру було прикро. У роботу він вкладав душу, і система обслуговування при ньому якісно змінилася. Він вважав, що не заслужив тавра прокаженого, якого треба якнайшвидше ізолювати. З іншого — коли в спину полетіли брудні жарти декого з колег, він відчув не злобу, а радість від того, що більше сюди не повернеться.

Як чудовий фахівець, він легко знайшов би іншу роботу. Можливо, це було б найкращим виходом. Але Хав’єр знав: він не зможе просто забути про катастрофу. Перед очима стояли Ніко, «три праведники» та Гелен Венс із благальним поглядом. Він відчував відповідальність перед ними і вважав своїм обов’язком допомогти встановити істину. Але як це зробити, коли ти безробітний і більше не маєш впливу в «Андес Скай»?

Хав’єр вирішив зустрітися з головою комісії з розслідування — впливовим авіаційним чиновником, призначеним болівійською стороною. Особисто познайомитися вони не встигли — у старших радниках Хав’єр пробув лічені дні й спілкувався лише з відповідальним секретарем комісії. Через нього він і вирішив діяти, адже той фільтрував усю вхідну документацію та відвідувачів. Іншого вибору все одно не було.

Не гаючи часу, Хав’єр зателефонував секретареві й повідомив, що має конфіденційні дані для голови, які готовий передати особисто. Той запропонував надіслати копії поштою, але Хав’єр був непохитний: тільки особиста зустріч.

— Ці папери мають безпосередній стосунок до катастрофи й суттєво полегшать роботу комісії, — переконував він.

— Добре, — здався секретар. — Коли зможете бути в Ла-Пасі?

Прямого авіасполучення між Буенос-Айресом і Ла-Пасом не існувало. Проте Хав’єр підготувався, заздалегідь розрахувавши маршрут із короткою пересадкою. Вони узгодили час і закінчили розмову.

Летіти Хав’єр вирішив не «Андес Скай, а іншою авіакомпанією. Причина крилася не в особистій образі, а в елементарній конспірації. Уранці наступного дня він вирушив до болівійського Санта-Крус-де-ла-Сьєрра, де йому належало провести три години до рейсу на Ла-Пас.

Після приземлення Хав’єр одразу попрямував до транзитної зони. Аеропорт зустрів його липкою спекою. Попри кондиціонери, сорочка липла до спини. Навколо вирував натовп: туристи в шортах і панамах змішувалися з діловими людьми в костюмах. Сезон тільки починався, і термінал гудів, наче розтривожений вулик. Хав’єру хотілося одного — забитися кудись із кавою та пляшкою крижаної води й спокійно дочекатися свого рейсу.

У переповненому фудкорті він зайняв чергу до кав’ярні. Монітор під стелею транслював місцеві новини — це трохи відволікало від духоти й очікування.

Раптом по низу екрана поповзла яскраво-червона смуга: «Термінові новини!». Гул стих — усі погляди прикипіли до монітора. Ішлося про катастрофу AW 510.

На екрані замигтіли кадри з місця аварії: обгорілий фюзеляж, безпорадно розпластані по землі крила та понівечений хвіст із логотипом «Андес Скай». Без коментарів — лише відео та стислі пояснення рухомим рядком:

«Рятувальники вийшли до уламків! Рейс AW 510 прямував за маршрутом Буенос-Айрес – Ліма. Зв’язок із ним зник за дві з половиною години польоту».

Потім на екрані з’явилося виснажене обличчя Еліаса Венса. Рятувальники саджали його в люльку лебідки, щоб підняти на борт гелікоптера. Кадр змінився: ось він уже дивиться в ілюмінатор, по обличчю течуть сльози, він махає рукою. Гелікоптер закладає віраж і розчиняється в тумані.

«На місці катастрофи знайдено вцілілого! Це Еліас Венс, інженер компанії “Андес Скай”. Сеньйора Венса доправлено до шпиталю».

Перервана раніше передача поновилася без паузи. Гул голосів залунав із подвійною силою: новина не з повсякденних. У Хав’єра застукало у скронях і перехопило подих. Ще б пак — вижити в такій катастрофі! Можливо, саме Венс проллє світло на причини трагедії?

Хав’єр згадав про Гелен і, не чекаючи своєї черги, відійшов убік. Гортаючи телефонні номери, він помітив, як тремтять руки.

Вона відповіла швидко:

— Так, Хав’єре.

— Гелен, я щойно бачив… Ви в курсі? У новинах показували…

— Так, я говорила з Еліасом, — перебила вона схвильовано. — Він дзвонив щойно… Вибачте, я не можу зараз говорити.

Короткі гудки. Що ж, її можна зрозуміти — такі емоційні гойдалки мало хто витримає.

«Свою лепту внесуть репортери, — подумав Хав’єр. — Тепер у них нові цілі. Хоч від мене відчепляться, нарешті».

До Ла-Паса він прибув уже надвечір, та секретар запевнив: голова комісії на нього чекає. Хав’єр узяв таксі. Машина пірнула в густі сутінки, спускаючись серпантином у мерехтливу вогнями чашу болівійської столиці.

Їхати належало щонайменше пів години, і Хав’єр попросив водія ввімкнути новини. Усі радіостанції навперебій сурмили про рейс AW 510 та дивовижний порятунок Венса: один вцілілий, район катастрофи оточено, спеціальні служби працюють на місці, чорні скриньки знайдено.

Секретар не збрехав: голова був на місці. Хав’єр довго блукав коридорами, доки знайшов потрібні двері. Він прихопив ту саму теку, яку планував показати Мігелю Ковальські. Флешки залишив удома — вирішив, що для початку вистачить паперів. Надлишок інформації на першій зустрічі міг лише заплутати.

У кабінеті було накурено; до тютюнового диму домішувався густий аромат кави. Довгий стіл зберігав сліди нещодавньої наради: попільнички з горами недопалків, порожні чашки та пляшки з водою. На стіні без звуку миготіла велика телевізійна панель: уламки, обличчя Венса, знову уламки й зосереджені рятувальникі. Голова вказав гостю на стілець, відкинувся у кріслі та зчепив пальці на животі, приготувавшись слухати.

Попри очікування Хав’єра, розмова вийшла зім’ятою. Голова мигцем глянув на звіти про ремонт тріщини й заявив, що вже бачив їх. Він навіть показав цифрові копії, розвернувши монітор до Хав’єра. Це було наче грім серед ясного неба.