Розділ 7

До ефіру залишалося якихось дві хвилини, але все ж я встигла "влетіти" в студію й, швидко сівши на своє робоче місце, натягнула навушники. Як добре, що все-таки я хоч і маю короткі ноги, проте бігаю швидко, дякуюючи за таку унікальну можливість такому шкільному предмету як фізична культура. А я ще колись її так проклинала... От бачите, як життя несподівано повернулось у зовсім інше русло, де без бігу взагалі нікуди?

— Ти б ще пізніше прийшла, — сказав Супрун, уважно спостерігаючи за тим, як я за хвилину до початку радіотрансляції відхекувалась. І в мене це, здається, вийшло. Так, начебто говорити поки що можу. Головне — щоб від страху ще й дар мови не відняло! — Якщо чесно, я вже подумав, що ти злякалась через своє можливе фіаско.

— Не дочекаєшся! — буркнула я, а мої пальці вже були на фейдері, які поволі тягнули вгору заповітний повзунок для прямого ефіру. 

Я зробила глибокий вдих-видих, аби хоч трішки опанувати себе, й, відкинувши все зайве хвилювання та невпевненість у власних силах, я почала говорити в мікрофон:

— Доброго деньочка, наші любі радіослухачі! На годиннику вже показує полудень, а це означає, що вже пора заховатись від пекучого сонечка, температура якого досягла аж тридцяти п'яти градусів за Цельсієм. Я б сама з радістю скупалась у фонтані та з'їла б чогось холодненького, проте, найближчу годину саме ви будете слухати мій голос. З вами на радіохвилі нові діджеї, які не тільки прийматимуть ваші замовлення, а й даруватимуть хороший настрій і посмішку на обличчі, попри те, що на вулиці неможлива "пустеля Сахара", — Аріна Шевчук і Павло Супрун.

Я глянула на свого співведучого й спокійно видихнула, бо якщо я так досить непогано почала, то вже точно все буде добре. 

— Загалом, — продовжив Супрун, а я вже в голові почала продумувати всі свої наступні фрази, — Аріно, якщо ти так хочеш скупатись у фонтані, щоб хоч трішки розслабитись від цієї спеки, то я можу допомогти, — я, якщо казати чесно, то офігіла від його слів. Він це серйозно? Тобто, я так зрозуміла, хлопець уже намагатиметься десь підколоти мене, щоб виграти парі? Я його встигла розкусити, тому потрібно брати ситуацію саме у свої руки й перекрутити все так, щоб це було вигідно мені. — Шановні радіослухачі, ви ж самі це чули! А я, як істинний джентельмен, не можу відмовити панянці в такому поважному віці.

Що-о-о?! Це парнокопитне щойно назвало мене старою? Я так допетрала? Та я зараз такий скандал зроблю, що хлопцеві його вивернута рука за спиною ще квіточками здасться! Але ні, стоп! Ми в прямому ефірі, тому лаятись нецензурною лексикою суворо заборонено. За таке ще й з роботи попруть і тоді мені вже ніякий ректор і не допоможе. Проте це не заважає мені його огріти хоч разочок після того, як ми вийдемо з трансляції. А зараз — просто вмикаємо свої шикарні саркастичні коментарі й культурно ставимо Супруна на місце так, як умію робити це я.

Ти сам нарвався, любий!

— Для мене така велика честь бути в поважному віці, коли тобі тільки двадцять два, — почала я з награною усмішкою, а в голові сиділи тільки не дуже культурні слова. — А чого досягнув ти, Пашо?

— Ох, набагато більше, ніж ти, Арі! — знову він так мене назвав, але я лише промовчала, не перебиваючи його, бо, здається, він наче ще не договорив: — До речі, можете її так називати, коли будете телефонувати до нашої студії. Їй страшенно подобається такий варіант скорочення її імені.

Паша ж знав, що таке скорочення мого ймення мені взагалі не до вподоби, проте, схоже, йому ця інформація аж десь. Ну що ж, ти сам почав цю дурну гру, Супрун, і я приймаю її умови!

— А Паші подобається, як його Пашиком називають, — не втрималась і вирішила: підколювати — так підколювати. Дороги вже назад немає. — Хоч ви нас і не бачите, але ми з Пашиком зробимо все, щоб у будь-яку погоду ви відчували від нас позитив і були з нами на одній хвилі. А зараз, після того, як ви почули наші голоси, можете телефонувати до нашої студії й ми разом з вами не тільки будемо замовляти той чи інший трек, а й спілкуватись із вами та дізнаватись одне про одного щось цікаве.

— Але, поки ще немає дзвінків, то зараз на нашій радіостанції звучатиме доволі відома всім пісня, яка точно змусить забути про спеку за вікном й ви "запалите" танцпол у власній кімнаті. "Федерико Фелліні" [2] — для вас, шановні радіослухачі! Дякуємо за те, що обрали саме наше радіо в якості джерела для крутого настрою!

Я потягнула донизу повзунок, тим самим вийшовши з ефіру, а пісня вже лунала в моїх навушниках. Їх я також зняла й поклала на стіл, а мікрофон також вимкнула, щоб ще не сталося ніяких казусів. 

Хвилювання вже минуло, але з'явилося таке дивне відчуття. Я навіть не знаю, як його можна описати. Я подумки боролась із своїми бажаннями й страхами. Ще в перші секунди ефіру хотілось кинути всю цю апаратуру напризволяще й втекти якнайдалі звідти. Але втеча — автоматичне фіаско перед Супруном. А цього я допустити не маю права! Я принципово вирішила втерти носа цьому нахабі, щоб і він дізнався, як це — програвати. Адже той, хто високо літає — той швидко падає донизу. 

— Ти що, борешся зі своїм внутрішнім голосом? — насмішкувато спитав напарник, помахуючи рукою перед очима. — Піти з радіо чи не піти — ось у чому питання!

Там взагалі-то цитата Гамлета звучала трохи по-іншому, але ж Пашику ніколи не буде зрозумілою висока література. Просто, як я вже казала, він не з такої сім'ї, як усі — він із богатої. А таким закони не писані!

— І не подумаю! — відповіла я доволі грубим голосом, від чого сама була здивована. Я рідко розмовляла таким тоном. — Ще раз махнеш своєю рукою — я тобі її зламаю! 

Я знову натягнула навушники й повернула нас із Пашею в ефір, адже пісня вже завершилась, а продовжувати розважати слухачів нам ще треба. Та мені це все одно в кайф! Якщо людина любить говорити на будь-які цікаві теми, то й інші це будуть і бачити, і відчувати, й самі потягнуться до неї, як до сонця. 

— Сподіваюсь, що ваш настрій ще більше покращився після прослуханої пісні й ви готові підкорювати нові вершини, — весело сказала я, ігноруючи зверхній погляд Супруна. Чесно, я за простоту й щирість, а не якийсь там пафос! — До нас телефонує наш перший замовник, тому я вже з цікавістю очікую того, кого він буде вітати або ж кому просто передасть щире "привіт", — і вже через декілька секунд я відповіла на дзвінок: — Ви зателефонували на радіостанцію "Energy FM", слухаю вас.

— Доброго дня! — привіталася слухач, а я просто раділа, що потрапила саме на цю роботу. Ну хіба ж не це не круто, коли ти просто розмовляєш з людьми й радієш разом з ними, ділячись своїми емоціями? — Я вже давно слухаю цю радіостанцію, але вас чую вперше. Хочу просто подякувати всім співробітникам "Energy FM", які трудяться кожного дня, щоб ми всі могли насолоджуватися хорошою музикою та крутим настроєм, попри життєві труднощі. 

— Нашій команді дуже приємно, що ви нас так цінуєте! — приєднався до розмови Паша. А я ж так сподівалась, що я сама побазікаю з людиною... — І яку ж пісню ви хочете замовити, о, прекрасна леді?

Цей Дон Жуан вирішив зачарувати мою клієнтку компліменатами. Взагалі-то так бізнес не робиться! Я ж перша почала з нею розмовляти.

— Ще буквально одне питання задам — і тоді точно скажу, — дівочий голос у слухавці засміявся, а я лиш похитала головою й нагострила вушка, щоб не проґавити питаннячко. — Хотіла спитати: а ви двоє, випадково, не пара? А то ви так одне одного підколювали, що склалось таке враження, ніби ви вже давно разом.

— Ми — давні друзі, які просто люблять підколювати одне одного, — Супрун збрехав, а я просто показала "клас", адже якось не хотілось мені на всю країну розповідати про те, як він мене дратує тільки своєю присутністю. 

— То в нас така манера спілкування, — переконливо додала я, щоб у дівчини не залишилось жодних сумнівів. — Мої друзі вже втомилися слухати саркастичні коментарі від Арі, тому й познайомили з ідентичним по характеру хлопцем. Тепер ось ми двоє починаємо дратувати спільних друзів.