Повернення

Для презентації обрали El Ateneo Grand Splendid — монументальну книгарню, що розмістилася в стінах колишнього театру. Її рекомендував Рікардо Б’янкі; він же взяв на себе організаційні клопоти. Книгарня розташована в Реколеті — елітному районі Буенос-Айреса, який часто називають «аргентинським Парижем».

Сеньйор Б’янкі був дуже люб’язним. Він відвідував Еліаса в шпиталі та запрошував для консультацій провідних неврологів. Авторитетні фахівці довго вивчали знімки МРТ і проводили тести, намагаючись розібратися в природі його ретроградної амнезії. Зрештою, усі консиліуми зійшлися на одному: випадок Венса наразі не піддається терапії.

Окріпнувши, Еліас міркував про повернення до компанії та звичних обов’язків. Але невгамовний Дієго з ідеєю написати книжку не залишив йому шансів.

— Встигнеш ще повернутися до своєї авіоніки, нікуди вона не подінеться, — підсміювався Дієго. — Давай спершу видамо книжку. Ось побачиш — тобі сподобається.

Він мав рацію: Венс втягнувся. Коли накочувало натхнення, він годинами невтомно бив по клавішах комп’ютера, намагаючись добирати слова якнайточніше. Йому хотілося, щоб читач відчув усе, що довелося пережити йому самому.

Спільну творчість вони побудували так: Еліас писав чернетку і надсилав її поштою, а Дієго додавав, як він полюбляв казати, «художнього лиску». Під його пером спогади Венса обростали метафорами, перетворюючись із особистого щоденника на якісний продукт для книжкових полиць.

Про цей «лиск» вони часто сперечалися до хрипоти. Венс наполягав на точності фактів, але Дієго переконував: без дещиці фантазії вийде не книжка, а суха статистика. Зрештою їм завжди вдавалося домовитися. Вони часто збиралися родинами — то в Лімі, то в Буенос-Айресі.

Ернесто, «погостювавши» у Хуго, назавжди зав’язав із ремеслом провідника.

— Після історії з Чарлі в мені щось надломилося, — зізнавався він.

Ернесто одружився й осів у Самаїпаті. Тепер він вів тихе життя: порався по господарству та вирощував коку.

Еліас став справжньою зіркою. Пів року йому не давали спокою: інтерв’ю, ефіри, обкладинки журналів. У цивільній авіації народився тренд: «щасливе крісло». Звісно, ним стало 31А. Пасажири в усьому світі полювали на нього, вірячи в особливу ауру. Дуже скоро це місце стало найдефіцитнішим в економкласі.

Оскільки Венс залишався громадянином США, у Держдепартаменті обговорювали заснування медалі його імені за доблесть і мужність. Із звичайного інженера Еліас перетворювався на національне надбання і живе втілення американської стійкості.

Еліас планував повернутися до Штатів, але Гелен переконала його поки залишитися в Аргентині. Їхнє життя змінилося. Еліас дедалі частіше ловив себе на думці, що зовсім не знає дружину: різкі перепади настрою стали нормою. Кілька разів він чув, як вона ридає ночами. Коли він заїкнувся про психоаналітика, Гелен різко обірвала його, хоча одразу ж перепросила.

«Їй теж дісталося, — заспокоював себе Венс. — Потрібен час. Усе налагодиться».

Прах Рауля перенесли до Буенос-Айреса. Близьких у нього не залишилося: мати давно померла, а від батька не було звісток із самого дитинства. Колишні дружини на похорон не з’явилися. Крім Еліаса, на церемонії була лише Гелен у строгому чорному костюмі. Та коли труну опустили в землю, у небі з’явилася пілотажна група «Срібні крила» — на честь свого товариша льотчики закрутили фігури вищого пілотажу.

До презентації залишалося чотири години. Венси були вдома, у просторій квартирі на дванадцятому поверсі. Поки Гелен збиралася, Еліас ходив кімнатами й повторював промову, написану разом із Дієго. Він мимоволі усміхнувся, згадавши, як Дієго в Юнгасі перелічував варіанти фіналу для майбутньої книжки.

«Усе складається точно за його другим сценарієм, — подумав Еліас. — Як він казав? Тріумфальний епілог, презентація в розкішному місці, ми обоє з дружинами, і я виголошую промову. Слово в слово. Тільки не в книжці, а в житті».

— Еліасе! — до нього поспішила Гелен, простягаючи мобільний. — Це тебе!

— Слухаю, — озвався Венс, гадаючи, хто б це міг бути.

— Еліасе, добрий день. Це Хав’єр Рохас. Вибачте, не знав вашого номера. Пам’ятаєте мене?

Венс із полегшенням видихнув.

— Звісно, Хав’єре. Давно не бачилися.

— Це точно. У вас є час для зустрічі? Є розмова.

Венс поглянув на годинник. Хав’єр йому подобався, але виходити з дому перед важливим вечором не хотілося.

— Кілька годин знайду. Я саме готуюся до презентації. Може, під’їдете до мене?

Хав’єр погодився. Еліас знову взявся повторювати промову, але тут зателефонував Дієго. Вони з Терезою прилетіли з Ліми й саме їхали до готелю. Домовилися зустрітися вже в Grand Splendid.

— Готуй промову, Еліасе, — наставляв Дієго. — І додай більше пафосу в тих місцях, що я зазначив.

Гелен уже зібралася й підійшла до чоловіка.

— Я поїду зараз, — сказала вона. — Треба переконатися, що усе готове. Запрошено стільки поважних гостей — не хочеться осоромитися.

Венс притягнув її до себе. Він затримав Гелен в обіймах, із насолодою вдихаючи аромат її волосся, і ніжно поцілував.

«Дивно, що на вечір вона вибрала чорний костюм», — подумав він, але промовчав.

— Мені треба поспішати, — відсторонилася вона. — Не затримуйся.

Двері зачинилися, і Еліас залишився сам. Хав’єр не змусив себе довго чекати. У руці він тримав кейс із ноутбуком.

— Чув, ви пішли з компанії, — сказав Венс, проводячи Хав’єра до вітальні.

— Так уже склалося, — невизначено озвався той.

— Де ви зараз? Залишилися в авіації?

— Можна сказати й так. Але думаю змінити сферу. Тепер я щось на кшталт приватного детектива. Ви ж знаєте мою прискіпливість.

— Ого! І замовники є? — здивувався Венс.

— Я і є замовник, — на обличчі Хав’єра майнула тінь усмішки.

— Говорите загадками. Скільки ми не бачилися? Напевно вже більше року. А якщо врахувати мій провал у пам’яті, то й того більше.