Розділ 19

— Аріно, а куди це ти така гарна намилилась? — влаштувала мені допит наступного ранку Ева, коли я шукала одну-єдину пару чорних туфель. — Невже на роботу?

— Не тільки на роботу, — похапцем відповіла я й зраділа тому, що в моїх руках нарешті були чорні замшеві туфлі в стилі кежуал. Тепер хоч можна зайнятися зачіскою, хоча... я й так досить гарно виглядаю з розпущеним волоссям. — В мене ще побачення сьогодні, тому я не встигну з вами попрощатись.

— Невже з Пашею? — в її голосі чулися нотки сподівання й надії. Чого це вона раптом так зводити нас почала? — Круто!

— Сплюнь, Евеліно! — різко сказала я. — Це зовсім інший хлопець, якого ти поки що не знаєш.

— Ех, ти розбила всі мої мрії однією фразою, Рі, — театрально зітхнула Ліна й приклала руку до серця. Акторка з неї ніяка, але настрій, завдяки тому жесту, покращився. — Хоч покрутись — я оціню твій сьогоднішній образ.

Я досить швидко крутнулась і трохи поправила свою світло-коричневу сукню-сорочку з довгими рукавами, яка була "заплямлена" чорним горохом середнього розміру, й опересала темним поясом талію; за довжиною сукенка була десь на руку вище від коліна, через що я декілька разів поривалася зняти її й знайти щось гарніше й довше.

— Ево, хоч я й не встигну прийти до того, як ви поїдете, проте, прошу: будь на зв'язку! — вже спокійніше сказала я й поклала руки на плечі сестри. 

— Ти ж першою хотіла, щоб я кудись зникла, — хмикнула Ліна. 

Справді, хотіла, проте... мені все-таки кортить дізнатись і зрозуміти, в який момент ми з нею віддалились, адже раніше такого не було. Були деякі суперечки, але не такого масштабу й з не такими наслідками, — це я до того, що наше спілкування не зводилось до звичайних побутових фраз.

— Хотіла, але зараз я почала розуміти, що ми — рідні сестри, але поводимось так, ніби чужі, — сумно відповіла, а потім зрозуміла, що зараз смуток і розчарування поглинуть мене й настрій зіпсується на весь день, тому постаралася продовжити жвавіше: — Щось піду перекусити, поки в мене є час.

Я відійшла від сестри й пішла в напрямку дверей, аби ще більше не засмучуватись. Але мене зупинив голос Ліни:

— Я не хочу, щоб ми стали чужими, — хоч вона це тихо промовила, проте я почула в її тоні те, що їй соромно. — До речі, чай з бутербродами на столі.

Ця фраза змусила мене обернутись до неї лицем та подарувати легку й втішаючу посмішку. Значить, що не все ще втрачено. Як добре, що сестра вже змогла запам'ятати про те, що каву мені більше не лити, бо від неї в мене вже нудота почалась!

Я кивнула головою й зі швидкістю світла помчалась на кухню, поки її не окупувала Каріна, яка б готувала щось для Матвія. Старша сестра ще в такий час спить, адже на роботу їй тільки на дев'яту. Не те що мені — аж на сьому! Зі сніданком я впоралась досить швидко, тому навіть встигла привітатись і попрощатися ще з іншими членами своєї сімейки, з якими я не побачусь аж цілих сім днів, адже вони всі укатять на море, залишаючи цілу квартиру в моє розпорядження. Хіба це не круто? У мене буде можливість відпочити морально від своїх родичів. Тільки потрібно буде продумати всі свої плани на цей тиждень раю та релаксу, щоб насолодитися спокійними хвилинами самотності.

До радіостанції я прийшла раніше за Пашу, тому в мене була унікальна можливість ще поспати, але я вчасно себе зупинила, подумки насваривши себе за свою неохайність. Я не для того ту сукню так довго прасувала, щоб сон зміг її пом'яти! А через декілька хвилин до мене зателефонувала Мартинюк, яка, як знала, що мені терміново потрібно виговоритись або порада. Та й ми з нею домовились, що вона мені може телефонувати або зранку — до ефіру, або вже після закінчення робочого дня.

— Слухай, а чого ти так психанула й одягнула сукню? — допитувалась Уляна, адже вона до мене підключилась за допомогою відеозв'язку. Вона уважно роздивлялась сукенку, а я дивувалась тому, що подруга могла там вишукувати. — Невже на побачення сьогодні йдеш із Пашею?

Ми з нею встигли пообговорювати за ті десять хвилин, але теми Супруна я старалась уникати всіма силами. Схоже, цього разу фортуна не на моєму боці, й мені доведеться якось повертати так цю розмову в інше русло, щоб не посваритись із Улею ненароком, адже вона не винна в тому, що я не можу розібратися зі своїми почуттями.

— Я не зрозуміла: ти сьогодні зустрічалася з Ліною? — спитала я й насупилась.

— Ні, — подруга заперечливо похитала головою. — А що таке?

— Таке відчуття, ніби ви обидві змовились і вирішили по черзі капати мені на мозок тим Супруном, — зітхнула я й у якусь мить я напружилась, адже почула, що двері начебто відчинились. Але насправді вони й не відчинялись, а я від якогось дивного хвилювання накрутила себе. Чого це мені раптом ось так здалось, що я не сама? — Я взагалі з ним ще з учорашнього вечора не розмовляю.

— А чого? — поцікавилась Уля й уважно глянула на мене. — Невже знову поліз цілуватись?

— Та за таке б він був побитий, — хмикнула я, вдаривши кулак об долоню. — Він натякнув на те, що я перетворилась на стару бабцю, яка тільки вдома й сидить. 

— А хіба це не так? — задумливо відповіла подруга.

Уля в цій ситуації має рацію. Мені справді потрібен відпочинок! Бажано, щоб це було на березі моря. Серед блакитних хвиль набагато спокійніше й думається легше.

— Це все через те, що я на студії зависаю майже весь день, що ввечері хочеться не в клуб піти чи ще кудись, а просто завалитися спати! Тому я твердо вирішила, що прийду гарненько вдягнута та ще й на рандеву встигну.

— Шкода, звісно, що це не Супрун, — почала вона, — але ти сама повинна вирішувати, з ким ходити на побачення.

— Ти наче й просто сказала, але й натякаєш, що з Супруном мені буде краще, — сказала я й примружила очі, щоб зловити кожну емоцію на обличчі подруги. — Тільки от пройшла любов — зав'яли помідори. Та й ми тільки нещодавно примирились.

У мене від цих слів неприємно кольнуло в серці, а я відчула сором. От чого я брешу? Доводиться, тому що Паші не потрібна моя любов. У нього, здається, хтось є, через що я й не буду лізти до нього. От чого саме мені пощастило втріскатись у свого напарника, в якого кожного дня статус стосунків змінюється ледь не по клацанню пальців? Сьогодні — він вільний, завтра — є Аня, з якою хлопець постійно зводиться й розходиться, а ще післязавтра — благополучно кидає дівчину, через що в його список додається ще одна, яка ненавидить Пашу всім серцем і чекає миті, коли його можна грохнути за гаражами. А такі "коливання" на всі боки, як у маятника, моє серце не витримає. 

— А ти впевнена у своїх словах? — перепитала Уляна й змучено всміхнулась. Я навіть через камеру відчула, що вона теж хвилюється. 

— Здається, я вже ні в чому не впевнена... — важко зітхнула я й заплющила очі. — Добре, мені вже потрібно дочекатися Супруна й готуватися до ефіру. Трабли траблами — робота за розкладом, яка чекати не буде.

— Аріно, — суворо почала подруга, через що я напружилась, — ти зі своїми тарганами в голові не наробіть дурниць, відштовхуючи свою можливу долю! Успіху в ефірі! Люблю й обіймаю! Па!

Екран погас, а я ще так на декілька хвилин втупилась у смартфон, обдумуючи останні слова Мартинюк. Я знаю, що в якійсь мірі десь припускаюсь помилки, але... мені не хочеться знову ставати на ті ж самі граблі. Коли я починаю думати про Пашу, то всередині ниточки невідомого страху згортаються у величезний клубок, який розплутати неможливо. Я не знаю чого, проте саме з Супруном страшно будувати якісь стосунки. Він — хлопець, у якого вітер в голові гуляє. Але, попри цей величезний мінус у його біографії, мене постійно тягне до цього дурня, як холодильник манить інших дівчат поїсти вночі. Досить дивне порівняння, проте не хотілось використовувати шаблонне "як стрілка компаса, яку постійно тягне на північ" або "як магніт". Та й не в цьому справа. Я не хочу бути для когось черговою, а єдиною. Тільки де ж такого принца знайти?

— О! То ти все-таки сьогодні в сукні й на підборах? — вивів із роздумів голос Паші, від чого я аж підстрибнула на тому дивані з переляку. Ніколи б не подумала, що мій напарник уміє так тихо ходити. — Рі, я ж у тебе питаю!