ЧАСТИНА 3. Розділ 1. «Ферґельтунґ»

— Добрий вечір! В ефірі ток-шоу «Гардлайн» на Бі-бі-сі Ньюс. З вами я — Саймон Кейн.

Ведучий у сірому костюмі та білосніжній сорочці відчеканив вітання, дивлячись просто в камеру. Він нагадував боксера, який відкриває бій серією жорстких ударів. Жодних пауз — він ніби з ланцюга зірвався:

— Глобальний фінансовий світ десятиліттями тримався на недоторканності активів. Проте сьогодні рахунки заморожують за клацанням пальців. Ері банківської таємниці настав край. Мій гість, Віктор Дюпре, бачить у прозорості єдиний спосіб відновити справедливість. Він стверджує, що «гроші пахнуть», і заявляє, що зможе відстежити шлях золота Третього рейху. Дюпре готовий обнулити статки корпорацій, побудованих на цьому фундаменті. Віктор Дюпре — засновник проєкту «Ферґельтунґ», що в перекладі з німецької означає «відплата».

Ведучий повернув голову до співрозмовника:

— Пане Дюпре, ласкаво просимо на «Гардлайн». Те, що ви називаєте справедливістю, ваші критики вважають фінансовим тероризмом. Ви хочете повернути борги чи зруйнувати систему?

Камера від’їхала від обличчя Кейна, змінивши великий план на загальну панораму студії. Дизайн у стилі хай-тек був витриманий у темно-синіх тонах. На задньому плані, на всю ширину екрана, відкривався краєвид на нічний Лондон.

Чоловіки сиділи один навпроти одного за столом із чорного скла, ніби гравці у вирішальній партії. Схожі за стилем одягу, вони різко контрастували позами.

Кейн утілював агресію та азарт, сидячи на самому краєчку крісла й подавшись усім тілом уперед. Дюпре, навпаки, глибоко відкинувся на спинку, ніби збільшуючи дистанцію між собою та наполегливим опонентом.

Почувши перше запитання, Дюпре витримав паузу, не зводячи очей із ведучого:

— Справедливість здається тероризмом лише тим, у кого сумління нечисте. Що ж до системи, Саймоне, я порівняв би свою роль із роботою хірурга. Коли лікар розтинає абсцес, хіба він прагне знищити пацієнта? Ні, він діє на благо: вичищаючи гній, рятує життя. Фінансову систему можна розглядати як людський організм — у них багато спільного, зокрема й нариви.

Кейн подався вперед ще дужче, впиваючись поглядом у спокійне обличчя співрозмовника:

— Ефектна аналогія, пане Дюпре. Але дозвольте: будь-який хірург працює за згодою пацієнта. А хто дав право вам?

— Хто дав мені право? Резолюція номер шість Бреттон-Вудської конференції, Саймоне. Липень сорок четвертого року — за місяць після висадки в Нормандії. В Європі ще йшли бої, але представники сорока чотирьох країн уже домовилися: усе золото, захоплене нацистами, має бути знайдене й повернуте законним власникам.

Дюпре ледь помітно поправив манжету, зберігаючи спокій:

— Бачите, я спадковий швейцарський юрист. Мене вчили вірити в непорушність підписаних договорів. Система сама санкціонувала цей процес вісімдесят років тому. Те, що сучасні банкіри воліли про це забути, коли награбоване золото почало приносити прибуток, не позбавляє документ юридичної сили. Я не створюю нових правил — я лише намагаюся виконувати старі зобов'язання.

— Аргумент вагомий, пане Дюпре. Але світ уже знає тих, хто йде цим слідом. Є Центр Симона Візенталя, є єврейські організації з реституції. Чим ваша структура відрізняється від них?

— Різниця в масштабі та меті, Саймоне. Центр Візенталя — це «мисливці за головами». Їм важливе покарання, акт моральної відплати. Але з тієї війни минуло занадто багато часу, і скоро полювати не буде на кого. Організації з реституції виступають у ролі адвокатів: вони роками просять банки повернути майно конкретним родинам.

Дюпре перевів погляд на камеру:

— Мене не цікавлять старезні діди-охоронці чи приватні вклади. Моя мета — вирізати з тіла світової економіки ті шматки, в основі яких лежать нацистські активи: акції, холдинги та частки в корпораціях. Проєкт «Ферґельтунґ» — це не прохання про компенсації. Це примусове вилучення активів, які за законом і за совістю ніколи не належали тим, хто зараз ними керує.

Кейн відреагував блискавично:

— Припустімо, ви маєте рацію у своїх розрахунках. Але як ви собі це уявляєте? Ви прийдете в офіси найбільших холдингів і висунете їм претензії вісімдесятирічної давнини? На що ви розраховуєте? Що система, яка десятиліттями ховала ці кінці у воду, просто віддасть вам ключі від сейфа за першою вимогою?

— Прецеденти вже були, Саймоне. Гуґо Босс визнав, що шив форму для СС руками в'язнів. «Фольксваген», «БМВ», «Сіменс» — усі вони виплатили мільйони у фонди компенсацій. Це гіганти індустрії, чиї імена у всіх на устах. Але покаяння публічних гігантів — це лише димова завіса. Набагато цікавіші ті, хто залишився в тіні.

Увесь світ обговорював утечу нацистів до Південної Америки, але ніхто не рахував активи, які пішли слідом за ними. Там, під прикриттям диктатур, нацистське золото перетворилося на сировинні імперії та портову логістику. У мене є підстави вважати, що ці структури досі вплетені у світову економіку й продовжують приносити прибуток. Цілком імовірно, що саме вони послужили фінансовим та операційним фундаментом для перших наркокартелів. Нацистський капітал міг злитися з кокаїновим трафіком у єдину систему.

Дюпре повільно взяв склянку й зробив ковток, не зводячи погляду зі співрозмовника. Кейн запитав улесливо-їдко:

— Це серйозне звинувачення, пане Дюпре. Ви фактично пов'язуєте світовий бізнес із кокаїновими грошима й тінню Третього рейху. Але будь-яка теорія розсипається без конкретики. Дайте нам бодай одне ім'я. Чи проєкт «Ферґельтунґ» — просто полювання на привидів?

— Полювання на привидів? Що ж, згадаймо цілком реальні імена: Клаус Альтман, він же Клаус Барб'є.

Дюпре з викликом подивився на Кейна. Той здивовано розвів руками:

— Вікторе, але це ж справи давно минулих днів. Клаус Барб'є — шеф гестапо в Ліоні, утік до Болівії, де жив під прізвищем Альтман. Його видали Франції, він отримав довічний термін і помер у в'язниці. Фініта ля історія!