Юнгас. Перший день після катастрофи

Від масштабної пожежі ліс врятувала висока вологість. Через добу після катастрофи від розкиданих уламків літака все ще йшов сизий димок. Шипіла й клубилася пара: сирий мох, що обліпив гарячі уламки, гасив вогонь у зародку.

Місце падіння надвоє розсікала рвана просіка. Вона тягнулася схилом — довга й широка смуга, утикана обрубками стовбурів. Дерева нагадували роздроблені кістки, що стирчать у різні боки. У самому низу схилу, де обривався слід ковзання, завмерло нагромадження понівеченого металу.

Найбільший фрагмент — фюзеляж — глибоко зарився носом у ґрунт. Обшивку скрутило й вивернуло навиворіт, немов пропустили через гігантську м'ясорубку. Але «фарш» вийшов грубим, повним гострих країв і неперемелених шматків сталі. Кабіну пілотів і перші секції салону сплющило. Решту фюзеляжу розірвало і завалило брудом.

Відірвані від центроплана крила валялися по обидва боки. Один із двигунів скотився нижче по схилу, залишивши глибоку борозну. Другий постраждав дужче: його розірвало, розкидавши навколо лопатки — посріблені, химерно вигнуті пластини. Стійки шасі вм'яло в землю разом із колесами. Лише одне з них, відірвавшись при ударі, якимось дивом встояло вертикально на незайманій ділянці лісу. Частокіл хащів прийняв його у свої обійми, не давши завалитися на бік.

Хвостова частина лежала окремо. При падінні вона пробила власну, менш глибоку просіку. Стабілізатори погнуло, але загалом хвіст виглядав не таким понівеченим: тут майже не було бруду та слідів пожежі.

Особисті речі пасажирів розкидані всюди, але найбільше їх у колії, пробитій фюзеляжем. Тверді валізи та м'які сумки — все розбите, розплющене й розірване. Цей асортимент «апокаліптичного супермаркету» вже вабив мешканців лісу. Симпатична мавпочка-капуцин прихопила золотий кулон і пачку обгорілих доларів.

Всюди рясніли банківські картки. Їх було багато, різноманітних кольорів, і майже всі цілі. Папуга ара вигледів у цій «колоді» найяскравішу і, затиснувши її в дзьобі, полетів геть, майстерно лавіруючи між деревами.

Навколо валялися їжа та напої: недоїдені ланч-бокси, пакетики з арахісом, зім'яті пляшки та сплющені алюмінієві бляшанки. Усе, що не розбилося й не витекло, смерть принесла в дар лісу. Серед бруду та гілок безглуздим анахронізмом виглядали гаджети — смартфони та ноутбуки з тріснутими, мертвими екранами. У цих диких місцях вони стали безглуздим сміттям.

Найжахливіше — людські тіла та їхні фрагменти. Ті, хто був пристебнутий, так і залишилися в кріслах: одних затиснуло в уламках фюзеляжу, інших викинуло назовні. Ці тіла зберегли відносну цілісність. Страшніше виглядали ті, кого вирвало із сидінь силою удару або вибуховою декомпресією. Вони були всюди: у просіці, серед уламків, на кущах і деревах.

На пластику, уривках обшивки та листі папороті запеклася густа кров, перемішана з брудом. Вона різко й моторошно контрастувала з буйною зеленню Юнгаса. Над рештками вже роїлися тропічні мухи. Чорні силуети кондорів кружляли зовсім низько, періодично присідаючи на гілки. Стерв'ятники діловито займалися своїм ремеслом, лише зрідка відриваючись від здобичі.

У повітрі висіла важка суміш запахів гасу, сирої землі та нудотної солодкості, яка в тропічній вологості передвіщала швидке розкладання. У зоні катастрофи панувала гнітюча тиша, що порушувалася лише шелестом листя та тріском тліючих залишків того, що вчора було дивом інженерної думки.

Раптом почувся звук, схожий на тихий стогін. Він затих, але невдовзі повторився. Невже хтось вижив?