Розділ 11

— Васю, ти все не так зрозуміла! — я нервово всміхнулась і захитала головою. Ще не вистачало, щоб мене ще з колишнім однокласником засватали! Це був усього лиш один раз, коли ми цілувались, який точно можна не враховувати. — До речі, я — Аріна — колега твого брата, яка просто підіграла перед його колишньою. Все те, що ти встигла помітити — чистої води вистава.

На її лиці був помітний легкий сум, але брехати заради того, щоб дівчина повеселішала, я не збиралася взагалі. Одна брехня понесе за собою другу так, що в один момент я просто погрузну в тій неправді з головою й невідомо, які від цього будуть наслідки. 

— Ех, а з вас вийшла б така солодка парочка, — зітхнула вона, а по голосу було чути, що той факт, що ми з її братцем — не пара, — її це засмутило.  — Гаразд, тоді не смію затримувати тебе. Я впевнена, що ми з тобою ще побачимось. 

Ця дівчинка мені сподобалась, чесно. Така світла, відкрита й зовсім не схожа за характером на свого родича. І, я так зрозуміла, сестричці Супруна та Анька теж як та кістка, поперек горла стала. Що та колишня встигла начудити? Треба буде колись розпитати про неї.

Я попрощалась із Василиною, не сказавши жодного словечка Паші й навіть не глянувши на нього. Мені було соромно й ніяково. Не хотілося зустрічатись із його насмішкуватим поглядом, який кожного разу намагався вколоти в слабке місце, показуючи, що він чимось крутіший за мене. Але, після того клятого поцілунку, в мені все завмерло, а кров наче швидше почала текти по венах. Здавалось, що від тих несамовитих почуттів моє серце просто зупиниться. Я не раділа такій реакції мого організму на Пашу. Він — як той шторм, який навмисно розхвилював море(мене), не залишаючи шансу на відновлення. Але, я впевнена, що це просто миттєва слабкість, яка більше ніколи не повториться, й моє серце ніколи не постраждає саме від цього хлопця. Хіба можливо одночасно ненавидіти людину, тим самим відчуваючи до неї ще щось окрім пекучої ненависті? 

Додому я повернулась дуже швидко. Було таке відчуття, ніби я не йшла — летіла. Точніше — тікала. Тому що я злякалася своїх почуттів і бажання повернутися назад і знову торкнутися тих губ. Я прекрасно розумію, що можу собі просто придумати щось більше, але... в той момент я серцем відчула, що в душі Супруна немає нічого поганого до мене, про що б він там не казав. Якби в нього й було б якесь зло на мене, то обіймав би так, ніби ми стоїмо над прірвою? 

— Що з тобою, Рі? — стривожено спитала Каріна, поклавши на мою руку свою. — Ти вже так десять хвилин дивишся в одну точку й мовчиш.

— Просто втомилась, — оговталась і махнула рукою я. Сьогодні постраждаю цією "особливою" депресією — завтра все буде так, як було раніше. — Перший день був складним.

— Воно так у всіх, — усміхнулася сестра й потріпала за волосся. — До речі, що це в тебе губи якісь аж червоні?
 

Я здивувалась, але старалась не подавати вигляду. Навіть очі відвела, щоб не зустрічатись із зацікавленим поглядом однієї з сестер, яка пильно-пильно споглядала за моєю реакцією. Ну не казати ж, що я цілувалася ледь не з першим зустрічним і ще й для того, щоб узяти участь у своєрідній виставі?
 

— Та це вітром обдуло, — тихо сказала я, легенько торкнувшись трохи розпухлих губ. Цей Супрун ще отримає від мене за таку підставу! — Не бери до уваги.
 

— З тим Супруном встигла спрацюватись не тільки як колеги? —  сестра, як той рентген: от усе побачить наскрізь. Я від здивування покліпала декілька разів очима, бо не очікувала, що вона почне ледь не прямо запитувати. — Чи ти думаєш, що я не слухала твій перший ефір? За кого ти мене маєш!
 

— От чого саме з ним? — в моєму голосі було чути роздратування, хоча сестра й казала правду. Тільки я не знала, на кого я більше злилась: на себе — за те, що свої емоції не можу приховати; чи на сестру — за те, що дуже добре мене знає. — Я собі зовсім скоро знайду кращого за свого колишнього однокласника! Бо Супрун мені життя в школі псував своєю присутністю — так тепер ми знову в одній команді. Скажи мені, Каріно, от чому саме він — мій співведучий? Я ж зі своїм напарником хотіла замутити... А тепер — я бачу, що мої плани на літо летять кудись й усе накривається великим мідним тазом.

— То зустрічайся собі з Пашею — і тоді твоє літо не буде таким нудним! — знизала плечима Каріна, а я ледь не засміялась із її дурного жарту. Це ж був жарт? — Слухай, ти бачиш проблему там, де її зовсім немає. Навіть я, двадцятип'ятирічна жінка, знаю, як її можна вирішити, — ти постійно противишся очевидним речам і роздуваєш з мухи слона.
 

— Ой, ти багато чого не знаєш, про цього хлопця, — цокнула я й зробиоа ковток м'ятного чаю, бо вже відчувала, що готова з усіма пересваритись. Можливо, хоч напій заспокоїть мої нерви. — Він не такий білий і пухнастий, як ви всі про нього думаєте. Все — закрили тему й більше не згадуємо про цю особу!
 

Я забрала чашку з чаєм і пішла до своєї кімнати в не дуже хорошому настрої. Єдине, чого я зараз хочу — це відпочити й пережити цей день, щоб такого більше не повторювалось ніколи. З Матвійчиком я сьогодні не встигла погратись, адже прийшла я доволі пізно й він уже бачив десяті сни. Зате в кімнаті я побачила Евеліну, яка сиділа на ліжку з їжею та ноутбуком. Певно, знову свої серіали дивиться. Сестра подивилась на мене з-під лоба й навіть не відреагувала на мою присутність. Скільки разів я їй казала, що не можна їсти на ліжку? Зараз я навчу її правилам культури!
 

— Евеліно! — звернулась до сестри ледь не криком, коли скинула її навушники. — Коли ти вже перестанеш їсти на ліжку?
 

На її обличчі красувалася злість у чистому вигляді. Ні краплі сорому чи жалю за те, що не послухала мене. Мене це моментально роздратувало, що я дивувалася тому, що як це ще іскри з мене не сипались.