Розділ 2. Реванш

Робочий день був у самому розпалі. Монотонне гудіння принтерів, шелест купюр у лічильних машинках і гомін голосів наповнювали операційну залу. З усіх днів тижня Макса найбільше дратували понеділки. О, як він їх ненавидів! Здавалося, клієнти всі вихідні копили фінансові питання, щоб у понеділок від самого ранку штурмувати банк.

Макс працював ніби на автопілоті: приймав документи, консультував, відповідав на запитання. Його думки були далеко. Ще в суботу, одразу після спільного з Лорою перегляду, він дав собі слово не заходити на канал до понеділка і попросив її про те саме. Після прем’єри він вимкнув сповіщення, побоюючись або приголомшливої тиші провалу, або потоку хейту.

Тепер, коли понеділок настав і ролик «настоявся», у Макса не було й хвилини, щоб відволіктися від службової рутини: черга здавалася нескінченною, клієнти йшли щільним потоком. Стрілка годинника наближалася до одинадцятої — часу п’ятихвилинної перерви.

«Відпущу цього похмурого хлопця, — подумав Макс, — і піду на законний перепочинок».

До стійки підійшов чоловік середніх років із товстою текою. Він розкладав папери ґрунтовно й неквапливо, уточнюючи деталі за кожним пунктом договору. Макс ввічливо кивав і надавав пояснення, зберігаючи спокій, хоча запитань не меншало.

«Він розпитує про відсотки так, ніби від цього залежить доля світової економіки», — думав Макс.

У кишені завібрував телефон — повідомлення від Лори: «Зайди на канал!»

Нарешті чоловік постав підпис і попрямував до виходу. Макс повісив табличку про перерву і, ледь стримуючись, щоб не побігти, рушив до службових приміщень. Зачинившись у вбиральні, він вихопив телефон.

На головній сторінці YouTube, у самій стрічці рекомендацій, він побачив власне відео. Цифра приголомшувала: понад 1,6 мільйона переглядів. Серце Макса шалено закалатало.

Він відкрив аналітику. Лічильник у реальному часі пульсував: щокілька секунд до загальної суми додавалися нові сотні глядачів. Та найбільше вражали коментарі. Їхня кількість уже вимірювалася тисячами; стрічка оновлювалася так швидко, що Макс не встигав вчитуватися. Люди сперечалися, обурювалися, хвалили його за сміливість і вимагали відповідей.

Він миттєво написав Лорі: «Побачив. Чекаю на тебе ввечері». Вона відповіла миттєво — смайлом із піднятим догори пальцем.

Макс глянув на годинник — рівно п’ять хвилин на дванадцяту. Перерва закінчилася. Запізнення загрожувало доганою від начальника відділу, але Максу було начхати. Він відчував нутром: попереду нове життя, де не буде місця офісним наглядачам із їхніми вічними повчаннями.

Розправивши плечі, він неквапливо рушив до операційного залу. Начальник здивовано провів його поглядом, але промовчав. Макс прибрав табличку «перерва» і широко посміхнувся черговому відвідувачу.

Увечері Макс і Лора сиділи на кухні, вечеряючи фастфудом і не відриваючись від телефонів.

— Скільки коментів, Максе! І всі такі різні. Давай бодай частину прочитаємо.

— Давай. З якого почнемо?

Лора трохи замислилася і запропонувала:

— Я читатиму хейт, а ти хороші, згода?

— Починай!

— Так-так-так… ну ось, до прикладу: «Авторе, розслідуванням займаються профі, а не дилетанти з ноутбуками. Своїм «мережевим розумом» ти лише плодиш фейки й заважаєш працювати офіційній комісії».

— Розбавлю медом, Лоро: «Максе, це історичний момент! Ти щойно поховав монополію чиновників на істину. Фраза про «серверну кімнату з крилами» — це геніально!»

— Зараз я тебе клацну по носі! Ага, ось: «Які «тріщини в коді»? Який Python? Автор явно надивився голлівудських фільмів. Літаки падають через помилки людей та відмови заліза. Не лякай народ байками про «божевільні алгоритми», якщо не тямиш в авіоніці».

— Щедро поллю сиропом: «Дивлюся уже втретє. Це не просто ролик, це інструкція з пошуку правди. Максе, не зупиняйся! Мільйони переглядів — це лише початок».

Лора раптом спохмурніла:

— А ось коментар, що звучить як погроза: «Публікація списку пасажирів із закликом «шукати цифрові сліди» — це пряме порушення законів про персональні дані. Чекай на позови від родичів і блокування каналу найближчими годинами. Це не революція, а кримінальна справа». Це справді так, Максе?

— Лоро, список оприлюднили майже відразу. Це відкрита інформація. Хіба що… якщо родичі масово подадуть скаргу, тоді ролик можуть приховати.

Макс на мить замислився:

— Ось цікавий комент, до речі: «Мій дядько загинув в авіакатастрофі десять років тому, і нам видали відписку про «помилку пілота». Якби тоді був такий проєкт, як твій, був би шанс дізнатися правду. Дякую тобі за сміливість!» На жаль, десять років тому це було б неможливо.

— Гаразд, Максе, читати можна нескінченно. Що каже статистика?

— Ось сухі цифри: чотири мільйони двісті тисяч переглядів на восьму вечора. Чотириста п’ятдесят тисяч лайків. Дизлайків — дванадцять тисяч. Вісімдесят тисяч коментів і понад мільйон репостів. Утримання аудиторії — вісімдесят п’ять відсотків.

Лора заплескала в долоні.

— Круто, Максе, дуже навіть круто!

«Це мій реванш, Лоро, — подумав Макс. — У тебе — банківський модуль із цифровою вівісекцією, а в мене — популярний канал. І невідомо, що важливіше».

Макс перемикнувся на вкладку з поштою і свиснув від подиву.

— А вже є й пропозиції щодо реклами!

Він розвернув ноутбук до Лори.

— Дивись, ось розробники якоїсь мобільної гри пропонують непогану суму за коротку вставку в наступному ролику.

Лора примружилася, вдивляючись у цифри:

— Непогано! За пів хвилини базікання?

— Саме так. І це лише початок. Ось VPN-сервіс пропонує контракт одразу на три відео. І якась IT-школа…

Макс відкинувся на спинку стільця, дивлячись на Лору з  виглядом переможця:

— Схоже, мій проєкт щойно отримав перше фінансування.

Лора пильно подивилася на нього.