Розділ 26

— Що саме? — мій герой-коханець сперся об стіну й, склавши руки на грудях, вигнув одну брову. Виглядав Паша так мило й водночас сексуально, що не одразу можна було б сказати, що це втілення земного Аполлона могло провернути таку аферу. Я подумки себе стримувала, щоб не поринути в його обійми та забути про ту ситуацію з тими клятими ключами, проте я все ж повинна хоч трішки побути, — як то кажуть? — хорошим і поганим копом. — Про те, що сильно тебе люблю? То я можу й ще раз це повторити!

Зрозуміло — цей теж увімкнув режим дурника й гадає, що солодкими словами зможе "переплисти" на іншу тему, тим самим замиливши мені очі. Але нічогісінько в цього афериста не вийде, тому що я, "детектив на мінімалках" Арі Шевчук, повільно й тонко розв'яжу цей клубок цього так званого злочину.

Хлопець підійшов до мене ближче, навіть не підозрюючи нічого кримінального, а я все ще продовжувала просвердлювати своїми розгніваними очима на його чолі дірку. Як він взагалі міг піти на таке та ще й без мене? І до того ж, зв'язатися з моєю сестрою, яка зі своїм прибабахом може таке натворити, що й планети може не бути? 

— Що таке, Арі? — Паша щиро здивувався й поклав свої лапи на мою талію. — Десять хвилин тому ти ще сяяла, як золото, а зараз бухтиш, як ті бабці біля твого під'їзду вчора. Що таке вже трапилось, що ти стала чорніша за грозу?

Він мене ще вирішив добивати? Дурепу робить із мене?

— Супрун, ти знущаєшся з мене? — злісно буркнула я й прибрала його нахабні рученята зі свого тіла, вдаривши по руках. — Чого я останньою дізнаюся про те, що мене тупо розвели з ключами, нахабно поцупивши їх у мене? Мені просто цікаво: за який час ви встигли з Евеліною провернути це?

— Не повіриш — за день, — гордо відповів хлопець, а я вже замахнулася для добрячої чиполяхи. Але моя рука так і зависла в повітрі, тому що напарник перехопив її, так і не давши верхній кінцівці дістатися пункту призначення. — Про все розповідати не буду, але скажу точно, що це робилося заради тебе. 

— Таким дурним способом? — хмикнула я й закотила очі. — А нічого, що цей ваш план дурнуватий ледь мою нервову систему не зруйнував? Я перед твоїм раптовим приходом скільки наплакалась, накричалась і науявлялася про те, що мені доведеться тиждень жити на вулиці, — все це, виявляється, було частиною грандіозного плану завоювання мого серця, яке й так, у принципі, вже було підкорене.

— Тільки ж ти цього навіть під дулом пістолета не визнала. Ще й на горизонті той Денчик намалювався — тоді й довелось активізуватись. І тут Ліна зі своєю "операцією", яка просто допомогла мені.

Гадаю, що Еля натомість попросила щось за таку аферу, бо за "просто так" вона ніколи нічого не зробить. По собі знаю. Сотні разів їй постійно щось потрібно від мене в таких випадках. Тому я стовідсотково впевнена в тому, що й мого любого та трохи наївного Пашу такий "стусан" під іменем Евеліна, точно не омине... Тільки що саме ця мала шантажистка вимагатиме від нього — ось у чому загадка заключається? 

— Можливо, зараз би й не визнала, —  я знизала плечима й сфокусувала погляд на Пашиному лиці, а саме — на родинку над верхньою губою, — проте через певний час я б набралася сміливості й зробила це.

— Ще через п'ять років? — у голосі Супруна я почула нотки сарказму. Ай-яй-яй, Пашо! Негоже красти прийомчики для розмови в дівчат! — Я й так цього дня десять років чекав — я ж не довговічний!

— Ой, прямо-таки десять років! — цокнула я й додала трохи тихіше: — До речі, щоб ти знав: я ходила з Деном на побачення й там остаточно зрозуміла, що ми з ним — не пара.

— І як ти це зрозуміла? — поцікавився хлопець і легенько всміхнувся. 

Ох, насправді, я про те вже давно зрозуміла! Але ж видавати себе поки що не хочеться... Я справді люблю Пашу, проте мені поки що важко сказати про це вголос. Морально не готова до такого кроку. Просто вся ця лавина почуттів так різко навалилась на мене, що я просто вже заплуталась у ній, як комаха в павутинні: спочатку — давня неприязнь і ворожнеча, які всього лише були маскою, а потім, коли та, здається, залізна броня поступово падала, то й справжні почуття ніби звільнялись із тих кайдан.

Можливо, я скоро звикну до того, що мені вже не потрібно буде ховати свої емоції й ставати "колючим їжачком", до якого й торкнутися словом ніяк не можна...

— У мене є свої штуки, які ти ніколи не зрозумієш... — уникнула найголовнішої відповіді, бо не хотілося хлопця напружувати своїм монологом про свої неконтрольовані почуття. — Малий ще, щоб про таке знати.

Навмисно віджартувалася саме таким способом, аби подражнити напарника. Та й така манера спілкування мені більше до душі: все так легко й не зачіпаються важливі теми. Адже, коли ти спілкуєшся з людиною поверхнево й постійно гострословиш, то навіть якось виходить так, що весь той негатив(навіть якщо він і прихований), не може зачепити за живе. У душі для таких випадків створюється захисний щит, який блокує все погане й не засідає в голові. 

— Шевчук, ти зараз ризикуєш взагалі не потрапити на роботу! — Паша промовив жартівливо-погрозливим тоном і хитро примружив очі.

— Чого це? — я всміхнулась і зробила такі ж самі маніпуляції з очима, що й Супрун. — Так сказав, ніби вбивати мене маєш зараз. А я ж думала, що такі бажання в нас уже позаду...

— Тому що я тебе зараз зацілую — і тоді ти точно-точно зізнаєшся в усьому, — ого-го, які заявочки пішли!  Я продовжувала тримати насмішкувату посмішку, проте хлопець трохи насупився: — Що ти так здивувалась? Твої методи витягування правди набагато жорсткіші, ніж мої, бейба! Визнай — і насолоджуйся!

— А "цілувалка" не трісне, товаришу сержанте? Бо...

І тут знову мені договорити не дали, бо закрили мого рота солодким поцілунком! 

От що за ранок такий?

Минув один місяць...

За останні два тижні я помітила за своїм хлопцем(тепер це — офіційно!), що він став більш роздратованим і постійно був практично без настрою. Йому навіть Аліна Василівна через цей раптовий депресняк і апатію відпустку позапланову влаштувала, думаючи, що Паша відпочине трохи й знову зможе повернутись у швидкий ритм і непостійний графік роботи. І поки мій принц відлежувався вдома й ніяк не змінювався в психологічному плані, то мені довелося горбатитися за двох. Але як добре, що все-таки Настя з Андрієм повернулися зі своєї романтичної подорожі й допомагали мені вести рубрику по черзі. Коли я питала в Супруна, що його турбує, то він постійно відмахувався, мовляв, що я себе просто накрутила й роблю з мухи слона, як завжди. Тільки я собі таке не навіювала — таке навіть неозброєним оком видно... Я Пашу таким за своє життя й за всі роки знайомства з ним уперше бачила — стривоженого, хмурого й сумного, ніби він із депресняка роками не виходив. І все "зло" такого незрозумілого стану було сховане саме в його смартфоні... Чесно, хотілося видерти ту мобілку й побити її на його ж голові! Я навіть туди зазирнути не могла, бо Супрун, наче передбачав мої майбутні дії й постійно тягав свою особисту річ із собою. До чого ж прорахував усе, гад!

— Аріно, зупинись, будь ласка! — мене гукнула шефиня, коли я тільки-но збиралася зайти до студії. 

Я зупинилася перед дверима й, повернувшись обличчям до керівниці, чекала того моменту, коли вона підійде до мене. Так, здається, ще тільки ранок, а я поки що ще нічого не натворила... Яка причина зупинки?

— Доброго ранку! — привіталася вона, а я лише кивнула головою й сонно всміхнулась, адже спати хотілося страшенно. Від цієї ранкової роботи в мені останній час уже жило бажання звільнитись і поїхати звідси. — Та й як там Паша? Що з ним узагалі відбувається, ти не знаєш?

— Я й сама його не розумію, — важко зітхнула я й знизала плечима. — Он вчора сильно посварились... А знаєте, яка причина? Я просто хотіла дізнатись, що з ним коїться! Схоже, все-таки ми дійсно не підходимо одне одному...

— Через одну сварку не потрібно вже ставити крапку. Упродовж всього життя ви ще скільки разів сваритиметесь і миритиметесь, що у мене всіх пальців не вистачить порахувати, — жінка поклала руку мені на плече, ніби хотіла втішити. 

— Дякую, — тихо сказала я й шморгнула носом. У той момент хотілося, щоб Супрун був поруч і обійняв мене так, як уміє тільки він. — Він сказав, що сьогодні вже точно повинен з'явитися тут.