Розділ 3. 31А

Венс прокинувся від гуркоту — хтось гасав по обшивці прямо над його головою. Наче в багатоповерхівці пустували діти поверхом вище.

Кондори? Невже повернулися?

Венс стиснув у руці один із двох уцілілих фальшфеєрів і тихо підкрався до розлому.

Визирнув — і занімів:

— Капуччо! Я вже й не сподівався, що побачу тебе. Вивів до просіки — і шукай вітра в полі! Ну, йди-но сюди, ближче!

Він поманив капуцина рукою, але той тримав дистанцію.

Учора, вигнавши кондорів, Венс пройшов крізь пекло. Довелося гарувати до темряві в очах, вишкрібаючи салон від наслідків катастрофи та пташиного бруду.

Насамперед потрібно було поховати загиблих. Венс знав, що у хвості, поруч із кухонним модулем, є шафа з аварійним спорядженням. Сталевий лом, що зберігався там, був йому вкрай необхідний. Але шлях до нього перегороджував нестерпний сморід. Дихати не було чим — ступивши кілька кроків, Венс сахнувся назад.

Проте рішення знайшлося швидко — чоловіча сорочка та парфум із валізи. Венс щедро залив тканину пахучою рідиною, дав їй трохи вивітритися і щільно обмотав обличчя.

Діставшись аварійної шафи, Венс рвонув клямку. Між вогнегасником і кисневими балонами, він побачив яскраво-червоний корпус лома. Поруч, затиснутий у сталевому кронштейні, висів помаранчевий кейс аптечки. Звільнивши кріплення, Венс прихопив здобич і пошкандибав до виходу.

Найперше він прийняв анальгетик з антибіотиком і зачекав, поки біль ущухне. Тепер належало знайти місце, щоб прикопати тіла. Венс обрав ділянку із м'якшим ґрунтом, метрів за десять звідти. Однак, окрім брухту, потрібна була лопата.

Він звернув увагу, що біля аварійного виходу висіла напіввідчинена стельова ніша для багажу. Підчепивши її край ломиком, він навалився всім тілом і відламав багажну панель. Широкий шматок композиту з гострим рваним краєм ідеально пасував на роль імпровізованої лопати

— Чим не лопата, Еліасе? — він прикидав панель у руці: вона була легкою, але досить жорсткою, щоб копати навіть щільний лісовий дерен.

В ніші, що відкрилася, лежали два рятувальні плоти. Увагу Венса привернули їхні помаранчеві чохли — вони годилися для перетягування тіл і поховання.

Орудуючи брухтом та багажною панеллю, він вирив яму. Попри пухкий ґрунт, робота була виснажливою. Йому доводилося часто зупинятися й відпочивати, сидячи під стабілізатором.

Тепер належало зробити найважче. Натягнувши рукавички з аптечки й збризнувши імпровізовану маску новою порцією парфуму, Венс вирушив до тіл. Він укладав останки на чохол і, зціпивши зуби, тягнув страшну ношу до ями раз за разом, поки не перетягнув усіх, хто залишався в салоні.

«Рано чи пізно з'являться рятувальники. Могила поруч, і це єдиний шанс хоч якось захистити тіла від хижаків. Накидаю ще моху зверху, і досить».

Основну роботу було зроблено, але салон потребував прибирання: усюди виднілися плями крові впереміш із послідом кондорів. На щастя, хвостова кухня майже не постраждала, і Венс швидко відшукав мийні засоби.

Скінчивши й із цим, він вирушив на пошуки їстівного. Частина кухонних візків, зафіксованих замками, як і раніше, стояла на своїх місцях. Венс по черзі викочував їх у прохід, щоб вийняти таці з їжею.

На жаль, на нього чекало розчарування: яловичина в соусі та курка безнадійно зіпсувалися. Булочки та салати теж. Для їжі годилися лише крекери, горішки у вакуумі, порційні джеми та шоколадні батончики — злегка підталі, але цілком їстівні.

— Сухий пайок — майже як в армії, — усміхнувся Венс, складаючи здобуте в окремий пакет. — Бачиш, Гелен, я стаю вегетаріанцем. Щоправда, мимоволі.

З нагоди новосілля Венс влаштував бенкет, відкривши консерви з дьюті-фрі. Як обідній стіл він обрав місце 31А — одне з двох уцілілих крісел на останньому ряду, де не було тіл загиблих.

«Раніше я не міг такого уявити — виносити людські останки, змивати кров... а потім хрумтіти крекером, наминати консерви й отримувати від цього задоволення. Ба більше — от би чашку кави зараз...»

Він подумав про ночівлю. Для її облаштування треба було бодай частково прикрити розлом і особливо дрібні дірки вгорі, крізь які всередину проникав дощ.

Для дірок Венс використав одяг із розкритих валіз. У хід пішло все: білизна, сорочки, светри. Венс скачував тканину в тугі джгути й уганяв їх у рвані краї обшивки.

Прикрити розлом виявилося складніше. Відповідним матеріалом здавався хіба що ковролін на підлозі. Але як його здерти? Він укривав усю підлогу, зокрема й під пасажирськими кріслами, і вирізати його було неможливо. Ножем Венс поки не розжився.

За допомогою лома він здер кілька шматків дюралевої обшивки з гострими рваними краями — заміна ножу?

Венс узявся до роботи. Єдине місце, де вирізати ковролін найпростіше — прохід між рядами крісел. Однак покриття не піддавалося — долоні Венса невдовзі зрізалися до крові. Надміцний ковролін доводилося не різати, а перепилювати. Метал обшивки швидко тупився, «леза» потребували частої заміни. Венс зрозумів, що не впорається і за тиждень.

Він згадав, що на «Боїнгу» має бути аварійна сокирка. Наскільки він знав, її зберігають за кріслом другого пілота. Сокирка — ідеальний інструмент, здатний розрубати навіть армований композит.

— Ладно, — Венс відкинув марний шматок дюралю. — Завтра піду на пошуки фюзеляжу.

Швидко стемніло. Вітер посилився і тепер поривами дув у салон, видуваючи залишки тепла. Венс смертельно втомився. Зщулившись від холоду, він прийняв ще порцію таблеток і накидав на крісло светри та пончо.

З'ївши на вечерю арахіс та шоколадний батончик, він задрімав на звичному вже 31А. Йому снилася Гелен, він навіть відчув запах її волосся та шкіри. Венс намагався торкнутися її, але не зміг дотягнутися — Гелен зникла. Сон був уривчастим, і лише під ранок він заснув міцно, поки його не розбудив тупіт Капуччо.