Розділ 17

Минуло два тижні...

Моя робота на радіо за ці чотирнадцять днів аж ніяк не була нудною, як я собі це думала на ближчі два місяці. На радіостанції я кожного дня застрягала з ранку до вечора, тому що нам з Супруном дали вести ще ранкову рубрику, замість двох інших радіоведучих, які, бачте, одружились і поїхали у весільну подорож. Уявляєте? От же ж...щасливе подружжя!

На початку я взагалі продумувала, як протриматись хоча б на одній рубриці, а тут тобі дають ще одну. Це, звісно, дуже круто, бо в тебе є можливість розкрити свій потенціал, але водночас і дуже виснажливо. Так як я звикла засинати пізніше опівночі — мені потім о сьомій годині ранку дуже важко продерти очі й зустріти новий день з хорошим настроєм. Це — єдиний мінус, який постійно тримає мене в напрузі. Стосунки з Пашею за цей короткий період часу співпраці разом не зрушили з мертвої точки "ненависть і зневага", проте, на диво, в ефірі ми працювали як команда й були такими ж хорошими та лесливими напарниками, що аж у трансляції хотілось кричати "дайте мені тазик — я вирву". До чого ж ми обоє лицемірні! Після завершення останньої рубрики, ми могли зняти маски й розмовляти своїми нормальними словами. Останнім часом я ловлю себе на думці про те, що мені хочеться по-справжньому спробувати подружитись із цим бараном, тому що, якщо чесно вже казати, така війна ні за що просто вже набридла й витиснула з мене всі соки. Але першою крок на примирення робити я не буду, тому що нав'язуватись не хочу, щоб не отримати потім нову порцію насмішок! Чи все-таки потрібно, бо ж я — розумніша?

— Якщо наш графік буде далі так коливатись, то мене вже жодна кава не врятує, — важко видихнула я й помасажувала скроні, щоб хоч якось розслабитись. Але найкращий релакс для мене — це або гаряча ванна з оліями, або контрасний душ. Тільки зараз немає ні того, ні іншого, що дуже засмучує. — Не думала, що це так складно.

— Багато говорити — це складно? — всміхнувся Супрун, а я закотила очі. — Ти ж така балакуча в нас, Аріно Володимирівно!

— Дурень ти, Павле Сергійовичу, я не за це. Я мала на увазі, що прокидатись так рано — не для мене.

— То ти не витримуєш такого графіку й хочеш звільнитись? — з надією спитав хлопець, а я скоріше поспішила зруйнувати його рожеві мрії своїм:

— Не дочекаєшся! — різко відповіла я й показала дулю. 

І як з цим чайником можна помиритись, якщо він вишукує будь-яку зачіпку не на мою користь, як свиня — трюфелі? Тому я завжди й відкидаю цю ідею, бо розумію — вона неможлива. Принаймні, в нашому світі так точно. Хоча, здається, якщо ми двоє будемо горіти в пеклі за всі свої пакості, то навіть і там нам не вдасться порозумітись.

— Я ж просто висунув гіпотезу — ти вже одразу ледь не за сокиру берешся, — сказав хлопець із насмішкою, натякаючи на те, що в будь-якому випадку я буду його бити.

Ага, зараз! Ще об нього свої руки бруднити не маю жодного бажання! 

— Ми з тобою не на науковому заході, де кожен вчений висуває свої теорії й гіпотези стосовно тієї чи іншої науки, тому не роби з мене дурну, — відповіла я. — На твоєму чолі так і написано про те, що хочеш від мене позбутись.

Я вирішила не чекати його відповіді й, вставши зі стільця, плюхнулась на диван. Понад усе в той момент я бажала тільки одного: виспатись за ті три години перерви. 

— Я тебе розбуджу, — попередив хлопець, а я одразу ж стрепенулася й почала шукати свій смартфон.

Не довіряю я йому, от чесно! Одного разу розбудив за п'ять хвилин до ефіру. Якби я вчасно не "ввімкнулась" у процес, то давно вже б мене тут не було. Краще перестрахуватись і навести самій будильник, адже про мене тут ніхто не потурбується, окрім самої себе коханої. 

— Я ось краще будильнику довірюсь, ніж тобі, — буркнула я, риючись у налаштуваннях смартфона, й навіть не дивилась у бік Паші. — А то через тебе я й роботу можу втратити!

Він дивно всміхнувся й похитав головою, так і не відповівши мені однією зі своїх єхидних фразочок. Чому саме "глузливих"? Тому що Супрун спілкується зі мною саме за допомогою іронічних реплік або тих, які можуть сильно образити. Я просто ніколи не повірю в те, що напарник за день може змінити своє ставлення до мене. Це має відбутись у його напівпустій довбешці такий переворот, через що він стане нормальною людиною. Я бачу лише такий вихід із цієї ситуації, адже моя скромна персона не може вплинути на Супруна аж ніяк, тому що, по суті, я для нього — ніхто.

Я навмисне розляглась на тому дивані так, щоб Супруну ще в голову не стукнуло лягти поруч зі мною(не дай Боже!), й міцно заплющила очі, аби сон забрав мене якнайшвидше. Для цього мені знадобилось декілька секунд — і я повністю поринула в темне царство Морфея. 

 

***
 

— Рі, прокидайся! — хтось настирливо кликав мене й погладжував шкіру лиця. Ці дотики були такими ніжними, наче пелюстки троянд, що навіть складалося таке відчуття, ніби на тих місцях опіки залишались. — Якщо очі не розплющиш, то каву на тебе вилию!

Я різко привстала й завдяки своїй "акуратності" вмудрилась вилити пів стаканчика коричневої рідини. Схоже, це була кава — саме від неї на білій футболці Паші розмалювалсь велика клякса. І, скоріше за все, мене чекає велике покарання, бо такої пакості(хоча це сталося випадково!) Супрун мені точно не пробачить. Ех, прощавайте, мої нездійсненні мрії про нормальні дружні стосунки саме з цим хлопцем...

— Ти чого взагалі до мене прийшов з цією кавою? — клянусь, це лише самооборона. Адже як відомо: найкращий засіб захисту — напад. — У мене будильник ще не спрацював, а ти будиш мене раніше часу.

— Взагалі-то, ти свій будильник вимкнула давненько й далі продовжила спати, — відповів хлопець і кивнув на телефон у моїй руці. 

Я знову зайшла в налаштування й переконалася в правдивості слів Паші. І коли це я так встигла облажатись? І найголовніше питання — чому я не пам'ятаю того моменту? 

— І коли я нарешті зможу зрозуміти жіночу логіку? — хмикнув хлопець і всміхнувся. — То тобі не подобається, що я тебе не розбудив, а коли я все-таки це зробив — теж не сподобалось. Навіть кави купив, щоб ти під час ефіру не куняла!

Приємно-приємно від такої дрібнички! Я, звісно, рада, але не від усього серця, тому що все одно шукаю приховану пакость з боку Паші.

— Яка, в результаті, опинилась на твоїй футболці, — продовжила я й уважно почала розглядати пляму. Б'юсь об заклад, що цей чайник змусить мене випрати до білосніжного блиску його річ. — А щодо жіночої логіки...то ти її зрозумієш тільки тоді, коли одружишся.

— Справді? — на його обличчі вималювалася одночасна реакція здивування й страху. Ага, і цей теж боїться, що до РАЦСу затягнуть! 

— Я пожартувала, — з легкою усмішкою відповіла та нахабно забрала з рук Паші ту каву. Сподіваюсь, що вона все-таки для мене призначена. — За каву — дякую. Ти й у сімейному житті ніколи не зможеш зрозуміти жіночу логіку своєї обраниці, кажу чесно. Тому навіть і не намагайся напружувати свої звивини заради цього!

— Ну-у-у, — почав Супрун, — і де ж твої вибачення за те, що мій елемент одягу виглядає не настільки презентабельно? Тільки врахуй ще те, що слова вибачення повинні бути від щирого серця.

Він кивнув на свою пляму, а я скривилась через те, що прекрасно знала, що того разу винна саме я. І від цього аж тошно стало, що не зможу перекинути свою вину на когось іншого. Хоч я й намагалась таке провернути, проте не вдалось.

— Вибач, — буркнула я, визнаючи свою провину. 

Я допила з паперового стаканчика залишки кави й ледь стрималась, щоб не виплюнути її з рота. До чого ж вона була міцна та ще й без цукру! Коли проковтнула рідину, то навіть поморщилась і поклялась собі, що більше таке не питиму. 

— Щось ти дуже тихо це сказала, — сказав хлопець і сів на диван. До того моменту він сидів на вприсядки. — Ану ще раз повтори!

— Вибач, — вже голосніше сказала я прямо йому в обличчя, — але для кого взагалі ця кава призначалась? У житті ще не куштувала такої міцної й водночас гидотної кави!

— То ти пролила мою каву, — аж занадто беземоційно відповів Паша, а я ж очікувала того, що він психувати буде. — Твій стаканчик на столі стоїть цілий і неушкоджений.