Розділ 10

Мені було дуже образливо, що жертвою цього клоуна якраз я й виявилась. Так хотілось його об щось прикласти, щоб наступного дня більше не бачити цю особу. Але я прекрасно розумію, що керівництво точно здогадається про те, що я могла прикласти руку до його "зникнення". Тому я й не бажаю брати такий гріх на себе.

Я вирішила після своїх слів просто мовчки зібратися й більше не дихати одним повітрям із цим дурником на всю голову, що, власне, й зробила. Махнула Ляні рукою й, сумно всміхнувшись, натякнула на те, що проводжати мене не потрібно. Нехай Супруна розважають — мені набридло. Коли я вже спустилася на перший поверх, то вже тільки там дозволила своїм сльозинкам котитися по щоках. До чого ж це образливо! Всі мої невдачі — все через цього клятого Супруна! От для чого цей хлопець знову повернувся в моє життя? Точно не через те, щоб зробити його краще. Він — як той Диявол, з яким спочатку укладаєш угоду, а потім він сам приносить тобі всякі нещастя. Певно, він точно зміг мене впізнати й навмисне скинув тих два пакетики, наповнені водою, щоб потім позловтішатись із такої дурненької й не акуратної Аріни. Я вийшла на вулицю й вдихнула жарке літнє повітря, яке мало б хоч трохи заспокоїти. Навіть очима довелося покліпати, бо не хотілося розкисати в таку спеку. Та раптом — двері під'їзду грюкнули — я ще більше прокліпалась і декількома махами руки витерла зайву вологу з обличчя. 

— А я вже думав, що ти пішла, — полегшено зітхнув Паша й я відчувала, що він стоїть буквально за метр від моєї спини, а ближче й не підходить. Боїться, значить? А це — правильно. 

— Я вже якраз і збиралася це зробити, — сухо кинула йому через плече й зробила декілька впевнених кроків уперед, адже я більше не збиралася знаходитись тут. — Оревуар!

— Та стій же ти, Аріно! — він знову підійшов до мене й на цей раз вже сам став переді мною. Я відвела погляд, щоб виглядало так, ніби мені байдуже. Хоча мені цікаво, яке ж в нього буде виправдання? — Вибач мені. Я справді не знав, що це була саме ти. Просто мій боржок перед Святом змусив таке вчинити.

— Тепер зрозуміло, чому в Улі з фразою "картковий борг або будь-який інший — це святе" асоціюється саме з тобою, — хмикнула я й закотила очі. — Досить дивно чути вибачення від тієї людини, яка завжди вважає, що саме вона має рацію.

— Ну, хтось же повинен бути розумнішим, — знизав плечима хлопець і всміхнувся. Я легенько вдарила його в плече, але коли зрозуміла, що зробила, то різко опустила руку й відвела погляд. Паша продовжив казати більш серйозним тоном: — Ходімо вже! Проведу тебе, бо хоч ще не сильно темно на вулиці, але люди всякі бувають.

— І чого це ти різко так захотів мене провести? — поцікавилась я й примружила очі. Ще й руки на грудях склала. Такого "детектива" як я, можна одразу в слідчу агенцію забирати. Таке відчуття, що не на телеведучу потрібно було йти вчитись, а на юриста. — Думаєш ще якось заслужити своє прощення? Тільки знай: я не твоя Анька, яка думає лише про матеріальне й лізе в ліжко!

— То ти все-таки підслуховувала? — перепитав Супрун і засміявся.

Вже не було сенсу брехати, тому я лише просто кивнула головою, щоб не розказувати своїх вражень від його колишньої обраниці. 

— Це я так загладжую свою провину, — додав Супрун, а я чомусь лише насупилась. Тобто, це означає те, що завтра він знову пертвориться з прекрасного принца в гарбуза? Для чого він грається в ці ігри, де він спочатку весь такий злий і бажає позбутись мене, а в наступну мить — вибаченнями розкидається на всі боки. — Я не відмовляюся від свого бажання позбутись тебе якнайшвидше. До речі, я ніколи не думав, що ти така, як моя Аня.

Від його промовленого "моя Аня" аж нудити почало. Таким теплим голосочком це сказав, наче це не він декілька годин тому сидів у моєї подруги й скаржився на свою Аньку. Так промовив, ніби не хоче з нею розставатись. Я, звісно, промовчала й не висказала нічого, потупивши погляд донизу.

— В цьому ніхто й не сумнівався, — тихо промовила я, продовжуючи дивитись куди-небудь, але тільки не на Супруна. А я ще подумала, що хлопець змінить своє ставлення до мене... Наївна дурепа! Хіба є за що мене так ненавидіти? — Можеш уже хоч трішечки помовчати?

— А тобі настільки неприємний мій голос? 

— Просто хочу пройтись у тиші, — сказала я й обійняла себе руками. 

Я йому в психологи не наймалась, аби вислуховувати його проблеми! Для цього є кваліфіковані спеціалісти, які з радістю захочуть поритись у його траблах. Тільки хлопець навмисне почав ще більше гомоніти, як заведенний, а я просто змирилась із цим фактом і лише хитала головою. Паша розповів про те, як він взагалі вирішив бути діджеєм на радіо, тому що в нього є офіційний диплом про те, що він закінчив юридичний факультет. Йому з цією справою і допоміг батьковий партнер, з дочкою якого Супрун перебував у стосунках й збирався її кинути. За його словами, він ще не готовий до сімейного життя, а хоче ще трішки погуляти. Та я вже не заздрю його наступній дівчині, бо, я впевнена в тому, що за цією Анею він довго сумувати не стане, — скільки ж нервів витріпала вона йому своїми закидонами. В центр ми добралися на метро, де я змогла морально відпочити від дурних балачок свого співведучого, бо після серйозної історії в хід вже пішли п'янки й гулянки та як це все завершувалось. Навіщо я взагалі зв'язалась із цим тусовщиком? Щоб потім шукати його по всіх відділках, лікарнях та моргах?

Зрештою, Супрун замовк — і мені вже стало набагато легше, бо вже від цих хісторі голова почала боліти. Як це так вийшло, що в цього розповідача ще язик не відпав? Навіть я скільки не вмію говорити! Ми з хлопцем вже були в районі, де стоїть одна з багатоповерхівок, у якій він мешкає, а я вже подумки зраділа, що нарешті зможу відпочити від Паші хоча б до ранку. Навіть у долоні сплеснула від цього факту.

— Що це з тобою? — Паша глянув на мене здивовано. — Ти мене бити зібралась?

— Та нащо ти мені? — я засміялась і махнула рукою. — Це я таку радість від того, що я нарешті відпочину від твоїх балачок, показую.

— А ти не врахувала ще той факт, що до свого дому модеш не потрапити? — хлопець підняв одну брову. — Я ж можу тебе закрити у своїй квартирі й вийдеш звідти тільки завтра.

— А потім тебе закриють на п'ятнадцять діб. Або навіть більше. Я ж заяву можу на тебе написати, ти, юрист бісів! Закон хочеш порушити?

Він розсміявся й похитав головою, а я нахмурилась, адже не бачила у своїц фразі нічого смішного. Чи це в нього якісь уже напади? Шкода хлопця... Та коли ми вже проходили повз під'їзд однієї з багатоповерхівок, Паша різко зупинився й схопив мою руку. Мене це сильно здивувало, проте, я навіть і сказати хоч слово хлопцеві не встигла, тому що до нас підбігла якась дівчина. На її обличчі я помітила сильну злість. Невже це та сама Анька, вже колишня дівчина Паші?

— І що це означає? — навіть не привітавшись до свого коханого, прогриміла дівчина, буквально пропалюючи мене своїми очима. Яка ж вона нахабна й невихована! — Я ось тебе чекаю більше ніж годину — ти гуляєш із цією?

— Я так зрозуміла, що ви й культурне мовлення — це дві паралельні лінії, які існуюють, але ніколи не перетинаються? — спитала я й всміхнулася. Схоже, що її ця фраза ще більше роздратувала. — Мені соромно за ваших батьків, які не змогли виховати вас належним чином.

— Ще поговори мені тут! — гаркнула вона мені й підійшла до Супруна впритул. — Це ти через неї кинув мене? 

— У ній, — він притягнув мене до себе за плече, а мені одразу стало ніяково, — я знайшов усе те, чого в тобі ніколи не буде. Сподіваюсь, що така відповідь задовольнить твоє самозакохане еґо.

Я стовідсотково впевнена в тому, що він це сказав, аби збрехати Ані. Хлопець не міг її кинути заради мене, бо тоді я б не знала, як можна пояснити його дурнувату поведінку.

— Ти взагалі знаєш, що щойно підписав собі смертний вирок? — продовжувала свої крики дівчина й дала смачного ляпаса Паші. Той легенько похитнувся, але витримав цей удар гідно. Його обличчя як і було пофігістичним, таким воно й залишилось. — Мій батько зробить так, що ти двірником будеш працювати! 

— Твій батько — хороша й людина, яка мене точно зрозуміє, — твердо промовив хлопець, а я лише стояла й дивилася цю "бразильску мелодраму", переводячи свій погляд з Ані на Пашу й навпаки. — Він допомагав мені через те, що мій покійний батько це попросив. Сергій Олександрович не змушував під дулом пістолета зустрічатися з тобою — я сам клюнув на твою привабливу мордашку. А тепер — любов до гроба кудись випарувалась — і я вже не бачу сенсу бути з тобою.

Шкода Пашу стало миттєво. Без батька, без опори, — дуже важко. Це ж і не поговорити на чоловічі теми, ні гульнути разом, що додому тільки під ранок повертаєшся, ні на риболовлю піти... Можливо, це здасться з мого боку досить безтактно, проте, хочеться поцікавитись, від чого померла така хороша людина? 

— Я впевнена, що ось ця, — вона тицьнула на мене своїм манікюром, а мені різко захотілось їй його здерти, щоб не розмахувала ним тут зайвий раз, — через місяць теж буде плакати, що ти її кинув. Але ти зрозумієш свою помилку й обов'язково повернешся до мене. На колінах вимолюватимеш у мене пробачення!

— Точно не буду! — засміявся хлопець і, заправивши пасмо мого волосся, приклеївся до мене своїми губами, чого я взагалі не очікувала.

Я одразу ж здогадалася, що цей поцілунок — це просто гра на публіку. Щоб показати своїй колишній, що йому й без неї добре. Я це прекрасно розуміла головою й хотіла відштовхнути Пашу, але... моє серце в той момент випурхнуло, наче та бідна пташечка, яку дуже довго тиимали в клітці. І бідному органу просто байдуже на те, що цей поцілунок для Супруна нічого не буде означати. Паша обійняв мене обома руками за талію й притиснув ближче до себе. Мені здалось, що я наче кудись лечу — взагалі не на Землі. І так не хотілось, щоб це закінчувалось! До чого ж цей нахаба гарно цілується!

— Здається, ми трохи загралися... — змучено й одночасно зніяковіло всміхнулась я, коли нарешті змогла відсторонитися від хлопця. — Що це було?

— Не питай нічого, бо я й сам не знаю! Просто трохи захопився. І взагалі, ти так і не навчилася цілуватись!

Я з усією душею йому тут допомагала, вживалась у роль, а він мені ще висказує про те, що я цілуватись не вмію. Вже після його кинутих слів у мені почав зароджуватись жаль. Чому я не відштовхнула його й не зарядила другого ляпаса? Йому б це навіть і не зашкодило. А я, дурненька, довірилася своїм емоціям і серцю!

Та раптом — двері під'їзду знову грюкнули — й до нас підійшла ще одна дівчина. Чимось вона мені була схожа на Супруна. Я незрозумілим поглядом витріщалась на неї, а вона уважно оглядала мене.

— Супрун, я сподіваюсь, що це не твоя дівчина, — сказала я з надією. — А то переглядати сімейну мелодраму й у кінці цілуватись із тобою я не збираюсь!

— Та ні, я сестра твого хлопця, — незнайомка м'яко всміхнулась і простягнула свою руку. — Я — Василина, якщо офіційно. А для своїх — Вася, — я посміхнулась їй у відповідь і потиснула її руку. — Нарешті у Паші буде нормальна дівчина!

Тобто, Супрун — мій хлопець?