Розділ 7. Цифровий рентген

Крізь сон Макс не відразу зрозумів, що дзвонить телефон. Він намацав слухавку і, не розплющуючи очей, притиснув її до вуха.

— Так, Лоро.

— Розбудила? Голос сонний. Давай пізніше передзвоню?

— Усе нормально. Ліг лише пару годин тому, і сон дивний наснився.

— Кошмар?

— Майже. Не повіриш, я на боксерському рингу проти Кріса Робертса, а ти — мій секундант. Як тобі таке?

— І хто ж переміг?

— До бою не дійшло — ти подзвонила, — усміхнувся Макс. Він остаточно оговтався і, сидячи на краю ліжка, намагався намацати ногою капці.

— До речі, Макс, ти виклав ролик? На каналі порожньо.

— Усе готово. Випуск заплановано на чотирнадцяту нуль-нуль за Грінвичем.

— Чому так пізно?

— Американці на той час якраз прокинуться. У Штатах буде десята ранку, в Перу — дев'ята. Субота, вихідний — розрахунок правильний. Текст англійською, плюс ШІ-дубляж кількома мовами. Ось і перевіримо якість.

— Цікаво подивитися… Не занадто хайпонув?

— Ну, як сказати… Не без того. Але взагалі-то йдеться про серйозні речі, — Макс стишив голос до шепоту. — Про цифрову революцію, Лоро.

— Ого! YouTube не причепиться?

— Сподіваюся. До речі, як щодо спільного перегляду?

— Тільки за! Приїжджай до полудня, покажу дещо для скорингу, а головне — приготую щось смачненьке.

— Лоро, це звучить як музика для мого шлунка, — Макс зазирнув у холодильник. Там самотньо лежав засохлий шматок піци в картонній коробці.

— Тоді захопи вина, Максе. Білого сухого.

Лора постаралася: приготувала філе лосося у вершковому соусі та пана-коту з цедрою лимона на десерт. Коли з їжею було покінчено, Лора розлила залишки вина в келихи й поглянула на Макса.

— Знаєш, чому я обрала студію? Це дуже практично. Тут тобі й кухня, і вітальня, і кабінет. Жодних зайвих стін — усе як на долоні.

Вона зробила ковток вина і, підійшовши до Макса, торкнулася його плеча, захоплюючи за собою до робочого столу.

— Ходімо. Пора подивитися, як наша сировина перетвориться на конкретику.

На робочому столі Лори нічого зайвого — ні дротів, ні паперів. Тільки величезний вигнутий монітор, а поруч із ним — корпус системного блока.

Вона опустилася в робоче крісло — переплетення сітки та матового пластику.

— Ти схожа на пілота, — усміхнувся Макс. — Злітатимеш?

— Хапай стілець і сідай поруч. Разом полетимо.

Лора торкнулася сенсора на корпусі. Тишу студії порушив ледь чутний шелест вентиляторів. Екран ожив, заливши простір холодним синім світлом. Поки комп'ютер завантажувався, на дисплеї виднілася лише заставка з логотипом банку.

Макс підсунув стілець і сів поруч.

Нарешті на екрані випливло вікно авторизації. Лора дістала з кишені апаратний ключ — невеличкий пристрій, схожий на флешку, — і звичним рухом вставила його в порт.

— Невелика преамбула, перш ніж підемо на зліт, — Лора повернулася до Макса, — треба дещо тобі пояснити.

— Ти заінтригувала.

— Твій Геббі, Максе, — непогана іграшка, але зараз забудь про нього. Я покажу тобі інструменти зовсім іншого калібру. Це те, що називається банківською кіберрозвідкою, і це не розумний пошук в інтернеті, а дещо значно більше… Це, власне, прямий доступ до кровоносної системи світової економіки… Пробач мій пафос, Максе, але це справді так. Не шукай тут якусь одну програму. Перед тобою аналітична платформа всього нашого банку. Потужна машина, яку десятиліттями вчили вираховувати брехню, приховані зв'язки та підозрілі закономірності. Офіційно вона називається «модулем оцінки благонадійності», але насправді — це цифровий рентген.

Лора зробила паузу, ніби перевіряючи, чи уважно він її слухає.

— Ти не знайомий із модулем, хоч ми й працюємо в одному банку. У відділенні ти бачиш лише фасад. Тобі як операціоністу показують верхівку айсберга, щоб ти міг увічливо усміхатися клієнтам. Мій департамент — це те, що приховано від стороннього ока… Для тебе клієнт — лише набір цифр у таблиці, а для мого аналітичного апарату це відкрита книга.

Вона відпила трохи вина.

— Правильно я розумію, що в тебе є віддалений доступ до модуля і ти пропустиш крізь нього весь список? — запитав Макс.

— Саме так. Ми влаштуємо списку зі ста п'ятдесяти семи осіб прогулянку модулем.

Макс із сумнівом похитав головою.

— Слухай, Лоро, а тобі за такі прогулянки не перепаде на горіхи? Адже банківська служба безпеки не спить, у них кожен клік на обліку.

— Не хвилюйся… Я проведу це як стрес-тест нової моделі скорингу. Для служби безпеки це буде не пошук знайомих на рейсі AW 510, а навчання модуля виявляти аномальні зв'язки в групах ризику.

Лора нахилилася до Макса і прошепотіла:

— Скажу тобі більше: у моєму кріслі важливо не те, що ти робиш, а те, як ти називаєш це у звітах.

Вона зробила ковток і подивилася на Макса веселим, трохи хмільним поглядом.

— Моя посада передбачає доступ у режимі двадцять чотири на сім. Щоб мати у своєму розпорядженні всю потужність дата-центру, мені не обов'язково сидіти в офісі. Достатньо ось цього ключа. — Лора вказала на металевий пристрій у порту. — Ну і прав доступу, ясна річ. Ти бачиш перед собою дівчину з келихом вина, а модуль — адміністратора з повним набором повноважень.

— Давай зіграємо в гру... Уяви, що я зі служби безпеки і запитую: що за модель скорингу ви випробовуєте?

 — Легко, Максе… Лови два варіанти. Перший: це пілотний проєкт із предиктивного аналізу транзакційної поведінки в умовах стресових переміщень. Або другий: ми калібруємо ваги для графового аналізу в преміальному сегменті. Що скажете, пане з безпеки?

— Це не занадто… мудровано? Схоже на абракадабру.

— У цьому й сенс, Максе… Для тебе це абракадабра, а для звіту — обґрунтування бюджету мого департаменту на наступний квартал. Безпека бачить розумні слова та мій адміністраторський допуск — і йде собі далі. Словом, якщо хочеш щось приховати, назви це «пілотним проєктом із калібрування ваг». Навряд чи хтось захоче зізнатися, що не розуміє, про що мова.