Розділ 4

— Запізнююсь! — все те, що я кричала протягом п'ятнадцяти хвилин, відколи мене розбудили.

Я крутилась по тій кімнаті, як дзиґа, не знаходячи собі місця, й проклинала себе за те, що не поставила будильник. Ні, я його налаштувала, проте, коли розплющила очі, перевела ще на годинку пізніше. А цього робити було не варто. 

— Чого ти так дерешся, коли на вулиці ще ні світ, ні зоря? — сонно пробурмотіла Евеліна, визирнувши з-під покривала. — Взагалі-то я ще сплю!

Хотіла вже почати з нею сваритись, адже це Ліна винна в тому, що я пів ночі не могла заснути через те, що вона у своєму телефоні постійно клацала. Але я махнула на неї рукою й лихоманно почала викидати з валізи все своє шмаття, яке я туди запхала з неймовірними зусиллями. Ще й гарно все так поскладала, перфекціоністка бісова! Тільки ця корисна "звичка" зараз аж ніяк не допоможе  мені зібратися зі швидкістю світла. Ну чому саме в цей день я вмудрилася проспати? Де ж я так нагрішила, що така в мене карма? Це така в мене кара тільки через те, що в суботу не пішла доглядати за трояндами?

Трохи так порившись у чемодані, я витягнула звідти своє улюблене зелену сукню, принтовану білими квітами, з відкритими плечима, — й полегшено видихнула. Тільки те, що вона була зім'ятою, мене засмутило. Проте, я одразу ж згадала, що живу в цій квартирі не сама, тому крикнула на всю кімнату:

— Каріно-о-о! 

Двері миттєво відчинились, і таке відчуття склалось, ніби сестра вже давно стояла за ними й все ж очікувала, коли її скромну персону покличуть. 

— Чого ти репетуєш з самого ранку? — спитала дівчина пошепки, підійшовши до мене. Вона що, сьогодні на боці Евеліни й у змові з нею? — Матвій ще спить.

— А я — ні, — різко відповіла я й вручила сукенку Каріні. Вона глянула на мене з круглими очима, а я продовжила: — Погладь, будь ласочка, бо я й так не встигаю.

Дівчина ще не встигла навіть нічого відповісти, як я одразу ж встала й поцілувала її в щоку, щоб подякувати. Так вона точно не відвернеться! Не слухаючи вічного буркотіння Каріни, я хутко забігла до ванної кімнати, поки її не загарбала собі Евеліна, яка вже встигла прокинутись від тієї метушні, яку ж я й сама зробила. Коли вибігла з душу, то старша сістер уже стояла в коридорі з випрасуваною сукнею й жестами підганяла мене.

— Не підганяй мене! — голосно сказала я, вихопивши шматок тканини. Каріна насупилась, а я була готова й далі продовжувати цей монолог. — А то забуду щось, і це буде на твоїй совісті!

— Хто тобі винен у тому, що ти проспала? — вона розвела руками. 

— Ніхто! — я зі злістю відповіла їй і помчала назад у кімнату, щоб одягнутись. 

Настрій було зіпсовано, хоча з вигляду я й намагалась тримати посмішку. Хотілося плюнути й взагалі нікуди не йти. Навіть красива сукенка, яка сиділа на моїй фігурі просто ідеально, не додавала мені радості від того, що я запізнююсь. Я декілька разів провела гребінцем по волоссю, щоб хоч його привести в нормальний стан. На роботу все ж таки йду! Якщо мене ще не виженуть із неї. На макіяж вже бракувало часу, тому я просто пощипала себе за щоки, щоб хоч не виглядати так, ніби я ще готова спати далі, й на ходу "застрибнула" в білі кеди, бо на робочому місці я повинна бути через п'ятнадцять хвилин а мені ще чалапати й чалапати. Нічого страшного не станеться, якщо керівництво потерпить один день, коли їхня співробітниця виглядає, м'яко кажучи, пом'ятою. Принаймні, я на це дуже сильно сподіваюсь. Тим паче, якщо зараз в моді "natural beauty". 

Я глянула на свій годинник і жахнулася від того, що через свій марафет я можу й роботу втратити. Тому довелося прискоритись і вибігти з квартири, голосно грюкнувши дверима. Таким звуком я точно могла збудити пів під'їзду. Сестриці стовідсотково зрозуміють, що я таким способом із ними попрощалась і пішла. Хвала богу, до радіостанції йти мені недовго, проте все одно якось стало соромно за своє запізнення, хоча я ще навіть і не дійшла до пункту призначення. Коли проходила біля чергової багатоповерхівки, я зненацька зупинилась, адже мені просто було необхідно відхекатись. Поки я трималася за грудну клітку, жадно хапаючи повітря, мов та риба, яку викинуло на берег, на мене миттєво приземлився пакет із водою, а через декілька секунд — ще один. Такого повороту подій я взагалі не очікувала! Я стояла як істукан, поки по моєму лиці стікала холоднюща водичка. Відчуття було таке, ніби мене в море тільки що кинули без попередження. Просто супер!

— Хто б це не був, — злісно почала я, піднявши голову на багатоповерхівку, намагаючись знайти того жартівничка, якого вже не було видно, — але коли ми з тобою зустрінемось віч-на-віч, то обіцяю, що живим тебе більше ніхто не побачить!

Я зняла зі своєї мокрої голови залишки поліетилену й викинула їх у найближчий смітник. Глянувши на себе через передню камеру свого смартфона, я стовідсотково переконалась у тому, що мене в такому "шикарному" вигляді й великими плямами від води на сукні навіть за поріг офісу не пустять. Від цього одразу ж з'явилась непрохана волога на очах. Я часто покліпала, щоб не розплакатись через таку невдачу, тому що я навіть і до місця не дійшла, а вже розкисати почала через чийсь злий жарт. Так, Аріно! Зібралась — і вперед підкорювати нові вершини! Не люблю жаліти себе через будь-які дрібниці й іншим цього не дозволяю робити зі мною. Я продовжила свій шлях, паралельно витираючи з себе залишки води на обличчі, й подумки обзивала того придурка всіма можливими нецензурними словечками. Хоч я й поривалася розвернутись назад і піти переодягнутись, але, попри своє хвилювання та сумніви стосовно роботи, які роз'їдали мене весь ранок, мені вдалося дістатись будівлі радіостанції, яка точно допоможе здійснити мою мрію. Це був величезний офіс, який був побудований за сучасними технологіями. Коли я зайшла в приймальню, то мене одразу ж відвели до дверей начальника, не змушуючи чекати на його дзвінок. Видно, мене вже там точно зачекались. Вже біля самого кабінету мною почало ледь не трусити, а долоні спітніли від хвилювання. Повз мене пробігали люди, які кудись поспішали й ледь не збивали мене з ніг, поки я подумки збиралася з духом, аби хоча б просто постукати у двері. Та раптом — вони самі відчинилися й вдарили мене по носі. Та що ж це за день такий?