Ціль

— Як на мене, ти одужуєш, малюку, — Ернесто вдоволено усміхнувся, оглянувши племінника. — Чи полежиш ще день?

— Я в порядку, докторе Ернесто. Ваше лікування створило диво. Пора братися до справи.

— Ти ще слабкий, Дієго, ходак із тебе поки нікудишній. Але до кінцевої точки приблизно три-чотири кілометри. Готуй техніку — поки немає дощу, треба злітати. До речі, у тебе монітор знайдеться? Ти ж начепиш окуляри, а мені треба бачити дорогу. У цих місцях найкращий сигнал GPS — це я.

— Ображаєш, дядечку. Є і окуляри, і монітор. Будеш моїм штурманом, — усміхнувся Дієго.

Поснідавши, він зібрав середній дрон і встановив його на рівний камінь неподалік від намету.

— Серйозна пташка, — зауважив Ернесто. — Минула крихітка на долоні уміщалася, а ця виглядає солідно.

Різниця була очевидною: масивний остов із матового вуглеволокна, посилені мотори та триосьовий підвіс. Лопаті — вдвічі довші, а батарея важила більше, ніж увесь його молодший побратим.

— Ось твій монітор, Ернесто, — Дієго вказав на екран, закріплений на кришці захисного кейса. — Пора починати!

Дієго активував живлення. Після короткого сигналу на корпусі замиготіли вогні самодіагностики. Він звично взявся за пульт, мотори басовито загули, і дрон, обдавши камінь різким потоком повітря, злетів.

— Перевіримо GPS, — кинув Дієго, утримуючи апарат у зависанні.

Ернесто лише знизав плечима. Він знав: у горах супутники — кепські помічники. Дієго вдивлявся в індикатор, але марно: значок горів червоним, а лічильник завмер на нулі. У глибокій улоговині серед стрімких скель сигналу не було.

Без супутників дрон не міг утриматися в одній точці. Найменший подих вітру перетворював його на маятник, і Дієго доводилося постійно коригувати керування, щоб апарат не знесло на дерева.

Він перевів тумблер у ручний режим і зробив кілька різких маневрів. Квадрокоптер слухняно виконував команди.

— Можемо летіти! — Дієго опустив окуляри й підняв дрон трохи вище за дерева. — Направляй, Ернесто!

— Підніми його ще трохи… Так, ось так! — Ернесто майже вткнувся в монітор, затуляючи екран від відблисків долонею. — Бачиш он той виступ? Ну, гострий такий, схожий на зуб. Давай до нього, бери правіше!

— Бачу «зуб». Іду правіше.

— Так-так, туди! — Ернесто мимоволі ткнув пальцем у екран, забувши, що напарник в окулярах його не бачить. — Обережно, там сухе дерево стирчить, не зачепися! Візьми трохи вище… Ще. Добре. Тепер лети прямо в ту розщелину між скель, там має бути русло струмка.

Дієго зосереджено завмер, кінчиками пальців вирівнюючи апарат.

— Бачу русло, — коротко відгукнувся він. — Заходжу в каньйон.

Квадрокоптер увійшов у вузький коридор між скелями.

— Обережно, тут сильний вітер. Притиснись до лівого боку, там потік рівніший, — Ернесто не відривав погляду від монітора. — Дивись!

Прямо за курсом, із розщелини випурхнула зграйка дрібних високогірних птахів. Дієго інстинктивно смикнув стіки і різко відвів дрон від зіткнення. Апарат хитнуло, картинка на мить розмилася, але він одразу вирівняв машину.

— Обережніше, малюку, — пробурмотів Ернесто. — Попереду завал. Каміння насипало.

— Бачу. Пройду вище.

Дієго плавно витиснув газ, і дрон слухняно пішов угору, огинаючи завал. Коли апарат перевалив через купу каміння, відкрився густий ліс — зелене море до самого горизонту.

— Ось тут дивись дуже уважно, Дієго! — Ернесто майже торкнувся носом монітора. — Збав швидкість, наскільки можливо.

Дієго перевів дрон у режим зависання. Мотори перейшли з рівного гулу на уривчастий рокіт, утримуючи квадрокоптер проти вітру.

— Піду малим ходом, — відгукнувся Дієго. В окулярах він бачив, як ліс повільно пливе під ним: кожна гілка, кожна купа сухостою тепер були як на долоні.

Ернесто примружився, напружено вглядаючись у нескінченну зелень.

— Бачу щось… Правіше! Це ж шматок обшивки! Дивись, Дієго!

Справді, серед соковитої зелені виднілося чужорідне тіло — шматок сріблястого металу. Жодних сумнівів: частина літака.

— Камера пише? — коротко запитав Ернесто.

— Запис іде зі старту, — відгукнувся Дієго, підкручуючи коліщатко на пульті, щоб нахилити камеру. — В окулярах і на моніторі картинка може «сипатися», але на карту пам’яті дрон пише чистий 4K.

— Піднімися вище, Дієго. Ще… ще! Щоб під самою кромкою туману, впритул. І повиси, роззирнися.

Верхівки дерев на моніторі почали віддалятися, перетворюючись на суцільне зелене марево, а зверху на об’єктив поповзла біляста імла. Дрон завмер, заледве не торкаючись рваних клаптів хмар.

— Вище не можна, — стиха мовив Дієго. — Покрутимося на місці.

Він м’яко хитнув стік, змушуючи дрон обертатися навколо своєї осі. На моніторі все попливло по колу: біла каламуть зверху, безкрає зелене море внизу й гострі зуби скель на горизонті.

— Повільніше, — попросив Ернесто.

Дрон заклав плавну дугу. На моніторі Ернесто бачив, як чергувалися верхівки дерев і порожні розщелини. І раптом осторонь він помітив аномалію — довгу смугу поламаних сірих стовбурів уздовж схилу.

— Стоп! — Ернесто ледь не торкнувся екрана. — Поверни трохи назад. Я дещо помітив.

— Ти щодо просіки? — відгукнувся Дієго. — Бачу. Розвертаюся, йду туди.

Він заклав крутий віраж, опускаючись нижче. Камера вихопила просіку, що зверху нагадувала потворний шрам. Тепер, коли вони летіли нижче, було видно, що дерева зрізані під кутом, наче гігантською косою.

Дієго міцніше стиснув пульт.

— Заходжу у створ просіки. Зараз побачимо, що там.

Дрон пірнув у коридор між уцілілими деревами. Вітер став поривчастим, апарат помітно сіпало, але Дієго твердо тримав курс уздовж мертвих, повалених стовбурів.

— Повільніше, Дієго… — прошепотів Ернесто, приникнувши до монітора.

Дієго скинув швидкість до мінімуму. Дрон повільно плив, і камера безпристрасно фіксувала уламки фюзеляжу, шматки одягу, валізи, фрагменти тіл…