Спроба реваншу

Процедура звільнення не зайняла багато часу. Його просто виставили за двері: поспіхом і не дивлячись в очі.

— Підпишіть тут і ось тут, сеньйоре Рохас, — директор із персоналу поклав перед Хав’єром обхідний лист. — Вам не доведеться витрачати час на формальності — усе вже підписано. Техніку ви здали, і боргів за вами немає. Ідеальний співробітник! От би всі так. А то приходять звільнятися, а обхідний оформити не можуть: то зламали щось, то не повернули. І починається така тяганина… Сеньйоре Рохас, ви навіть не уявляєте.

— Я вам співчуваю, — не без сарказму відгукнувся Хав’єр, підписуючи папери. — Головним чином тому, що ви тут залишаєтеся.

Той хмикнув у відповідь, вставившись у вікно.

З одного боку, Хав’єру було прикро. У роботу він вкладав душу, і система обслуговування при ньому якісно змінилася. Він вважав, що не заслужив тавра прокаженого, якого треба якнайшвидше ізолювати. З іншого — коли в спину полетіли брудні жарти декого з колег, він відчув не злобу, а радість від того, що більше сюди не повернеться.

«Що тепер робити?» — запитав він себе, і відповідь не забарилася.

Як чудовий фахівець, він легко знайшов би іншу роботу. Можливо, це було б найкращим виходом. Але Хав’єр знав: він не зможе просто забути про катастрофу. Перед очима стояли Ніко, «три праведники» та Гелен Венс із благальним поглядом. Він відчував відповідальність перед ними і вважав своїм обов’язком допомогти встановити істину. Але як це зробити, коли ти безробітний і більше не маєш впливу в Andes Sky?

Хав’єр вирішив зустрітися із головою комісії з розслідування. Згідно з правилами ІКАО, голову призначила болівійська сторона як держава, де сталася подія. Ним став місцевий авіаційний чиновник, людина вельми впливова.

Особисто познайомитися вони не встигли: старшим радником Хав’єр пробув лічені дні. Він устиг поспілкуватися лише з відповідальним секретарем. Через нього Хав’єр і вирішив діяти: секретар фільтрував не лише вхідні папери, а й відвідувачів. Такий шлях здавався логічним, до того ж іншого вибору все одно не було.

Не гаючи часу, Хав’єр зателефонував секретареві й повідомив, що має конфіденційні дані для голови, які готовий передати особисто. Той довго вагався, намагаючись вивідати подробиці.

«Свою справу знає, — подумав Хав’єр. — Відбиває всі м’ячі, як справжній воротар».

Секретар запропонував надіслати копії документів поштою, але Хав’єр стояв на своєму: жодних копій, тільки особиста зустріч.

— Ці папери мають прямий стосунок до літака, що впав, і суттєво полегшать роботу комісії, — переконував Хав’єр.

— Добре, — здався секретар. — Коли ви зможете бути в Ла-Пасі?

Запитання було складним: прямого авіасполучення між Буенос-Айресом і Ла-Пасом не існувало. Але Хав’єр підготувався, заздалегідь розрахувавши маршрут через Санта-Крус із короткою пересадкою. Вони узгодили час і закінчили розмову.

Летіти Хав’єр планував не Andes Sky, а іншою компанією. І справа була не в особистій образі, а в елементарній конспірації. Він вирушив до болівійського Санта-Круса найближчим рейсом — уранці наступного дня. Там він мав провести три години до літака на Ла-Пас.

Після приземлення Хав’єр одразу попрямував до транзитної зони. Аеропорт Viru Viru зустрів його липкою спекою. Попри кондиціонери, сорочка липла до спини. Навколо вирував натовп: туристи в шортах і панамах змішувалися з діловими людьми в костюмах. Сезон тільки починався, і термінал гудів, наче розтривожений вулик. Хав’єру хотілося одного — забитися кудись із кавою та пляшкою крижаної води й спокійно дочекатися свого рейсу.

У переповненому фуд-корті він став у чергу до кав’ярні. Під стелею монітор транслював місцеві новини — це трохи відволікало від духоти.

Раптом по низу екрана пробігла яскраво-червона смуга: «Терміново!». Гомін стих — усі погляди прикувало до монітора. Ішлося про катастрофу AW-510.

На екрані замиготіли кадри з місця трагедії: обгорілий фюзеляж, безпорадно розпластані на землі крила та понівечений хвіст із логотипом Andes Sky. Жодних коментарів — лише відео та стислі пояснення рухомим рядком.

«Рятувальники дісталися уламків Boeing! Рейс AW-510 прямував за маршрутом Буенос-Айрес — Ліма. Зв’язок із ним зник за дві з половиною години після зльоту».

Потім на екрані з’явилося виснажене обличчя Еліаса Венса. Рятувальники всаджували його в люльку лебідки, щоб підняти на борт гелікоптера. Кадр змінився: ось він уже дивиться в ілюмінатор, по обличчю котяться сльози, він маше рукою. Гелікоптер закладає віраж і зникає в тумані.

«На місці катастрофи знайшли вцілілого! Це Еліас Венс, інженер компанії Andes Sky. Сеньйора Венса доправили до шпиталю».

Перервана трансляція відновилася без жодної паузи. Гомін вибухнув із подвійною силою: новина приголомшлива. У Хав’єра застукало у скронях, перехопило подих. Це неймовірно — вижити в такій м’ясорубці! Можливо, саме Венс проллє світло на причини трагедії?

Хав’єр згадав про Гелен і, не чекаючи своєї черги, відійшов убік. Помітив, як тремтять руки, поки гортав контакти в пошуках її номера. Вона відповіла майже миттєво:

— Так, Хав’єре.

— Гелен, я щойно бачив… Ви вже знаєте? У новинах показували…

— Так, я розмовляла з Еліасом, — перебила вона схвильовано. — Він телефонував щойно… Вибачте, я зараз не можу говорити. Мені треба оговтатися.

У слухавці пішли короткі гудки. Що ж, її можна зрозуміти — такі емоційні гойдалки мало хто витримає.

«Своє ще додадуть репортери, — подумав Хав’єр. — Тепер у них нові цілі. Хоч від мене нарешті відчепляться».

До Ла-Паса він прибув уже надвечір, але секретар запевнив: голова на нього чекає. Хав’єр узяв таксі й назвав адресу управління цивільної авіації. Машина пірнула в густі сутінки, спускаючись серпантином у мерехтливу чашу болівійської столиці.

Їхати було щонайменше пів години, тож Хав’єр попросив водія ввімкнути радіо. Усі станції наперебій сурмили про рейс AW-510 та неймовірне спасіння Венса. Нічого нового: один вцілілий, район катастрофи оточено, на місці працюють експерти, чорні скриньки знайдено.