Настя
-Прокидайся, соня.
Ніжний поцілунок у кінчик носа, і не менш ніжний дотик до губ.
-Мммм, вже ранок?
Просто за відчуттями я б сказала що проспала не більше кількох годин, і до речі хотілося жерти просто по-звірячому.
-Майже, нам час.
Ледве продерла очі, поруч із ліжком навпочіпки сидів Захар, уважно і навіть з тривогою вдивляючись у мене.
-Щось не так?
-Все нормально, вставай, твої фамільяри турбуються. Вони сніданок приготували, чекаємо на тебе.
Солодко потяглася, вставати не хотілося, але заради сніданку я згодна та подібний подвиг. Не думала, що зможу взагалі заснути, не кажучи про те щоб виспатися, враховуючи близьке сусідство двох не дуже живих, але напрочуд дорогих для мене людей.
-Я напевно погана дочка та подруга. - гірко зітхнула.
Захар у цей момент тактовно відвернувся, він взагалі якось дивно поводився, ніби не він чіплявся у тісному туалеті клубу, та однієї спекотної ночі в будинку його дідуся.
-Чому ти так вирішила?
-Поруч у кімнаті мама та Катя, а я спала навіть не замислюючись про це.
Хлопець знизав плечима, з якоїсь причини затягнутими в старомодний піджак. На ліжку лежав пакунок з крафтового паперу.
-Для відьом властиво розділяти почуття, зараз ти могла їх несвідомо заблокувати, щоб було легше досягти певної мети. Якщо в цій ситуації істерити і весь час плакати, наш план полетить у тартарари, а так ти зібрана і майже готова. Відкат наздожене пізніше. - Він обернувся, і я побачила що крім піджака на ньому ще й сорочка з краваткою, все пошито з трохи грубуватої тканини. - Ти чому ще не одяглася?
А я розглядала в цей час сукню з льону, білу сорочку з мереживним жабо та шкіряний напівкорсет, поруч із ліжком стояли черевики зі шнурівкою на невеликому підборі.
- Що це?
Я навіть не підозрювала про те, що косі промені раннього сонця які заглядали у вікно, чудово просвічували мою сорочку, в якій я хизувалась із вчорашнього дня, і зараз Захар з наполегливою увагою вивчав обриси моїх грудей, а не речі які я з питливим обличчям тримала в руках. Як виявилося йому і не треба було туди дивитися, щоб зрозуміти що я маю на увазі.
-Там куди ми вирушимо одяг іншого плану, нам бажано не виділятися.
-Все ти знаєш. - пробурмотіла собі під ніс.
Пішла до своєї валізи, так як білизни в пакунку не виявилося, а без неї все ж таки трохи некомфортно, хоча останні пару днів обходилася ж. За спиною голосно грюкнули двері, Захар пішов залишивши мене наодинці з самою собою.
З одягом я провозилася хвилин п'ятнадцять, не виходило правильно застебнути корсет, в результаті плюнула на все і пішла шукати допомоги. Знайшла його на кухні, він мирно попивав чай.
-Ти ж казав що не станеш пити нічого в будинку відьми.
-Це я сам заварив у себе вдома.
Він кивнув на невеликий термос, що стояв на кухонному столі.
-Ти уходив? -це відкриття неприємно зачепнуло, він же обіцяв бути поруч.
-Мені довелося відлучитись ненадовго, ти міцно спала і ніякої небезпеки поблизу не спостерігалося.
-Допоможи вдягнути це. - простягла корсет, намагаючись приховати образу, по суті він мені нічого не винен і тим не менше намагається допомогти, без його втручання я напевно зараз би сиділа десь у кам'яній пустелі і пускала слину на якогось там владику. - У мене не вийшло.
Він узяв із моїх рук корсет, підійшовши впритул. Обхопивши міцними руками талію, хрипко прошепотів:
-Ти розумієш, що провокуєш?
Блимнула очима, не розуміючи про що він.
-Ти про що?
Він повернув мене спиною, і почав затягувати шнурівку.
-Я хочу тебе. - було сказано настільки звичайним тоном, ніби я хочу їсти. - Поважаючи твої почуття, я намагаюся тримати дистанцію, поки що. - легкий поцілунок-укус у відкриту ділянку шиї. - Але ти робиш усе щоб я зірвався.
Зав'язавши шнурки корсета відсунувся і знову сів пити чай, ніби це не він лише кілька секунд тому говорив подібне, а в мене не тільки горіло обличчя, а й вуха плавилися від сорому.
-Вибач. Я не знала.
Боячись відірвати погляд від землі бочком пройшла до столу.
-Сядь і гарненько поїш, наступного разу поїмо нескоро.
Вдруге запрошувати не довелося, і через чверть години я сміла все дощенту.
-Ніколи стільки не їла. - чи виправдовувалася, чи намагалася вибачитися за затримку я.
-Це нормально, ти поповнюєш втрачену енергію.
Сам Захар уже давно допив свій відвар, так і не доторкнувшись до їжі.
-Готова?
Я не була готова, і напевно ніколи не буду, але все ж таки кивнула головою.
-Чудово, йдемо.
Він пішов уперед, я пішла слідом за ним. Як виявилося тіла вже зависли перед дзеркалом і чекали на нас, Захар подбав про це заздалегідь. Дзеркало затягнула чорна плівка, якою іноді проходили брижі.
-Переносиш нас у Чарит і можеш закривати прохід. - його тон був діловий і холодний. - Господині не буде довго, тому на будинок накинеш ілюзію, щоб ніхто не зміг пролізти до будинку відьми.
Прямо із дзеркальної гладі на нас дивилося щось з одним оком і величезним ротом.
-Ви забираєте жертви, це проти договору.
-Вони мертві, значить все за договором, їх життя залишилось тут.
М'ясисті чорні губи на мить стиснулися.
-Тіло теж має залишитися тут.
Захар розглядав чомусь чорні пазурі на руках.
-Ні, такого в договорі немає, або відкриваєш прохід куди сказав, або я скористаюся амулетом, і вгадай що з тобою буде? Навіщо комусь старезна давнина?
-Відправиш на склад?
Дзеркальне око збільшилося.
-Ні, на утилізацію.
Дзеркальна гладь пішла гнівними брижами.
-Хам.
-Чарит, зараз.
Рот зачинився і поверхня злегка блиснула блакитним, після чого знову почорніла.
-Пішли. - він узяв мене за руку і потягнув до себе обіймаючи.
-А вони?
-Вони слідом за нами, щоб нікого не злякати на тому боці. Я не впевнений де ми точно вийдемо.