Розділ 1

Я мчала до свого дому, як літак. Навіть підбори довелося зняти, щоб ноги не поламати. А то ще й за це потім слухатиму від батька. Я ж казала Евеліні: не влаштовуй ніяких вечірок! Але хіба вона буде слухати старшу сестру, яка, за її словами, ніхто? Ніхто, уявляєте!? Це чортеня в спідниці ще отримає своє, я обіцяю!

Коли я вже була перед ворітьми свого будинку, то перед тим як зайти, довелося перехреститись. Тьфу! Ніколи такого не робила, а тут від страху за своє життя, виявляється, можна піти на все. Так, Аріно! Зібрала весь свій страх у кулак — і вперед підкорювати батьківські нерви! А фізичну силу для сестрички прибережи, бо відчуваю, що чиполяху вона отримає не тільки моральну. Це ж вона мені вечір зіпсувала!

Я непомітно зайшла на подвір'я й ледь дочалапала на своїх двох до самого будинку. Пошвидше хотілося роззутись і вкластися спати, бо мої ніжки вже не витримували тих "кайдан". 

— А наша Аріна таки вирішила з'явитися тут! — одразу з порогу почувся докірливий голос тата, який вийшов у передпокій і дивився на те, як я знімаю свої підбори. — Ну, і де ж ми ходили?

Я вирівнялась і склала руки на грудях. Я теж можу побути трохи суворою. Показувала усім своїм виглядом, що мені не страшно. У тому, що тут сталось, винна тільки сестриця, в якої є своя голова на плечах. Хоч у Ліни її ніколи не було, але давайте цього разу ми опустимо цей факт.

— З подругою, — відповіла я.

— А я ж тебе просив, щоб ти прослідкувала за порядком! — злісно дорікнув чоловік, а я лишень вигнула одну брову в насмішці.

— Не за порядком — за Евеліною, — я похитала пальцем. — Тільки вона вже в тому віці, коли повинна мати свою голову на плечах. Я її попереджала, але хто ж винен у тому, що вона не слухає нікого?

— Тебе — повинна, бо ти її сестра, — серйозно сказав тато, а я пройшла на кухню. Від цієї суперечки різко захотілось їсти.

— А ви — її батьки, якщо ви пам'ятаєте, — вирішила нагадати дуже важливу інформацію татусеві, а то вже й забувся за цей факт, мабуть. — Вона сказала мені, що я для неї — ніхто, — я кивнула мамі та підійшла до холодильника. — То що я можу зробити? На колінах перед нею я ставати не збираюсь. Виконувати її забаганки — теж. Тому, розбирайтесь із нею самі! Врешті-решт, це ж ваше виховання. Мене ви тримали в їжакових рукавицях, а цій дозволяли ледь не все — ось вона й вилізла вам на голову та ніжки розвісила. 

— Ти теж була не святою, коли ми тримали тебе, за твоїми словами, "в їжакових рукавицях", — сказала мама й уважно глянула на мене з напіввідкритих вій. Вона вже скоро засне, поки говоритиме мені щось. — Чи ти хочеш сказати, що ти не так само робила в її віці?

Звичайно, що не так само! Я хоч якусь межу знала, а молодша — взагалі без гальм дівчина. Ми з Евеліною суттєво відрізняємось одна від одної, проте батьки думають, що ми — однакові. 

— Я взагалі вважаю, що відчитувати ви зараз маєте справжню винуватицю, а не мене, — хмуро сказала я, взявши з холодильника декілька упаковок з улюбленим йогуртом. — Тому, на добраніч!

Я з гордою поставою покинула світлицю й попрямувала до своєї кімнати, де мене точно ніхто не дістане. У моєї сімейки прям талант — виводити мене з рівноваги за декілька хвилин! Можливо, мені треба подати заявку в книгу рекордів Гіннеса? Тому що я ще ніколи не зустрічала таких людей, які можуть роздраконити мене так швидко! Хоча ні, брешу. Була ще одна така особа в моєму житті — Паша Супрун. Але, на щастя, я з ним більше не бачилася після випускного. Тому, мої батьки точно очолюють друге місце в особистому чарті розпалювання бурі від Аріни Шевчук, а Ліна — лідер цього "хіт-параду".

Я ліниво вляглася на своє величезне ліжко та притягнула до своїх ніг ноутбук. Сварки сварками, а вечірній перегляд серіалу "Царство" — за розкладом. Але я згадала, що так і не переодягнулася й у коротенькій сукенці швендяла перед батьками, тому довелося відкласти пристрій убік і нормально вдягнутись. Все-таки сукня не моя, тому псувати її мені точно не потрібно. Та комусь я одразу ж знадобилась, як тільки моя нога торкнулася підлоги, бо вже на всю кімнату було чутно рингтон мого смартфону. Та хто ж це такий? Взагалі-то на вулиці вже досить темно! Можливо, я взагалі сплю? Зараз я все-все вискажу цьому абонентові! Я схопила свій телефон з тумби й приклала його до вуха, навіть не глянувши на назву контакту.

 — Ульо! — пролунав привітний голос Улі, а я трохи втихомирила свій гнів. Не дивуйтесь, її "ульо" — наше "алло". — Я можу тебе привітати?

— Так, можеш, — зітхнула я, сівши назад на ліжко. — Вже мала сваритися на тебе, що не зателефонувала мені, хоч ти й обіцяла. Але я тобі пробачаю, бо ти наче відчувала, що біда буде — сама до мене дзвониш.

— Ти ж казала, що ти в клубі маєш бути, тому й вирішила не турбувати…

— В якому я навіть і не була, — закінчила за неї я, щоб вона ще вибачатися не вздумала. Я ж з нею просто жартую — Улька жартів не розуміє. — І все це через ту Евеліну. Щоб їй добре було!

— А вона тут яким боком? — поцікавилась Мартинюк. 

— Вона вечірку влаштувала без дозволу батьків. Хвала богу, що моя кімната залишилася цілою та її все-таки оминула катастрофа під назвою "дурні витівки Евеліни"! Ти б побачила, що твориться у вітальні, коридорі й на кухні.

— А винною тебе зробили?

Та це й дурний зрозуміє! Бо, бачте, я — старша сестра, яка має слідкувати за молодшою. Тільки мені вже це набридло!