Буенос-Айрес

— Вибач, приятелю, але поки не ввімкнеться зелене світло, я не рушу. — Хав'єр несхвально подивився у дзеркало на автомобіль, що нервово сигналив ззаду.

— Який жвавий, однак, — пробурмотів він, розглядаючи водія — чоловіка в сонцезахисних окулярах на пів обличчя.

Ох, уже цей аргентинський темперамент! Варто світлофору перемкнутися на жовте, як вулиця сповнюється ревом моторів та клаксонів. Кожен готовий зірватися у драйв, ніби волаючи переднім: «Гей, швидше ворушися!»

— А ось і зелене. Зараз я проведу з тобою сеанс управління гнівом. — Хав'єр повільно рушив з місця.

На вузькій вулиці обігнати його було неможливо. Чоловік в окулярах  безперервно сигналив. Його рот люто сіпався — явно не від компліментів на адресу законослухняного Хав'єра. Той намагався йти на обгін знову й знову, але марно: попереду його стримував Passat Хав'єра, а на зустрічній смузі було занадто тісно.

— Ти явно хочеш танцювати танго, — усміхнувся Хав'єр, — а я пропоную тобі вальс. І зауваж — суворо в межах дозволеної швидкості.

Невдовзі чоловік в окулярах здався. Він зрозумів, що тюхтія попереду не розворушити, і вирішив приберегти нерви до виїзду на автомагістраль Деллепіане. На трисмуговій трасі було де розгулятися. Чоловік покорився долі, перестав сигналити, а в кутку його рота затишно вмостилася димуча сигара.

— Люлька миру? — усміхнувся Хав'єр, помітивши, з якою насолодою той закурив. — Можемо вважати сеанс успішним?

Але не так сталося, як гадалося. Варто було вирватися на простори Деллепіане, як той круто взяв ліворуч і рвонув уперед. Порівнявшись із Хав'єром, він показав середній палець і якийсь час вів свій Chevrolet паралельно, демонструючи непристойний жест, а потім зник удалині.

«І тобі всього найкращого», — подумав Хав'єр, помахавши рукою на прощання.

Але спокійним він був лише зовні. Жест водія викликав гостре бажання наздогнати кривдника та з'їздити по пиці. Хав'єр до болю стиснув кермо. Біцепси, звиклі до тренувань, налилися кам'яними буграми. Минуло кілька миттєвостей, і жага помсти відступила.

«Я спокійний, — навіював він собі. — Я абсолютно спокійний. Проте для кого ти проводив сеанс управління гнівом, Хав'єре Рохас? Для того нахаби чи для себе? Якийсь ти дивний аргентинець: віддаєш перевагу пунктуальності та правилам у всьому».

Хав’єр Рохас із дитинства обожнював порядок. Усе в нього лежало на своїх місцях. Батькам не доводилося змушувати сина прибирати в кімнаті — він робив це сам і з насолодою. Ця несхожість на однолітків не зробила його відлюдником: Хав’єр любив книжки, але не відмовлявся і від ігор у дворі. Ось тільки все мало йти за правилами. Не за його особистими, а загальними. Якщо їх не існувало, то слід було їх придумати і неухильно дотримуватися — або ж коригувати під реалії.

Наприклад, футбол. В Аргентині немає хлопчака, байдужого до цієї гри. Футбол — це пристрасть і емоції. Майже на кожній вулиці Буенос-Айреса ганяють м’яч, а межі поля та ворота там — поняття імпровізовані. Тротуар — край поля, тріщина в асфальті — бокова лінія, пара дерев — стійки воріт.

Коли з’являвся Хав’єр, він одразу наполягав на фіксації меж. Якщо тріщина — лінія, значить, Хав’єр стежив, щоб при виході м’яча ніхто не шахраював і точно виконував вкидання. Він контролював усі нюанси, здатні викликати суперечку.

Це прагнення до контролю перетворило Хав'єра з гравця на суддю. Важко було знайти кращого арбітра для дітлахів гомінкого темпераментного міста. Він швидко завоював авторитет: його постійно кликали розв'язувати спірні ситуації та судити матчі в усіх навколишніх дворах.

Ставши дорослим, Хав'єр не втратив любові до порядку. У свої сорок п'ять він очолював відділ обслуговування клієнтів в авіакомпанії Andes Sky. Пунктуальність і педантичність принесли йому повагу колег, але водночас стали приводом для глузування — звісно, лише за його спиною. Хав'єр і справді залишався нетиповим аргентинцем. Спокійний, із непроникним обличчям, він здавався байдужим до статусу «білої ворони». Насправді ж він звик до цього з юності, і причиною була не лише прискіпливість.

Вихований у традиційній родині, Хав'єр сприймав стосунки між чоловіком і жінкою як непорушні правила. Ставши юнаком, він відчув, що не вписується в них. Ця невідповідність породжувала внутрішній розлад. З боку це виглядало дивно: широкоплечий, спортивний Хав'єр подобався дівчатам і легко знаходив пару для побачень. Змінюючи подруг, він сподівався зустріти ту, що захопить його по-справжньому.

Період гарячкових пошуків завершився усвідомленням: він — гей. Внутрішній дискомфорт відступив. Тепер Хав'єр знову вписувався у правила. Нехай інші, але правила.

Монітор на консолі блимнув. Хав’єр кинув погляд на екран. Поверх дорожньої карти висвітилося: «Хаві, любий, я домовився! Лечу з тобою в Ліму! У тебе все ОК?»

Хав’єр не став відволікатися від дороги. Він активував голосового помічника та продиктував:

— Привіт, Ніко! Вже їду в аеропорт.

За кілька хвилин монітор знову ожив, відобразивши смайл і сердечко.

Ніколас — бойфренд Хав’єра і стюард Andes Sky — був його повною протилежністю. Якщо Хав’єр точний, як швейцарський годинник, то Ніко жив в іншому ритмі.

— Ніко, я чекаю вже годину! Ми запізнимося!

— Хаві, любий, ну не всі ж такі педанти. Hora argentina! Прийми це як філософію.

Hora argentina — «аргентинський час», звичний для більшості, але не для Хав’єра. Вдома у нього висів кумедний годинник — подарунок Ніко. На білому циферблаті замість цифр красувалися чотири картинки: рука з секундоміром, людина, що нудьгує, пара в танго та пляшка вина. Головна фішка була в механізмі: стрілки йшли нерівномірно. Там, де секундомір, вони прискорювалися, а в секторах танго і вина — ледь повзли. У центрі красувався напис: Hora argentina!

Ніко просив повісити цей годинник у робочому кабінеті, але Хав’єр навідріз відмовився. За спільною згодою він посів місце у вітальні — якраз навпроти іншого, з точним часом. Згадавши це, Хав’єр усміхнувся і глянув на панель із  годинником. Слід було поквапитися, і він злегка додав газу — в межах дозволеного.