Розділ 9

До кварталу, де жили Мартинюки, ми дісталися досить швидко. Тільки той факт, що ми обоє мокрі, наче з ванни весь день не вилазили, дуже бентежив мене. Уляна точно не так усе зрозуміє. Чи все-таки їй треба розповісти справжню причину такого вигляду?

— Чого ти мовчиш? — спитав Паша, перерварвши тишу між нами, поки ми підходили до під'їзду, в якому жила моя подруга зі своїм хлопцем. — По твоїй міміці видно, що ти напружена й наче через щось хвилюєшся.

— Немає бажання з тобою про щось говорити, — буркнула я та пішла швидшим кроком до багатоповерхівки. Та мені цього не дали зробити, схопивши за руку. Цей Дон Жуан на мінімалках ще буде своє нахабство проявляти? — Відпусти мою руку! Ти мені в психологи не записувався, тому я тобі про свої переживання розповідати нічого не буду.

Я вирвала свою верхню кінцівку з його міцних лап і відійшла від Супруна на декілька кроків вперед, намагаючись заспокоїти той океан, який вже всередині бушував від злості. Я ще ніколи не була такою роздратованою. З появою колишнього однокласника в моєму житті в мені наче тумблер з'явився, який і перемкнув мої позитивні емоції, замінивши їх негативними. Досить дивно це звучить, але я більше не знаю, як це можна пояснити.

— Нас же разом запросили, тому двоє й повинні прийти вчасно, — крикнув мені Павло, а я лиш закотила очі. Навіщо я тільки взяла з собою Супруна? От де була моя голова в той момент? — А то ще скажеш, що я десь загубився.

— За свою репутацію гостя переживаєш? — я хмикнула й похитала головою.

— Можна й так сказати.

Ми зайшли в під'їзд і попрямували на третій поверх мовчки, ніби води в рот набрали. Супрун навіть не пискнув про те, що й ліфтом можна на третій поверх проїхатись — добре, що подруга не мешкає на десятому чи ще вище. У самих коридорах було так прохолодно, що я вже навіть подумала про те, щоб переїхати в цей квартал на деякий час від тієї спеки. Коли ми з Пашею вже стояли біля дверей, я натиснула на дверний дзвінок і відраховувала секунди до того моменту, поки мені не відчинять. Супрун сперся собі об стіну, щоб не стовбичити невідомо скільки, й склав руки на грудях. Чи то я йому настільки не подобаюсь, що й стояти біля мене не хоче? То й не треба! Хоч свіжішим повітрячком подихаю нормально.

Двері відчинились — і на мене налетіла Улька зі своїми міцними обіймами, наче у ведмедя. Видно, так сильно любить мене, що може й ненароком придушити. 

— Ти, звісно, вибач, — подруга відсторонилася й уважно оглянула мені з ніг до голови, — але поясни, будь ласка, чому ти в такому вигляді? І де той твій напарник-кавалер?

— Він не мій кавалер і сподіваюсь, що ніколи ним і не стане, — насупилась я, а Паша вже сам підійшов так, щоб його видно було добре. — Спека змушує йти навіть і на такі крейзі вчинки, як купання у фонтані.

— Не хвилюйся, — хлопець поклав свою лапу на моє плече, від чого я сіпнулась, — я ще не набув статусу безсмертного, щоб бути твоїм кавалером. Привіт, Уль!

— А Паша, здається, теж із цієї "опери" про величний фонтан, який рятує від спеки, — засміялась вона й похитала головою. Вона театрально показала рукою, щоб ми зайшли всередину й не топталися в коридорі з відчиненими дверима, бо в помешканні кондиціонер працював. — Гаразд, заходьте вже швидше! Зараз я знайду для вас обох сухий одяг, а то після такого купання можна й захворіти. А вам же цього не потрібно — ви ж радіоведучі як-не-як!

Ми зайшли в передпокій і, не розмовляючи одне з одним, разом попрямували на кухню. Навіть і там жодного слова не промовили — просто посідали напроти одне одного й дивилися прямо у вічі, не соромлячись. Була якась між нами німа стрілянина очима — жодного слова не було промовлено. Не вміємо ми нормально спілкуватись, адже в кожному з нас ще досі живе та образа, яку ми завдали одне одному декілька років тому. Те, що я Пашу просто на дух не переношу, — не тільки його вина, а й моя теж. Адже я ще колись до нього щось відчувала й саме через ці почуття я відчуваю той сором саме в цей момент. Я ж сама собі наче й поклялась запечатати ту дурну закоханість за сімома замками й викинути ключ куди-небудь. От тільки коли я це зробила й нарешті змогла забути про цього хлопця — і за іронією капризної долі він знову з'явився в моєму житті. І тепер ось сидить переді мною, уважно розглядаючи мене. Від цього кричати хотілось. Чому ж так усе несправедливо? 

Уля принесла нам змінний одяг — і я першою зачинилась у ванній кімнаті, щоб переодягнутись. Добре, що розмір вбрання в нас однаковий, і мені без проблем вдалося влізти в літню сукню жовтого кольору, на бретельках. Я ввімкнула кран з водою й холодні струмени краплями струшувала на себе, щоб хоч трішки освіжитись. Після цієї процедури мені стало набагато легше й спокійніше, тому я більше не бачила сенс у тому, щоб залишатись там надовше. У нас ще один такий "клієнт" мокрий на кухні сидить. Хоч йому й хочеться очі видряпати, проте на радіо він потрібен більше здоровим, що головне!

— То кажеш, що з Анею ти вже остаточно порвав? — почула я ненароком, коли тільки-но вийшла з ванни. 

Я вирішила ще не показуватись перед подругою й колишнім однокласником, а підійти ближче до кухні й послухати далі. А я ще під сумнів ставила те, що в нього немає дівчини! Та такого, як він, одразу як побачиш — то й РАЦС вже затягнуть.

— Остаточно, — відповів Паша, а я причаїлася біля дверей кухні так, щоб ці двоє не помітили, що я тут стою й слухаю чужі розмови. — У неї просто нестерпний характер. Навіть гірше, ніж у Шевчук твоєї!

О! Вже й про мене мову завели. Я ще більше до дверей притулилася й нагострила вуха. Схоже, дівчина Паші(приміточка — колишня!) — ще та демониця, яка встигла попити крові в напарника. Тобто, висновок такий: на світі ще існують люди з гіршим характером, ніж у мене. Можете мене привітати з цим досягненням року!

— Ото правильно! — підтримала Уляна радісним тоном. Схоже, вона з тією Анею вже була знайома й по реакції подруги було чутно, що її такий поворот подій доволі влаштовує. Чесно, вже й самій хочеться зустрітись із цією обраницею й особисто потиснути їй руку за її хоробрість будувати стосунки з ідіотом. — Вона, якщо чесно, мені ніколи не подобалась. Щось було в ній таке відштовхуюче.

— Просто вона постійно ображалась через будь-яку дрібницю: то не пішов з нею на шопінг, від якого мене просто вивертає вже; то достатньо уваги їй не приділяю; то вже їй мої друзі не подобаються. Але я ж нічим не дорікав їй, хоча за її красивим лицем ховається багато чого гнилого.

Так дівчина взагалі не повинна себе поводити! Хоч і не бачила її на власні очі, проте вже встигла розчаруватись у ній. Потрібно ж думати не тільки про власні думки й бажання, а й прислухатись до коханої людини, а не робити з неї покірного раба. Кріпосне право скасували ще в тисяча вісімсот шістдесят першому році.

— Меркантильне й егоїстичне стерво, — чітко сказала подруга, а мені вже набридло підслуховувати, тому я непомітно вийшла зі своєї схованки.

— А як це ти так зайшла, що ми твоїх кроків не чули? — одразу ж спитав Паша, хитро примруживши очі. — Підслуховувала за дверима, так?

Уля склала руки на столі й з цікавістю дивилась на мою реакцію.

— Я просто тихо ходжу, — збрехала я й сіла на вільний стілець, який стояв яказ біля Паші. — Та й не цікаві мені ваші розмови!

Я одразу ж налетіла ледь не на всі страви, які стояли на столі. Знаю, що з боку це виглядало так, ніби я з голодного краю, проте я весь день практично нічого не їла, що для мене взагалі було катастрофою. Паша намагався якось підколоти мене, але я повністю ігнорувала його закидони й розмовляла лише з подругою. Згодом до нас ще прийшов Свят, який також був голодним, як пес. Це зрозуміло, бо він з іспиту прийшов і стрес потрібно заїсти. Свят — майбутній лікар. А вони, як відомо, вчаться ледь не до кінця червня. Коли наречений моєї подруги вже наситився, то ми з Улею, як справжні господині, почали прибирати все, що насмітили всі разом, а то було б якось нечесно з нашого боку. Все скидувати на одну Уляну зовсім не хотілось. 

— Мала одразу сказати, але щось заганялась і забула: бери й тягни під вінець Супруна, поки вільний, — вперлась Улька і її ніяк не переконаєш! — Між вами така хімія, що скоро все вибухне, якщо ви не скеруєте її в правильне русло.

Яка між нами хімія? Органічна? Молекулярна? Чи яка там ще існує? Так, Аріно! Згадуй, адже цей предмет ти в школі вивчала! Була б на тому місці наша хімічка, то вона б тим підручником мені по голові як довбанула, що в мене іскри з очей посипалися б!

— Не мели дурниць, Уль! — я засміялась і продовжувала розставляти вимитий посуд на чистий рушник. — Яка така хімія?

— Ти дурненьку з мене не роби! — вона повернулася до мене обличчям і похитала вказівним пальцем. — Сама знаєш, а запитуєш.

— Він сказав, що я не в його смаку, — ображено буркнула я й зітхнула. — І процитую великого радіоведучого всіх часів і народів: "Мені більше блондинки до душі".

— Та не може такого бути! Та Анька зовні чимось на тебе схожа.

— Як так? — спитала я й випучила очі від здивування.

То що ж тоді виходить? Він навмисно ображає мене та ще й бреше? Хоча... чого я маю на таке зло тримати в серці? Можливо, йому та Аня й більше сподобалась, ніж я. А візуальна схожість — це звичайнісінька випадковість... Так, а чого це я почала думати за те, чи симпатизую я Супруну, чи ні? Я навіть похитала головою, щоб викинути ті дурнуваті думки про співведучого, й ще з більшою наполегливістю продовжувала терти тарілку.

— Рі, ти тут? — помахала рукою перед очима подруга, а я різко отямилась від цього жесту. — Ти вже хвилину треш одну тарілку й дивишся в стіну.

— Вибач, — понуро відповіла я й відклала блюдце. 

— Це ти в себе вибачення проси, бо проґавлюєш останній шанс, подруго!

Я лише роздратовано цокнула й нічого не відповіла, бо мої відмовки дівчина й слухати не хотіла. Вона свято вірить у те, що між нами вирує якась там хімія. Ага, хімія ненависті. Тільки вона. Після миття посуду ми з подругою пішли в гостьову кімнату, де хлопці говорили про своє, про чоловіче. 

— Що таке цікаве обговорюєте? — спитала Ляна й сіла на руки Святу. Йому такий жест точно сподобався, бо на його обличчі з'явилася посмішка, а його руки вже закріпились на дівочій талії. 

Я ж просто сіла поруч на дивані, знітившись від проявлення почуттів цієї солодкої парочки. Ех, мені б так...

— Та сьогодні Паша знову свій фірмовий прикол зробив — тепер я вимагаю від нього відеодоказ, бо маю переконатись, чи виконав він моє бажання, — відповів Свят й простягнув руку до Супруна, щоб той таки дав свого смартфона.

Мені аж самій цікаво стало, що ж то за "прикол" такий. Може, Паша вже у фокусники подався? Я вже з нетерпінням чекала на те відео, поки співведучий навмисне тягнув час, шукаючи той запис. 

Але яким було моє здивування, коли на відео я побачила, як з високого поверху скидають два поліетиленових пакети з водою комусь на голову. М-да... а я ще свято вірила в те, що Паша може бути магом! Тільки після перегляду цього ролику в мене сталось раптове дежавю... Зі мною таке точно ж саме було зранку, коли на роботу гналась! Ви ж не хочете сказати, що на відео в ролі акторки була саме я?!

— То це я через тебе вже зранку була вся облита водою? — прогарчала я й відчувала, що від злості скоро пара з вух піде. 

— Виходить, що так, — відповів хлопець, ледь-ледь стримуючи себе від сміху.

— Можеш починати молитись, адже якщо я до тебе доберусь, тобі точно буде непереливки!