Матриця підозр

Лора покрутила в пальцях металеву флешку і вставила її в роз'єм.

— Я упакувала результати в окремі папки, Максе. Відкриватиму по черзі.

Системний блок загудів потужніше, і синє світло монітора змінилося каскадом графіків. Цього вечора Лора запросила його до себе, щоб продемонструвати аналітику, яку охрестила «цифровою вівісекцією».

Вона клікнула на першу діаграму:

— Почнемо з демографічної фільтрації. Отже, на борту було сто п'ятдесят сім осіб. Із загального списку я одразу відсіяла дітей і літніх людей. Логіка проста: діти до дванадцяти — це просто діти. Вони не відкривають рахунків і не підписують страховок на мільйони. Літні люди, старші за шістдесят п'ять — а таких було одинадцять — занадто прикметні для активних операцій.

Сегменти діаграми почали зникати, немов під скальпелем хірурга.

— Я відсікла сімнадцять дітей і одинадцять пенсіонерів. Залишилося сто двадцять дев’ять осіб. З-поміж них нас цікавлять люди віком від двадцяти до шістдесяти п’яти років. Працездатні, мобільні, з доступом до фінансів і технологій. Саме серед таких система проводила основний аналіз…

— Почекай, Лоро, — втрутився Макс. — А що з тими, кому від тринадцяти до дев'ятнадцяти. У вибірці їх дев'ятеро.

— Для системи вони — «пасивна група», — Лора вивела на екран список, підсвічений сірим. — У них немає кредитних ліній, складної історії переміщень, їхні квитки часто прив'язані до карток батьків. Я не видаляла їх зовсім, але винесла в окремий архів. Поки що ми їх не враховуємо.

Вона повернула основну діаграму.

— Нас цікавить «група дії». Тобто сто двадцять дорослих від двадцяти до шістдесяти п'яти. Це наше «ядро». Логічно?

Макс видав невизначений звук, і Лора повторила:

— Логічно, Максе?

Цього разу він ствердно кивнув, і вона енергійно заклацала мишкою.

— Тоді йдемо далі. На черзі Data Mining — аналіз квитків із системи бронювання.

На моніторі з'явилася таблиця, поцяткована кольоровими маркерами.

— Система сформувала «цифровий чек» на кожного. Ті, хто летів за корпоративними, кредитними картками або за милі, підсвічені зеленим. Із ними все прозоро.

Лора вказала на рядки, підсвічені червоним.

— А ось наші любителі живих грошей. Семеро осіб. Оплата готівкою в касі Буенос-Айреса прямо перед вильотом. Але найцікавіше з'ясувалося при звірці багажу.

Макс присунувся ближче до екрана.

— Подивися на ці порожні графи, — Лора виділила колонку. — Із цих семи «любителів» троє летіли через Анди взагалі без багажу. Тільки ручна поклажа.

Вона клікнула по сусідній вкладці.

— Ось їхні паспортні дані з польотного маніфесту. Імена, серії, номери.

— Чудова робота, — Макс не приховував захоплення.

Телефон Лори завібрував, і вона вийшла відповісти. Макс пішов на кухню. Він був як на голках — кортіло записати другий ролик. Що взяти за тему? Сім любителів кешу? Але що саме про них говорити?

Він чекав, поки Лора закінчить розмову. З чашкою кави в руці Макс стояв біля вікна, думаючи про успіх першого відео. Цю планку не можна було опускати. Повернення до колишнього життя означало поразку.

Повернулася Лора, і вони знову сіли до монітора. Вона прогортала кілька екранів із графіками.

— За OSINT-аналізом результат нульовий. Повна тиша. У всіх ста двадцяти пасажирів стандартні, «живі» профілі. Хтось постив їжу, хтось сварився через черги на реєстрацію, хтось викладав селфі з Duty Free. Жодних закритих рахунків, раптових заповітів чи дивних повідомлень.

Лора повернулася до нього й розвела руками.

— З погляду мережі — це був звичайний рейс зі звичайними людьми. Наші любителі готівки теж вписалися в загальну масу. У них є акаунти, старі фото, якась історія. Тут ми в глухому куті.

Вона перейшла на наступну вкладку.

— Третій напрям — професійний профіль, KYC: «знай свого клієнта». По більшості пасажирів усе рівно. Один нещодавно придбав дрон, але він давно в цій темі. Ще один брав абонемент на професійний авіасимулятор — давній фанат авіації. Є кілька IT-фахівців високого рівня, але їхні профілі чисті, з авіацією вони взагалі не були пов'язані. Особи публічні, зачепитися нема за що.

— Зрозуміло. Це все? — голос Макса помітно впав.

Лора завмерла на мить, а потім відкрила новий файл.

— Ні. Найцікавіше починається зараз. Ряд тридцять перший. Місце 31A займав Еліас Венс, інженер з авіоніки компанії Andes Sky. Квиток оплачений корпоративною карткою — тут усе логічно. А ось поруч, на 31B мав сидіти його колега — Хав’єр Рохас. Та сама компанія, той самий тип оплати.

Вона збільшила польотний маніфест, підсвітивши порожній рядок.

— Але Рохаса на борту не було. Причини невідомі. Отже, маємо співробітника авіакомпанії, який мусив сидіти пліч-о-пліч із колегою-інженером, але раптово передумав. Тому я виділила Рохаса в матрицю підозр.

— Так-так-так… це вже цікаво, — пожвавішав Макс.

Лора перегорнула екран. На відміну від попередніх, тут не було таблиць — тільки скриншот із відеоінтерв’ю.

— А цю людину я зазначила окремо. Віктор Дюпре. Засновник проєкту Vergeltung, мисливець за активами нацистів. Бачила його інтерв’ю на  BBC.

Макс придивився до обличчя на екрані.

— З ним теж щось не так?

— Навпаки, Максе. З ним повний порядок. Ідеальні документи, прозорі рахунки, особистий багаж. Це помітна фігура, він міг комусь стати кісткою в горлі. Тому я позначила його як потенційну ціль.

Обличчя Макса вкрилося червоними плямами, на вилицях заходили жовна. Усе почуте хотілося негайно перетворити на нове відео, але розум підказував: спершу треба охолонути й обрати головну тему.

Лора уважно поглянула на нього:

— Ти в порядку? Весь червоний. Не захворів? Давай зробимо паузу.

Вона взяла Макса за руку і рішуче підвела до вікна. За склом вирувало життя вечірнього міста. Вулиці здавалися розкресленими під лінійку смугами вогнів, якими повільно повзли краплі автомобільних фар. Десь удалині блимав рекламний щит, відбиваючись у мокрому асфальті, немов на картинах імпресіоністів.