Частина 30

Захар

Я підозрював що Леон так просто не відступить, проте сподівався на його розсудливість, як виявилося даремно. Дармова сила виявилася занадто ласим шматочком, щоб так просто відмовитися від відьми, тим більше що рівень її сили виявився набагато вищим за очікуваний. У мене не залишилося жодних сумнівів, що це саме він спробував втертися в довіру до дівчини, скориставшись тілом її подруги. На Землю він не міг так просто проникнути, але цілком можна знайти лазівку та впливати на ефірному рівні, для цього потрібно щоб так звана душа була під владою демона. Для нього це не склало труднощів, оскільки жертву принесла його відьма, отже, і душа теж належить йому, правда на дуже обмежений термін. Потрібно поспішити, не так просто буде повернути дівчину, якщо я правий, тоді її ефірне тіло закинуло в лихоліття, тому що демон не дозволив їй піти протягом півгодини після смерті, тепер їй потрібно довести що вона здатна пройти випробування, і готова до повторного переродження. Це означає, що у нас в запасі мало часу, в лихолітті вистачає різних істот, які не проти поласувати свіжатинкою.

Настя

-Настя, вставай, нам вже час.

Наді мною схилився Захар, уже повністю одягнений і огидно бадьорий, в цей самий час я не могла себе зібрати. Вчора варто було повернутися до кімнати, і я майже відразу вирубилась. Раніше непомічена втома накотила хвилею, буквально збиваючи з ніг. Я навіть не пам'ятаю щоб роздягалася, але всі мої речі акуратною стопкою були складені біля ліжка на низькому табуреті.

-Одягайся швидше, я поки що нам чай і закуски принесу.

За вікном все ще було темно і вив вітер, наганяючи тугу. Сукня виявилася вже іншою, з товстої вовняної тканини, вовняні панчохи, панталони і тепла нижня сорочка, зверху лежала полотняна сумка, в яку цілком поміститься Щур. Я вирішила що ця кличка якнайкраще йому підходить, і передає всю суть фамільяра. Поки одягалась, почувала себе багатошаровою гусеницею.

Захар вкотив до кімнати невеликий столик.

-Треба поїсти зараз, наступного разу така можливість може не скоро з'явитися.

Він окинув мене уважним поглядом і задоволено кивнув головою. Я ж зазначила, що одягнений він не менш тепло.

-Чому ми так одяглися? - я старанно жувала бутерброд з бужениною, прикривши очі від насолоди, м'ясо тануло в роті, настільки ніжним воно було.

-Не варто дивуватися. В наших світах час и пори року вираховуються по різному, зараз у цьому світі напівзимник, втім і влітку тут не дуже спекотно, сонце буває вкрай рідко. Зараз святло лише п'ять годин на день, тому слід поспішати, нам треба дійти до мертвого лісу засвітло, вночі ми його не пройдемо.

Швидко запхали в себе залишки їжі, одягла непідйомні черевики на товстій грубій підошві.

-Намагайся йти якомога тихіше, я не хочу афішувати те що ми пішли.

Порівняно із Захаром, який ступав абсолютно безшумно, я тупала як слон, увесь час змушуючи його роздратовано обертатися. У хаті було тихо, всі домочадці спали, і навіть привида ніде не було видно.

Великі вхідні двері тихо рипнули, коли ми наче злодії прослизнули назовні. Мене ледве не збило з ніг морозне повітря і вітер, який підняв поли теплого плаща. А я ще посміювалася, коли мені його на виході протягнув Захар, який накинув на плечі схожий.

-Як же холодно. - клацнула зубами.

-Скоро звикнеш, це після теплоти будинку так здається.

Я намагалася встигати за ним, одночасно розглядаючи все довкола. Будинок справді був величезний, і більше нагадував готичний палац, ось тільки у темряві було видно запустіння, від чого ставало сумно. Адже, напевно, колись цей маєток був ще більш величним і прекрасним. Уявила як тут проходили різні прийоми та бали, як шанувальники освідчувалися в коханні своїм дамам. Замріявшись, навіть не помітила, як врізалася в тверду чоловічу спину.

-Ти чого? - пошепки спитала, боячись порушити передсвітанковий спокій.

-Нічого, будь уважніше. - пожурив як маленьку, і зняв у мене з обличчя блискучу морозну павутинку. - Інакше причепляться різні особи.

Дивилася як ця павутинка спалахнула червоним вогнем у руці Захара і зникла. Кинула прощальний погляд на будинок, мені здалося що за мною хтось спостерігає з темного провалу вікна, хоча цілком можливо, що це моя уява.

За залізною брамою розкинувся зовсім інший світ, цього разу обернувшись, змогла побачити, як похмурий маєток став цілком пристойним міським будинком. Збентежено зупинилася.

-Це магія ілюзій, мама намагається створювати вигляд колишнього добробуту хоча б зовні.

Захар наполегливо потягнув мене за руку. Місто поступово прокидалося, навіть не дивлячись на те, що було ще досить темно. Булочні відкривалися, з них долинав такий аромат, якого я у своєму житті не відчувала. Рот одразу заповнився слиною.

-Як божественно пахне.

Варто було нам відійти від дому, як Захар став поводитися впевненіше і спокійніше, ніби перестав чекати щохвилини удару в спину.

-Це булочна мадам Жені, вона відома своєю випічкою на весь Чаріт. Якось я обов'язково тебе туди зводжу, після того як ми з усім розберемося.

Серце на мить здригнулося і стислося, по тілу промайнула тепла хвиля. Невже у нас можливе спільне майбутнє? Жорстокий і лякаючи спочатку, він з кожним днем ставав іншим, ніби спочатку боявся відкритися, і зараз поступово, все ще побоюючись, починає відкривати товсту стіну, яку звів навколо себе. Навіть не помітила як несміливо взяла його за руку, він міцно стис мою долоню.

-Як тут гарно.

Я не могла надихатися цим повітрям, таким чистим і наповненим чимось чарівним. Мірне дзижчання міста що прокидається, було умиротворюючим, а не дратівливим, як у мене бувало раніше.

-Ти маєш рацію. Я навіть не підозрював, що настільки сумував за своїм світом.

Він широко посміхнувся мені, як хлопчик. Ми зараз були схожі на парочку, що загулялася до самого ранку. Від своїх думок почервоніла, і щоб якось відволіктися вирішила перевести тему.