Історія Еліаса та Гелен

Еліас Венс був родом із Техасу. Його рідний Остін поєднував чиновницьку суворість із ексцентричністю. Урядові квартали тут сусідили з натовпами довговолосих музикантів і студентів-протестувальників.

Дитинство Еліаса припало на початок дев’яностих, коли Остін офіційно проголосив себе світовою столицею живої музики. Нав’язливий гітарний гул переслідував його всюди: від університетських кампусів до забитих барів на Шостій вулиці.

Не можна сказати, що юному Еліасу був чужий світ звуків. Він, як і його однолітки, міг годинами слухати музику, що лилася звідусіль з відчинених дверей барів чи просто з тротуарів. Та все ж йому був ріднішим інший Техас — той, де чоловіки віддавали перевагу капелюхам «стетсон» і де панував дух прерій. Тому Еліасу уподобав Форт-Ворт із його легендарним Сток’ярдсом, продуваний вітрами Амарилло та суворий, прикордонний Ель-Пасо.

За час служби на Гаваях Еліас неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації. Географія поїздок була широкою, але, на радість Венса, найчастіше випадав Форт-Ворт. Щоразу, збираючись туди, він передчував смак техаських стейків і близьку за духом атмосферу.

Того разу Еліас прибув у Форт-Ворт на два тижні —  належало пройти чергову сертифікацію на заводі Lockheed Martin.

 У вільний час Венс не любив самоти: зазвичай його супроводжували колеги. Маючи легку вдачу, він швидко зближувався з людьми. Але того разу група підібралася надзвичайно похмура. Він за звичкою спробував розворушити всіх грубуватими жартами, та марно — у відповідь дістав лише напружену тишу.

«Звідки такі беруться? Почуття гумору ні на гріш, — подумки констатував Венс. — Доведеться розважатися самому».

Еліас зазирнув у величезний стейк-хаус у центрі міста. Йому пощастило — у п’ятницю ввечері знайшлося вільне місце. Адміністратор, проводячи Венса лабіринтами закладу, зауважив:

— Ви щасливчик! Дістати в нас місце одразу в п’ятницю складніше, ніж зірвати джекпот у Lotto Texas. Повірте на слово! Вам сюди, прошу…

Стейк-хаус вражав своїми масштабами: нескінченні ряди дерев'яних столів, довга барна стійка і повноцінна арена для родео, засипана піском і тирсою. У повітрі стояв аромат смаженого м'яса, змішаний із запахом вичиненої шкіри та гіркуватим димом вугілля.

Головною забавою була арена з механічним симулятором родео — стіл Еліаса стояв за пару кроків від неї. Конструкція являла собою обтягнуту грубою шкірою тушу, що віддалено нагадувала коня і була встановлена на потужній гідравлічній опорі. Складна система приводів дозволяла «кобилі» імітувати непередбачувані ривки реальної тварини, прагнучи скинути наїзника на надувні мати. Роботою механізмів керував оператор, який сидів за пультом біля огорожі. Від охочих покататися не було відбою.

Венс потягував пиво, з інтересом спостерігаючи за розвагою. У «кобили» було три режими. Перший, «дитячий», лише плавно погойдував сідло. Другий рівень — «ковбойський» — змушував гідравліку працювати різкіше, імітуючи норовистого коня. Але найбільш видовищним був третій: оператор переводив джойстик у крайнє положення, і «кобила» перетворювалася на скаженого звіра, що хаотично рвався і закручувався по спіралі. Під регіт натовпу наїзники стрімголов летіли на підлогу. У цьому режимі вони зазвичай трималися лічені секунди.

Офіціант у джинсовій жилетці приніс рібай, і Венс переключив увагу на соковиту м'якоть величезного стейка. Він їв не поспішаючи, методично орудуючи ножем і виделкою, насолоджуючись кожним шматком.

У натовпі охочих покататися пролунали оплески й вигуки:

— Гелен! Гелен!

Венс невдоволено зморщився, але, глянувши на арену, відклав ніж і виделку — рібай відійшов на другий план. Із натовпу вийшла висока шатенка в «стетсоні», джинсах і ковбойських чоботах — справжня техаська дівчина, ніби з рекламного постера. Вона попрямувала до «кобили» легкою, впевненою ходою.

Еліас не зводив із незнайомки очей, відчуваючи, як усередині все спалахнуло. Нутром він відчув: потрібно діяти рішуче, інакше дівчина розчиниться в натовпі, залишивши йому лише п’янкий дурман у голові. Та раптом відчувши невластиву йому ніяковість, він підкликав офіціанта:

— Подвійний Jack Daniel’s  без льоду!

Тим часом дівчина осідлала «кобилу», і оператор увімкнув перший, «дитячий» режим. Гелен одразу подала знак: сильніше! У закладі стало тихіше: увагу чоловіків прикували принади наїзниці, що спокусливо коливалися в такт руху.

Другого режиму їй теж виявилося замало. Оператор, знизавши плечима, неохоче пересунув джойстик на максимум. Тепер принади Гелен уже не просто коливалися — вони ледь не виривалися з одягу. «Стетсон» злетів, оголивши копицю густого волосся, стягнутого на потилиці в кінський хвіст. Він кумедно мотався з боку в бік, наче в коня, що відмахується від ґедзів.

Величезна зала притихла. Гелен усім тілом припала до «кобили». Один чобіт полетів слідом за «стетсоном», другий ледь тримався, але вона все ще залишалася в сідлі! Найазартніші відвідувачі почали робити ставки.

Еліас підвівся і, не зводячи очей з наїзниці, рушив до оператора. Йому було ясно: ця дівчина з породи впертих, що триматимуться до останнього, навіть якщо злетить увесь одяг. Венс зрозумів: «шоу» час зупиняти.

Оператор збагнув усе без слів: глянувши на Еліаса, він ствердно кивнув. Рухом джойстика «кобилу» переключили в нейтральний режим, і вона завмерла. Гелен обернулася, з обуренням дивлячись на Венса. Тепер він розгледів її краще: миловидне, але вольове обличчя і величезні карі очі.

Еліас широко усміхнувся і галантно простягнув руку. «Просканувавши» його поглядом, Гелен змінила гнів на милість і, прийнявши допомогу, зійшла з «кобили». Венс знав силу своєї усмішки. Він і без неї був нівроку: високий, світловолосий, блакитноокий. Лише занадто масивне підборіддя трохи псувало його. Та варто було Еліасу усміхнутися, як уся важкість обличчя танула, поступаючись місцем шарму, перед яким було важко встояти.