ЧАСТИНА 2. Старший радник

Хав'єр не афішував стосунків із Ніко — він їх старанно приховував. І річ не в забобонах: Аргентина ще у 2010-му першою в Латинській Америці легалізувала одностатеві шлюби, і суспільство було цілком терпимим. Просто Хав'єр звик дотримуватися правила: викладай карти лише тоді, коли на руках достатньо козирів.

Вони познайомилися близько року тому на тренінгу для стюардів-новачків. Ніколас був найактивнішим: вникав у логіку системи обслуговування та пропонував влучні ідеї. Це підкуповувало. Після занять вони розговорилися за кавою та швидко зрозуміли, що їх об'єднує не лише робота. Від самого початку стосунків Хав'єр наполіг на секретності.

— Про це в компанії ніхто не повинен знати, — пояснював він. — Принаймні, поки що.

Хав'єра можна було зрозуміти. Різниця у віці майже у двадцять років, гіркий досвід минулих стосунків і вроджена педантичність вимагали часу, щоб переконатися в силі своїх карт. До того ж корпоративна етика Andes Sky забороняла службові романи.

Про катастрофу рейса AW510 Хав’єр дізнався не одразу. У госпіталі йому вкололи седативи, і в таксі дорогою додому він ледь не заснув. День складався з диких контрастів: уранці — приплив сил після зустрічі з генеральним і передчуття вікенду в Лімі разом із Ніко; потім — безглузда аварія, що перетворила радість на сонну байдужість.

Притулившись до підголівника, Хав’єр ніби крізь пелену почув писк телефону. Насилу повернувши важку, наче налиту чавуном голову, він глянув на екран. Два нових повідомлення у WhatsApp від Ніко.

«Потім прочитаю, — подумав Хав’єр. — Поки не можу зосередитись. Вдома відповім».

Але варто було переступити поріг, як навалилася така слабкість, що він ледь не впав прямо в передпокої. Абияк переодягнувшись, Хав’єр дістався спальні й провалився в сон, щойно торкнувшись подушки.

Повідомлення він відкрив тільки наступного дня. Прокинувшись, насамперед потягнувся до смартфона. Обидва повідомлення були вчорашніми, надісланими прямо під час польоту.

— Так-так, — посміхнувся Хав’єр. — Ніко заслуговує на прочухан. Пише в робочий час замість того, щоб займатися пасажирами. Хоча прогрес вражає: десять тисяч метрів над землею, а вай-фай працює. Що чекає на людство далі?

Він відкрив чат: «Набрали висоту. Стаю до обов'язків. Як ти там, сеньйоре педант?».

— У своєму репертуарі, — пробурмотів Хав’єр.

Друге повідомлення було дивним: «Сеньйоре головний конспіратор! Доповідаю: усе на найвищому рівні. Намагаюся догодити і Богу, і дияволу. Ти був би задоволений, Хаві».

«От бешкетник», — подумав Хав’єр і відкрив стрічку новин.

Заголовок про рейс AW510 ударив навідліг. Забувши про біль у ребрах, Хав’єр схопився, намагаючись усвідомити прочитане. Босоніж він пройшов до вітальні, опустився в крісло та ще раз перечитав зведення. Вникав у кожне слово повільно, ніби перевіряючи реальність.

Схаменувшись, гарячково набрав повідомлення: «Ніко, як ти? Ви ж сіли, все ОК?». Текст завис — сірий «годинник» WhatsApp підтверджував найгірше. Дзвінок теж не пройшов: абонент був поза зоною досяжності.

У тиші вітальні оглушливо цокав годинник. Прямо перед Хав’єром висів подарунок Ніко — сувенірний циферблат hora argentina. Стрілки завмерли в зоні «танго і вино», не бажаючи рухатися далі, до зображення людини, що нудьгує.

«Дні вина та троянд, — подумав Хав’єр. — Дні вина та троянд».

Він підійшов до бару і став машинально переставляти пляшки з віскі, джином і червоним сухим мальбеком. До алкоголю Хав’єр був байдужим, а після аварії спиртне і зовсім було під забороною. Лікар попереджав: поки що жодних надмірностей.

Залишивши бар у спокої, він зателефонував в офіс. Слухавку взяла секретарка Меліна.

— Сеньйоре Рохас, доброго ранку! Як ви почуваєтеся? — Меліна вміла вкласти в голос співчуття, але сьогодні в її тоні відчувалося дещо більше, ніж звичайна ввічливість.

— Меліно, чому я дізнаюся про AW510 із новин? Хіба я більше не причетний до справ компанії?

— Але, сеньйоре Рохас, ми не хотіли вас турбувати після вчорашньої аварії. І генеральний заборонив вас тривожити.

— Я негайно виїжджаю. Шеф у себе?

— Так, але… чи варто вам приїжджати сьогодні?

Хав'єр мовчки поклав слухавку. Снідати не став — від самої думки про їжу підступала нудота. Голова паморочилася; він намагався рухатися обережно, хоча після новин про катастрофу самовладання давалося важко. Одягнувшись, усе ж змусив себе випити еспресо з галетою: треба було прийняти жменю таблеток, але не натщесерце.

У передпокої він за звичкою потягнувся за ключами від автівки — вони лежали на столику біля кошика для парасольок як ні в чому не бувало. Покрутивши в руці, Хав’єр зі зітханням повернув їх на місце. Вирішив не викликати таксі через додаток, а спіймати машину на вулиці — так швидше.

Їхати належало з району Палермо на Авеніду Алем, у діловий центр Каталінас-Норте. Пів години шляху, якщо пощастить із трафіком. Хав’єр не помилився: варто було підійти до дороги, як у потоці чорно-жовтих автівок його «вирахував» старий Renault. Машина хвацько пригальмувала поруч.

У салоні не було кондиціонера, тхнуло бензином і дешевим ароматизатором. Хав’єр не став вередувати. Намагаючись не робити різких рухів, він усівся на заднє сидіння та опустив скло. Обличчя обдало густим, в’язким повітрям жовтневого Буенос-Айреса. Вологість зашкалювала: шкіра миттєво стала липкою, а кисень у повітрі ніби розчинився.

— «З вами Radio Mitre. Головна новина: виявлено місце падіння рейсу AW510», — при цих словах таксист додав гучності. — Boeing 737 компанії Andes Sky, що прямував до Ліми, упав у болівійських Андах, у лісах Юнгаса. Офіційних коментарів наразі немає. Наш кореспондент чергує біля офісу авіакомпанії в очікуванні новин. Джерело на умовах анонімності повідомило, що літак був справним, а сигналів тривоги диспетчери не отримували».