Розділ 13

— Ем... Це точно Павло Супрун — той, хто хоче мене якнайшвидше позбутись? — протягнула я й оглянула напарника прискіпливим поглядом замість того, щоб просто сказати звичайне "дякую". — Чи ти туди цианістий калій підсунув?

Я уважно оглянула обгортку з батончиком і переконалась у тому, що я щойно змолола якусь дурню. Визнаю: не мала рацію. Та й де там тій отруті взятись? Якби Супрун хотів мене позбутись, то він для цього придумав би щось краще, ніж смерть від звичайної шоколадної цукерки. Для нього це — занадто просто.

— Не думав я, що ти про мене такої думки, Арі, — з ноткою розчарування видихнув мені практично в губи цей нахаба й поцокав язиком. Можна мені його вирвати, будь ласка? — Я не хочу з тобою воювати, якщо чесно.

Я отетеріла від його зізнання. Завмерла, не в змозі поворухнутись. Його поведінка стала ще більш незрозумілою, що я навіть не знала, як реагувати на ці слова. Можливо, він так пожартував?

— Супрун, мені вже твої жарти ось де! — крикнула йому я, приклавши руку до горла. Я не вірила йому. Жодному слову не могла довіритись.— Вчора ти хотів позбутись мене всіма можливими способами, а сьогодні ти кажеш, що воювати зі мною не хочеш. Як це називається?

— Чого ж ти така дурепа й не бачиш очевидного? — він відійшов від мене й пробурмотів це так, щоб я почула. 

Що саме я маю бачити? Може, я сліпа? То нехай просвітить, якщо загадками говорить!

Образа й розчарування миттєво заступили мій здоровий глузд і мені хотілося трясти цього козла за плечі й дізнатись причини його дивної поведінки стосовно мене. І ні, це зовсім не стосується того моменту на випускному. За що ж він так поводиться зі мною, якщо я йому поганого ще не встигла зробити? Це я повинна його ненавидіти за те, що він нахабно тоді скористався мною, а потім ще й зі своєю Дашею посміялись над дурненькою Ріною, яка думала, що справді може комусь сподобатись. Повинна! Але не можу... Чого все так складно в цьому житті, а?

— Якщо я така дурепа, то ти — придурок, Пашо! — я підійшла до нього ближче й дала дуже сильного ляпаса. Після чого вручила йому той солодкий презент, не даючи хлопцеві надію на те, що я знову щось від нього прийму. 

Потім я знову присіла біля своїх родичів на диван і, важко видихнувши, закинула голову до стелі й заплющила очі. Так важко стало на душі, що в той момент хотілось тільки одного — закритись у якійсь кімнаті й плакати. Але я не буду цього робити. Не дам волю своїм емоціям перед тим, кому це точно сподобається. Я не дозволю йому насолоджуватися тим, як я страждаю. Я подумки намагалась заспокоїтись і прогнати непрохану вологу з очей, і, здається, мені це вдалось. Вхідні двері сильно грюкнули — я вже зрозуміла, що Супрун рознервувався й кудись пішов. Хоч дихати стало легше. 

— Ти, звісно, вибач мені, — почала тихо Ева, коли мені остаточно вдалося заспокоїтись, — але що це за сцена була?

Доведеться брехати їй, бо не хочу занурювати сестру в цю історію. Не для її вух вона. Та й Евеліна ще мала, щоб зрозуміти мене.

— Це я тобі показала, що це таке працювати діджеєм на радіо, — відмахнулась я, витягнувши зі свого рюкзака декілька іграшок Матвія, які я малому й простягнула. — То що, тепер хочеш у шоубізнес?

— Якщо там постійно гризуться за місце під сонцем, то моя вразлива натура такого натиску не витримає, — відповіла Ліна й заперечливо захитала головою. — Я краще над іншою професією подумаю.

— Ти краще за розум візьмись, — хмикнула я, а вона лише фиркнула. Сестра піднялася з м'якого дивану й вже прямувала в напрямку оператоської, де сидів Діма й крутив музику. — Куди це ти вже намилилась?

— Ну як це — куди? — вона зупинилась і, повернувши   свою голову до мене, закотила очі. — Знайомитись із твоїми колегами!

— Нічого, що він зайнятий роботою? — суворо спитала я, бо не хотіла, щоб той Діма ще постраждав від словесної діареї, яку могла влаштувати Евеліна. Ця якщо почне говорити, то фіг її зупиниш! — Сядь і вгамуйся трохи, будь ласка! Ще ти мені нерви псувати почни.

— Я не буду нікому заважати, чесно-чесно, — вона вдалася до такого забороненого прийому, як благальні очі й жести, всіма силами стараючись переконати мене. — А ти, будь ласка, заспокойся! А то в тебе зараз такий погляд після сварки з тим Пашею, що ти ненароком ще й мене можеш убити. А я ще пожити хочу! Проте й я страшно біля тебе зараз знаходитись.

Вона підійшла до столика й взяла той батончик, який я вручила особисто в лапи тому агресорові. А він, схоже, вирішив проігнорувати моє німе прохання не залишати свої цукерки. 

— Я спокійна! — твердо сказала я. — І поклади на місце той батончик, будь ласка!

— Я аж бачу, як від тебе спокоєм віє, — з сарказмом висказала сестра, розпаковуючи шоколад. — Батончик не винен у тому, що його їсти ніхто не хоче. Тому це зроблю я!

Ева спокійно попростувала до Діми, а я лиш подумки побажала йому терпіння. Я старалась відволіктися від думок про Супруна, скерувавши всю свою енергію на Матвійчика та його машинки. Поки ще не було ефіру, то я простт спостерігала за племінником, а інколи й сама брала участь у його іграх. Евеліна так і сиділа біля того Діми, що я ще досі дивувалась тому, як він її терпить. Ні, дівчина вона симпатична й інколи буває розумною, проте в неї дуже дурний характер. Коли я випроваджу сестру зі студії, то обов'язково подякую хлопцеві, який врятував мене від в'язниці, бо я б прибила ту Ліну, якби вона затрималась біля мене хоча б на хвилину довше.

Та раптом — у кабінет зайшов Паша, навіть не глянувши в мій бік, а за ним — Аліна Василівна, обличчя якої не показувало радості від того, що поруч зі мною сиділа дитина, яка безтурботно гралася своїми машинками. Здається мені, не потрібно було приводити сюди своїх родичів... ще й Евеліна знаходилась не біля мене! 

— Аріно! — звернулась до мене керівниця, а я піднялась різко з дивана, не спускаючи очей з Супруна. А він, падлюка, дивився так, ніби розтоптав мене. — Що за сторонні на робочому місці?

— Аліночко Василівно, — нервово залепетала я, — це перший і останній раз, коли мені довелося привести з собою родичів. Просто моя сестра — не та, кому можна довірити дитину. А інша сестра — мама Матвійчика, — я кинула погляд на хлопчика й підморгнула йому, а він мені всміхнувся, — в якої сьогодні завал на роботі й вона фізично не може приглянути за своїм сином.

Мені в той момент хотілось від сорому крізь землю провалитись, от чесно. Але глибоко в моїй душі ще жевріла надія на те, що шефиня зрозуміє таку ситуацію й, принаймні, просто посварить. І не звільнить.

— Чому ти одразу до мене не зайшла? — вже спокійнішим тоном спитала керівниця й присіла біля мого племінника. Все-таки діти — то найкращий каталізатор усіх інцидентів між дорослими, бо вся увага переходить на них. Я ні на секунду не пожалкувала про те, що взяла з собою Матвійчика. — А тебе як звуть, чудо мале?

Малий представився та посміхнувся, показуючи свої білі зубки. Я потріпала його по шевелюрі й теж настрій з'явився. До чого ж класно бачити роздратовану мордочку Супруна, плани якого потерпіли краху! Я задоволено всміхнулась й підморгнула хлопцеві, натякаючи, що сьогодні просто не його день.

— То ви мене не виженете з роботи? — все ж запитала я, поки керівниця ще не впала в дитинство, тримаючи в руці якусь машинку.

— А я хіба казала, що звільню тебе? — вона перевела свій погляд на мене й легенько всміхнулась. — Якщо ефір не буде зірвано, то ти інколи зможеш приводити свого племінника.

— Справді? — я щиро здивувалась, але потім запнулась, коли згадала за Евеліну, яка сиділа за склом. — Ем... тут ще не тільки Матвій є...

— А хто ще? — вона насупилась і перевела погляд на операторську. Упс... мені капець! — Та дівчина, яка сидить поруч з Дімою? 

Я лише кивнула головою, подумки сварячи себе за те, що дозволила Евеліні забагато. Нехай мене тільки з роботи попруть через її сплеск гормонів!

— Ну я сподіваюсь, що вона ще не встигла нічого натворити? — примруживши очі, спитала Аліна Василівна. 

— Хоч вона — ще та ходяча катастрофа, та я тут за нею слідкую, не хвилюйтесь, — чесно сказала я й поклала праву руку на серце, ніби клялась. — Тільки я за Діму хвилююсь...