Макс, Лора та Chatly

— Не поспішай, Лоро! Куди ти помчала? Якщо хочеш кайфувати від бігу — бігай повільно. Біжи, базікай, споглядай світ! Ти ж початківець. Звикни до процесу, а швидкість прийде. Знаєш, як профі називають швидкісні тренування? — Макс подивився на Лору, що бігла поруч.

— Поняття не маю.

— Вони називають їх роботою.

— У якому сенсі? — здивувалася вона.

— У тому сенсі, що є робота, а є просто біг. Комфортний, відновлювальний. Хіба ти не напрацювалась за день у банку? Навіщо гарувати ще й увечері? Логічно?

— Цілком, — погодилася вона.

Як спокуту за вчорашню забудькуватість, Макс запропонував пробігтися одразу після роботи.

— А як же його величність Chatly? — єхидно запитала вона. — Витримаєш без нього цілий вечір?

— Ну, по-перше, не весь вечір, а половину, — відповів Макс і додав: — Але, безумовно, найкращу його частину. А по-друге, Chatly почекає.

— Ну-ну, — похитала головою Лора, але погодилася.

Макс почав бігати в розпал пандемії. У 2021 році від ковіду помер його батько — чоловік міцного здоров'я, який ніколи не хворів. Здавалося, він заговорений від будь-яких недуг. Батько демонстративно ігнорував маски та підсміювався над суперечками про вакцини.

— Не будь бараном, — відповідав він на запитання про щеплення. — Усе це вигадки. — І додавав багатозначно: — Комусь це вигідно.

Батько «згорів» за лічені дні. Відчувши нездужання, вирішив відлежатися вдома, але за добу його госпіталізували, а ще за пару днів його не стало. Макс довго не міг у це повірити. Як міг такий сповнений сил чоловік піти за лічені дні?

— У легенях практично не залишилося живого місця, — розводив руками лікар.

Невдовзі захворів і Макс. Хвороба минула легко, і за тиждень він уже готувався вийти на роботу. Однак залишилися наслідки: зник нюх, з’явилися задишка та сухий кашель.

— Постковідний синдром, — констатував інший лікар.

Смерть батька й ускладнення занурили Макса в депресію. Він продовжував ходити на роботу, вивчати катастрофи й монтувати ролики, але робив усе без азарту та задоволення. Вихід підказав сусід — сухорлявий чоловік років п’ятдесяти. Його порада стосувалася здоров'я, але допомогла і від нудьги. Сусід запропонував почати бігати.

І Макс побіг. Спочатку потроху, короткими дистанціями. Бігав усюди: вулицями, у парках і на стадіоні. За рекордами не гнався — подобався сам процес, хоча результати росли самі собою. Депресія вивітрилася швидко, а слідом зникли задишка та кашель. Нюх відновлювався довше; чи допоміг тут біг — сказати важко, але з часом повернулися і запахи.

На нинішнє місце Макс улаштувався нещодавно. До цього тягнув лямку в більш скромному банку. Умови там були гіршими. Спокусившись вакансією у відомій установі, надіслав резюме, пройшов співбесіду і змінив роботу.

У перший же день Макс помітив Лору. У ранковому ліфті серед незнайомих облич його погляд вихопив мініатюрну блондинку з короткою зачіскою. Елегантний брючний костюм у ледь помітну смужку сидів строго, але вигідно підкреслював чудову фігуру. Від Лори віяло професійною зібраністю, яку відтіняла ідеальна постава. Але понад усе Макса полонили її очі — блакитно-сірі, холодні та суворі на перший погляд, проте сповнені глибини.

Невдовзі він дізнався, що Лора — ні багато ні мало — керує кредитним департаментом. Щоранку в ліфті він крадькома позирав на неї й подумки підсміювався над її зовнішньою неприступністю:

«З вигляду — фортеця. Фортеця Лора. Заговориш із нею — і вона миттю почне оцінювати ризики. Скаже: «Візьміть опитувальник, Максе! Відповідайте чесно і не здумайте брехати. А потім я застосую до вас скоринг-метод і вирішу, наскільки ви ризиковий хлопець».

Привід для знайомства не забарився. Банку виповнювалося двісті років. З такої нагоди головний офіс вирішив гульнути з розмахом: орендували нічний клуб у центрі і закотили бенкет до ранку. Не обійшлося і без урочистостей, які відвідав один із нащадків династії засновників. Прізвище у нього було таке хитромудре, що Макс запам'ятав тільки «фон дер щось закручене». Зовні гість відповідав імені: високий, костистий, із кінським обличчям і лисиною, що грайливо виблискувала в клубному світлі. Аристократ, одне слово.

Він виголошував промову. Персонал благосно слухав, нетерпляче переминаючись із ноги на ногу. Офіціоз тривав недовго, і незабаром зал наповнився гулом та дзвоном келихів. Дочекавшись танців, Макс одразу атакував Лору. Він намагався не відпускати її ні на крок. Натиск спрацював — вони почали зустрічатися. Щоправда, пізніше Лора не раз кепкувала з Макса, коли він, вихваляючись, згадував свій «майстерний» підкат.

— Та годі тобі, Максе. Чесно кажучи, ти просто втомив мене своєю авіацією. Після лекції про різницю між Boeing та Airbus я вже нічого не тямила. Тож не лести собі: ти не майстерно підкотив, а виморив, — сміялася Лора, визнаючи врешті-решт, що результат виправдав засоби.

Минувши центральну алею, вони звернули на ґрунтову доріжку. Кінець жовтня — золота пора, і опале листя зашурхало під ногами.

— Знаєш, знайшли місце падіння того самого AW510. Це в сьогоднішніх новинах, — сказав Макс.

— І де він?

— У чорта на рогах. Болівія, регіон Юнгас. Рятувальники навіть висадитися не можуть: суцільні тумани й непрохідні хащі.

— Як же його знайшли?

— Через дим. З гелікоптера помітили пожежу, але вона швидко згасла через вологість. Ще пара лісників чула вибух, щоправда, здалеку. Що цікаво — одному здалося, ніби фюзеляж і хвіст падали окремо.

— Про що це свідчить?

— Про вибух, наприклад. Але навряд чи. Інший варіант — руйнування через дикі перевантаження. Хоча складно уявити, що має статися, аби Boeing розвалився в повітрі.

— Може, хтось вижив? Як гадаєш, це можливо? — з надією запитала Лора.

— Ну що ти, шанси нульові, — Макс ненадовго замовк і додав: — Або майже нульові. Літак падав із десяти тисяч метрів, це видно на AirTrack24. Історія знає лише один випадок порятунку з такої висоти — стюардеса Весна Вулович. Через вибух бомби вона пролетіла десять тисяч сто шістдесят метрів. У мене про це є докладний ролик. В СРСР був схожий випадок: Лариса Савицька вижила при зіткненні літаків, упавши з п'яти кілометрів. Решта падали з набагато менших висот. Тож, Лоро, виграти мільйони в лотерею куди реальніше.