Розділ 5. Одного разу в стейкхаузі

Еліас Венс був родом із Техасу. Його рідний Остін поєднував чиновницьку суворість із ексцентричністю. Урядові квартали тут сусідили з натовпами довговолосих музикантів і студентів-протестувальників.

Дитинство Венса припало на початок дев’яностих, коли Остін офіційно проголосив себе світовою столицею живої музики. Еліас, як і його однолітки, міг годинами слухати музику, що лилася звідусіль: з відчинених дверей барів чи просто з тротуарів.

Та все ж йому був ріднішим інший Техас — той, де панував дух Дикого Заходу. Тому Венсу уподобав Форт-Ворт із його легендарним Сток’ярдсом, продуваний вітрами Амарилло та суворий, прикордонний Ель-Пасо.

За час служби на Гаваях Еліас неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації в Форт-Ворті. Кожного разу, збираючись туди, він передчував смак техаських стейків і близьку за духом атмосферу.

Того разу Еліас прибув у Форт-Ворт на два тижні —  належало пройти чергову сертифікацію на заводі «Локхід Мартін».

У вільний час Венс не любив самоти: зазвичай його супроводжували колеги. Маючи легку вдачу, він швидко зближувався з людьми. Але того разу група підібралася надзвичайно похмура. Він за звичкою спробував розворушити всіх жартами, та марно — у відповідь дістав лише напружену тишу. Довелося вирушити до стейкхаусу наодинці. .  

Йому пощастило — у п’ятницю ввечері знайшлося вільне місце. Стейкхаус вражав своїми масштабами: нескінченні ряди дерев'яних столів, довга барна стійка і повноцінна арена для родео, засипана піском і тирсою. У повітрі стояв аромат смаженого м'яса, змішаний із запахом вичиненої шкіри та гіркуватим димом вугілля.

Головною забавою була арена з механічним симулятором родео — стіл Венса стояв за пару кроків від неї. Симулятор являв собою обтягнуту грубою шкірою конструкцію, що віддалено нагадувала коня і була встановлена на потужній гідравлічній опорі. Складна система приводів дозволяла «кобилі» імітувати непередбачувані ривки реальної тварини, прагнучи скинути наїзника на надувні мати. Роботою механізмів керував оператор, який сидів за пультом біля огорожі. Від охочих покататися не було відбою.

Венс потягував пиво, з інтересом спостерігаючи за розвагою. У «кобили» було три режими. Перший, «дитячий», лише плавно погойдував сідло. Другий рівень — «ковбойський» — змушував гідравліку працювати різкіше, імітуючи норовистого коня. Але найбільш видовищним був третій: оператор переводив джойстик у крайнє положення, і «кобила» перетворювалася на скаженого звіра, що хаотично рвався і закручувався по спіралі. Під регіт натовпу наїзники стрімголов летіли на підлогу. У цьому режимі вони зазвичай трималися лічені секунди.

Офіціант у джинсовій жилетці приніс рібай, і Венс переключив увагу на соковиту м'якоть величезного стейка. Він їв не поспішаючи, методично орудуючи ножем і виделкою, насолоджуючись кожним шматком.

У натовпі охочих покататися пролунали оплески й вигуки:

— Гелен! Гелен!

Венс невдоволено зморщився, але, глянувши на арену, відклав ніж і виделку — рібай відійшов на другий план.

Із натовпу вийшла висока шатенка в «стетсоні», джинсах і ковбойських чоботах — справжня техаська дівчина, ніби з рекламного постера. Вона попрямувала до «кобили» легкою, впевненою ходою. Венс не зводив з неї очей, відчуваючи, як тілом розливається гаряча хвиля.

Дівчина осідлала «кобилу», і оператор увімкнув перший, «дитячий» режим. Гелен одразу подала знак: сильніше! У закладі стало тихіше: увагу чоловіків прикували принади наїзниці, що спокусливо коливалися в такт руху.

Другого режиму їй теж виявилося замало. Оператор, знизавши плечима, неохоче пересунув джойстик на максимум. Тепер принади Гелен уже не просто коливалися — вони ледь не виривалися з одягу. «Стетсон» злетів, оголивши копицю густого волосся, стягнутого на потилиці в кінський хвіст. Він кумедно мотався з боку в бік, наче в коня, що відмахується від ґедзів.

Величезна зала притихла. Гелен усім тілом припала до «кобили». Один чобіт полетів слідом за «стетсоном», другий ледь тримався, але вона все ще залишалася в сідлі! Найазартніші відвідувачі почали робити ставки.

Венс підвівся і, не зводячи очей з наїзниці, рушив до оператора. Йому було ясно: ця дівчина з породи впертих, що триматимуться до останнього, навіть якщо злетить увесь одяг. Він зрозумів: «шоу» час зупиняти.

Оператор збагнув усе без слів: глянувши на Еліаса, він рухом джойстика переключив «кобилу»  в нейтральний режим, і вона завмерла. Гелен обернулася, з обуренням дивлячись на Венса. Тепер він розгледів її краще: миловидне, але вольове обличчя і величезні карі очі.

Еліас широко усміхнувся і галантно простягнув руку. «Просканувавши» його поглядом, Гелен змінила гнів на милість і, прийнявши допомогу, зійшла з «кобили». Венс знав силу своєї усмішки. Він і без неї був нівроку: високий, світловолосий, блакитноокий. Лише занадто масивне підборіддя трохи псувало його. Та варто було йому усміхнутися, як уся важкість обличчя танула, поступаючись місцем шарму, перед яким було важко встояти.

Тільки-но ступивши на підлогу, Гелен накинулася на нього:

—За яким правом ви тут командуєте?

—За правом старшого за званням. Дозвольте представитись: технік-сержант ВПС Еліас Венс! Вражений вашим умінням триматися в сідлі!

Гелен презирливо скривила губи, але в її очах промайнув інтерес:

— Хм. Технік-сержант, а командуєте як майор… не менше.

Вона попрямувала до компанії, що підбурила її осідлати «кобилу». Еліас ішов поруч. Гелен різко обернулася:

— У вас до мене ще якась справа?

— У мене до вас пропозиція, Гелен.

— Звідки вам відоме моє ім'я? Ах, ну так… Хлопці кричали так, що на Місяці було чути, — вона хитнула головою в бік друзів. — І що за пропозиція?

— Давайте повечеряємо. Просто зараз, — Еліас усміхнувся так широко, як тільки міг. — Мій стіл поруч.

Друзі нетерпляче подавали їй знаки — схоже, компанія збиралася йти. Гелен озирнулася на них і знову зустрілась поглядом із Венсом: цього разу в її допитливих очах майнув іронічний вогник.