Розділ 5. Прощальне коло

Дієго та Венс швидко зійшлися. Чекаючи на повернення Ернесто, вони багато розмовляли. Еліаса ніби прорвало: скучивши за людьми, він охоче ділився своїми пригодами.

В історії з катастрофою літака Дієго бачив матеріал для майбутньої книжки. Він загорівся не на жарт: походжав навколо Венса, кумедно переставляючи довгі жираф’ячі ноги, і натхненно озвучував усе, що спадало на думку.

Початок він уявляв так:

Звичайний рейсовий лайнер іде на ешелоні в десять тисяч метрів. Політ триває вже не першу годину, пасажири нагодовані й розслаблені: сплять, читають, дивляться кіно. Усе в штатному режимі — аж раптом вибух! Хвіст відривається і летить в один бік, фюзеляж — в інший. Уламки падають у густі ліси на східному схилі Анд. Вибухи, пожежі, а згодом — зловісна тиша. Жодних ознак життя.

— Це початок, якого ви не пам’ятаєте! — збуджено торохтів Дієго. — Але ж ми можемо його вигадати, правда?

— Можемо, — погодився Венс. — Тільки на вибух це не схоже. Це я вам як інженер кажу.

— А на що схоже?

Венс знизав плечима:

— Важко сказати. Може, «чорні скриньки» проллють світло.

— Гаразд. Тоді опис падіння відкладемо… Поки що почнемо з того, як ви опритомніли.

Дієго запропонував вести сюжет із двох боків: від імені Венса та від них з Ернесто:

— Ми докладно опишемо ваші випробування, а паралельно — те, як ми з Ернесто йшли крізь ліси й гори, мріючи про ексклюзивне відео. Ми ж не вірили, що хтось вижив. Так і було! Уявіть: на обкладинці обидва наші прізвища. Це буде бестселер, точно вам кажу!

«Хлопець із прибабахом, — подумав Венс. — Навколо уламки й мерці, а він про книжку марить».

— А чим закінчимо книжку? — запитав він.

— Хм. Варіант перший: фінал із рятувальниками. Вас саджають у гелікоптер, на плечі — мавпочка. Гелікоптер здіймається і робить прощальне коло над місцем катастрофи. Мавпочка щось щебече на вухо, а на очах у вас — сльози.

— Схоже на фільм, — усміхнувся Венс.

— А чому б і ні? Чудова ідея! Варіант другий: тріумфальний епілог. Презентація нашого видання у відомому книжковому клубі — країна не важлива. Ми з дружинами хвилюємося, у залі яблуку ніде впасти. Потім виходимо до публіки під овації — успіх шалений! Оплески стихають, ви берете мікрофон і виголошуєте яскраву промову. Вона і стане фінальною крапкою. Як вам?

«Точно з прибабахом, — подумав Венс. — Та варто віддати належне: запалити вміє».

— Із фантазією у вас усе гаразд, Дієго.

Дієго, ласий до компліментів, густо почервонів. Він залишив Венса і вирішив пройтися навколо хвоста та того місця, де були поховані люди. Біля могили Рауля він затримався, вдивляючись у шматок обшивки з криво видряпаним текстом.

Він повернувся притихлим і поставив несподіване запитання:

— Це могло бути самогубство пілота? Не припускаєте?

— Рауль і самогубство? Та ви з глузду з’їхали! — спалахнув Венс. — Він був життєлюбом і пілотом від Бога.

Венс у подробицях розповів історію знайомства з Раулем. На Дієго вона справила враження:

— Ви могли б накидати це на папері? Чи повторити, а я запишу на диктофон?

— Так, але не зараз. Мені треба отямитися. Наринули спогади…

Дієго делікатно відійшов, розуміючи його стан. Решта дня минула спокійно. Віслючки й Капуччо бавилися самі по собі, Венс просидів увесь вечір біля багаття, а Дієго ще довго блукав навколо «акулячого плавця».

Уранці їх розбудив надривний рев віслюків і гучні голоси. Дієго вистромив голову й остовпів: намет оточили люди в темно-синіх комбінезонах. На стегні в кожного висів мачете. Рятувальники! Їх було багато; частина групи вже діловито оглядала уламки. Вони явно не очікували виявити тут наметовий табір із людьми та віслюками.

Дієго кинувся до телефона, куди заздалегідь скопіював відео з карти пам’яті, і демонстрував обидва вцілілі дрони. Рятувальники дивилися запис, спантеличено розводячи руками: вижити в такій катастрофі було неможливо. Це суперечило і логіці, і здоровому глузду.

Невдовзі по Венса прилетів гелікоптер — «Єврокоптер» із написом: «Пошук і Порятунок». Сісти він не міг, тому Венса вирішили підняти на борт лебідкою.

Гелікоптер завис низько. Гуркіт двигунів посилювала гірська луна, лопаті гнали потужні потоки повітря, притискаючи траву й чагарник до землі. Речей у Венса не було — збирати нічого. У супроводі рятувальників він пошкандибав до лебідки, аж раптом згадав про щось і повернув назад.

— Капуччо! — крикнув він, намагаючись перекричати гул. — Капуччо! Полетіли додому!

У руці у Венса був банан — подарунок рятувальників. Він намагався приманити звірятко, і те обережно визирнуло з-за куща. Зморщена мордочка боязко роздивлялася метушню навколо. Кілька стрибків — і мавпочка вже на кроні вільхи. Вона ще раз майнула серед листя, немов прощаючись, і розчинилася в хащах.

Прийнявши Венса, гелікоптер піднявся і зробив коло над просікою. Хвіст літака та фігурки людей здавалися іграшковими. Венс припав до ілюмінатора: йому самому ледве вірилося в пережите. Дієго махав рукою — він залишився чекати на Ернесто. По обличчю Венса текли сльози — точнісінько так, як описував Дієго в одному з варіантів фіналу. Не було тільки мавпочки на плечі.