Явлення Апокаліпсиса

«Невже я божеволію?» — подумав Венс, втупившись у дива банківських технологій. Тут, посеред загубленого в горах лісу, вони виглядали дико. Три різнокольорові картки лежали поверх плодів гуави. Еліас заплющився, але коли розплющив очі — вони нікуди не зникли.

«Галюцинації? Але ж картки не міражі. Паралельний всесвіт? Новий вимір? Маячня… Але звідки в мавпи кредитки?»

Звірятко визирало з-за листя. Еліас узяв одну з карток і помахав нею:

— Гей, Капуччо! Звідки це в тебе? Контракт із лісовим лендлордом? Отримуєш платню? Тоді відведи мене до відділення банку. А краще — познайом зі своїм роботодавцем. Чи ти грабіжник? Нападаєш на туристів?

Капуччо наморщив чоло і заперечно мотнув головою. Цокнувши, він розчинився в хащах. Але ненадовго. Невдовзі він з'явився прямо над Еліасом. Короткий стрибок — і поруч із першою гіркою плодів упали нові підношення. Цього разу вони не мали нічого спільного з попередніми. Перед Венсом ворушилися жирні личинки, валялася пара схожих на картоплю бульб і кілька великих горіхів. Але найдивовижніше лежало зверху — пачка обгорілих стодоларових купюр.

Доставка відбулася так само блискавично, як і першого разу. Еліас зрозумів: скоро він розучиться дивуватися.

— Капуччо, у мене немає слів! Це що, м'ясо? Дякую, звісно, але від черв'яків відмовлюся. Не думай, що перебираю харчами, просто я ще не в тому стані, щоб їсти таку гидоту.

Еліас узяв пачку грошей і почав уважно їх оглядати.

— Звідки готівка, друже? Невже береш хабарі? Якщо це натяк на оплату— вибач. Медальйон я вже віддав, а гаманець бозна-де. Хіба що ґудзик запропоную...

Він потягнув за перламутровий ґудзик, але сил не вистачило — пришитий на совість. Еліас здався і знову втупився в купюри. Усі останнього зразка, новенькі, ніби щойно з-під преса.

«Звідки вони і чому обгоріли? Я технар і в чортівню не вірю. Спершу картки, тепер готівка. Де він їх бере? Як змусити його показати це місце?»

— Капуччо! Капуччо! — покликав Еліас. — Ага, ось ти де!

Мавпа зачаїлася на гілці прямо над ним.

— Дивись, — звернувся до тварини Венс. — Ти — Капуччо, я — Еліас. Зрозуміло? Ось, я показую на тебе: ти Капуччо. А я... — Еліас ткнув пальцем собі в груди, скривившись від болю в ребрах. — А я Еліас! Розумієш? Ну як вас у цирку дресирують? Якщо старий Дарвін правий, то ми маємо порозумітися. Добре, спробую твоєю мовою, але за вимову не ручаюся.

Еліас узяв в одну руку картки, в іншу — гроші. Дивлячись на Капуччо, він замахав руками і ліс сповнили гортанні крики. Ті самі, що він видавав у зоопарку в дитинстві. Тоді дорослі твердили: клич маленького Еліаса не відрізнити від справжнього.

Відтоді минуло багато років. Зараз Еліас щосили намагався «перетворитися» на мавпу — всупереч Дарвіну. Його очі благально дивилися на зморшкувату мордочку. Марно. Капуччо сидів на гілці і, підперши лапою підборіддя, задумливо спостерігав за вибриками Венса.

«Справжній «Мислитель» Родена. А погляд — як у психіатра з армійської комісії. Оцінює мою адекватність. Схоже, ми помінялися місцями: я корчу з себе мавпу, а він удає homo sapiens. Ох, Родене, Родене… наша медова подорож. Я, Хелен і Париж. Круасани, багети… Стоп! Ні пари з вуст про їжу!»

Венс змінив тактику. Скривившись від болю, він підвівся. Демонстративно сховав банкноти та картки до кишені, сперся на палицю і рушив у хащі. Розрахунок був простий: рух підштовхне Капуччо. Сидіти на місці не було сенсу — під лежачий камінь вода не тече. Якщо Господь послав на допомогу це звірятко, є надія, що воно не покине Еліаса в цих нетрях.

Припущення справдилося. Прокульгавши метрів п’ятдесят, Еліас почув хрускіт гілок і шелест листя. Шум накочувався хвилею і врешті «виплеснувся» прямо перед ним в образі Капуччо. Видавши кілька різких звуків, примат спритно перемахнув на височенний кедр. Обхопивши гілку хвостом, він шугнув униз і завмер, розчепіривши лапи.  Капуччо гойдався вниз головою, поки Еліас не підійшов ближче.

Дочекавшись Венса, Капуччо знову крикнув і перебрався на наступне дерево.

«А він таки зрозумів! Чим я не дресирувальник? Якщо виберуся — влаштуємо шоу. Пані та панове, на манежі Еліас і Капуччо! Хоча навіщо цирк? Краще до нас у компанію. Єдина авіалінія, де симпатична мавпочка розносить напої... Що скаже Хелен? Напевно, буде проти: притягнув, мовляв, звіра в дім».

Кожен крок давався Венсу через силу. Під час зупинок Капуччо крутив неймовірні сальто, стрибаючи з гілки на гілку. Еліас аплодував, дякуючи за чудове шоу.

Спільна прогулянка тривала десь півтори години, поки Капуччо не вивів його до просіки. Це було несподівано: щойно Венс продирався крізь зарості бамбука — і раптом відкритий простір, завалений обрубками дерев, уламками чагарників і ліан.

Капуцин явно не горів бажанням іти далі. Він засів у кроні хінного дерева з байдужим виглядом, ніби просіка його зовсім не цікавила.

Пішов дрібний, липкий дощ. Венс вирушив на розвідку. В обличчя вдарив вітер, незвичний після задухи в хащах. Просіка була майже як аеродинамічна труба, і Еліас із задоволенням підставив обличчя потоку. Проте свіжість тут же змішалася із запахом гнилі та гару. Венс вилаявся, наштовхнувшись на гострі тріски зламаного стовбура. Він пройшов углиб і занімів: перед ним височів хвіст літака, що акулячим плавцем стирчав серед понівечених дерев.

Авіаційному інженеру було нескладно впізнати модель — Boeing 737. Докульгавши майже впритул до хвостового конуса, Венс почув різкий, неприємний скрегіт. По горизонтальному стабілізатору поважно ходив андський кондор, дряпаючи пазурами дюралюміній. Щойно Еліас наблизився, птах витягнув зморшкувату шию та по-зміїному засичав. Венс сахнувся. У його руці була лише палиця — слабкий захист проти такого хижака. Вирішивши не ризикувати, він почав обережно обходити уламок з іншого борту. Кондор завмер, вп'явшись у нього холодним поглядом.