Дрон, локро та нацисти

Ще було видно, коли вони зупинилися на ночівлю.

— Тут вдале місце, — мовив Ернесто, оглядаючи невелику галявину. — Доведеться попрацювати мачете. Якщо підемо далі — ризикуємо розбивати табір у темряві.

Похолодало.

— Завтра почнемо утеплюватися. Екіпірування у нас достатньо. Поки тримай ось це. — Ернесто простягнув Дієго щільну вітрівку кольору хакі.

Вони озброїлися мачете і, прорубавши зарості бамбука, помітно розширили галявину. Облаштували табір: поставили намет і підготували спальні мішки.

Ернесто вказав на пагорб:

— Малюку, перевір зв'язок. Тут ще може ловити. Завтра піднімемося вище — там уже глухо. А я поки займуся багаттям та вечерею.

Зв'язок був кепським. Варто було зійти з пагорба — і смужки на екрані смартфона зникали. Дієго вдалося поговорити з Терезою. Кілька разів дзвінок зривався, коли він починав жестикулювати й ходити туди-сюди. Аби зв'язок не переривався, він мусив завмирати в одній позі. Для непосиди Дієго це було справжнім випробуванням. Про відеозв'язок годі не було й мови.

— Товстунчику, надішли фото, — попросила Тереза. — Ми з дітьми хочемо тебе бачити.

Дієго запитально зиркнув на Ернесто. Той лише знизав плечима й відвернувся. Дієго зняв бандану і зробив селфі. Фото завантажувалося довго, але все ж пройшло. За хвилину Тереза передзвонила:

— Заради всіх святих, Дієго, навіщо ти це зробив? Обстриг таку шевелюру! Це Ернесто тебе підбив?

— Терезо, привіт! — гукнув Ернесто від багаття. — Не хвилюйся, малюк нарешті став схожим на чоловіка!

Тереза ще трохи побурчала, але зрештою визнала: новий вигляд Дієго йому дуже личить.

Під вечір активізувалася дрібна мошкара. Вона була майже невидимою і нещадно покусала руки Дієго. Але в Ернесто знайшлося рішення: він витягнув із наплічника пляшечку з темно-коричневою рідиною.

— Змасти руки й шию. Це гвоздична олія, натуральнішої не буває — сам робив. А я піду до «хлопців», змащу їм морди.

Поки Ернесто чаклував над вечерею, Дієго вирішив перевірити дрон, обравши найменший. Діставши його з кейса, він звичним жестом надів окуляри для пілотування. Тепер світ навколо зник — Дієго бачив лише те, що транслювала камера «пташки».

Він плавно штовхнув стіки на пульті. Дрон відгукнувся коротким писком, закрутив лопатями й легко відірвався від землі. Тіко й Тако налякано відскочили, незадоволено пирхаючи на дзижчання апарата.

— Спокійно, хлопці, — озвався Ернесто, помішуючи густий наваристий суп у казанку. — Це всього лише іграшка.

Дієго підняв апарат на рівень очей. Маленький квадрокоптер нерухомо застиг у повітрі. Автоматика працювала бездоганно: дрон ніби прибили цвяхами до невидимої точки. Дієго уважно стежив за телеметрією в окулярах. В умовах Юнгаса це було важливо: через вологість та магнітні аномалії компас міг почати «попливти», а без GPS дрон умить знесло б у густі зарості.

Переконавшись, що всі системи в нормі, Дієго дав газ. «Пташка» свічкою пішла вгору, пробиваючи шар вологого повітря, і зникла за кронами. В окулярах розгорнулася панорама нескінченного зеленого океану, що потопав у сизому вечірньому тумані.

Набравши висоту, Дієго почав перевірку. Спочатку він відпустив стіки, контролюючи роботу GPS. У цьому вогкому, щільному повітрі «пташка» поводилася інакше, ніж на рівнині, але супутники тримали її міцно. Дрон слухняно завмер у небі, опираючись рвучкому вітру. Телеметрія підтверджувала: точку зафіксовано, автоматика справляється.

«Цікаво, як буде в горах, — подумав Дієго. — Сигнали від супутників почнуть відбиватися від скель, і автоматика може здуріти. У такому разі врятує тільки ручний режим. Зараз я його і перевірю».

Дієго клацнув тумблером, переводячи керування в ручний режим. Тепер електронна страховка зникла — дрон перестав «висіти» сам по собі й одразу ж почав завалився набік під напором повітряного потоку.

Дієго зосередився, кінчиками пальців відчуваючи кожен мікрорух стіків  на пульті. Він заклав крутий віраж, змушуючи апарат провалитися в глибоке піке до самої кромки лісу, а потім різко вирівняв його над верхівками дерев. У важкому, перенасиченому вологою повітрі дрон йшов напрочуд слухняно, відгукуючись на найменший імпульс.

Переконавшись, що керування працює бездоганно, Дієго зробив невелике коло радіусом у триста метрів навколо табору. В окулярах віслюки здавалися крихітними плямками: темно-коричнева — Тіко і світло-сіра — Тако. А ось і Ернесто — він помахав рукою, вітаючи «пташку».

Дієго плавно повів дрон на посадку. Маніпулюючи стіками, він спрямував апарат до пагорба. «Пташка» м'яко опустилася на вологу траву. Щойно мотори затихли, Дієго зняв окуляри.

Після цифрового інтерфейсу реальний світ здався надто яскравим. Дієго навіть замружився від раптової різі в очах, чекаючи, поки зіниці звикнуть до світла.

— Вечеря готова, — Ернесто кивнув на казанок. — Сідай їсти.

Дієго був голодний, але затримався на пагорбі, щоб переглянути новини. Насамперед — про рятувальну операцію. Від багаття тягнуло густим ароматом в’яленого м'яса, часнику та підсмаженого рису. Ернесто приготував локро — густий болівійський суп. Дієго з насолодою вдихнув аромат, швидко прогортав стрічку новин і за пару хвилин уже сидів біля вогню на складаному стільці.

— Які новини? — запитав Ернесто, кивнувши на телефон.

— Усе те саме. Погода й лісові хащі не дають рятувальникам дістатися місця. Жодних прогнозів.

— Угу, — буркнув Ернесто, взявшись до їжі.

Покінчивши із супом, Ернесто прилаштував над вогнем похідний чайник і дістав знайому флягу з каньясою.

— Знову ритуал? — здивувався Дієго.

— Досить ритуалів, — усміхнувся старий. — Просто зроблю пару ковтків. Хочеш?

Він простягнув флягу Дієго, але той відмовився.

— Чай знову з кокою?

— У жодному разі. Навіщо на ніч енергетик? Коку залишимо на ранок. А зараз — звичайні пакетики із супермаркету: чорний, м'ятний, ромашковий. Тобі який?