6

Знаєте як кажуть ранок добрим не буває. Так і в мене в голові  тисяча сценаріїв розвитку подій від повернення до дому, до облаштування нашого з Євою життя тут в цьому світі .Та от не знаю інтуїція просто кричить що не все так гарно і просто як мене хоче переконати Максимільян. Чому він просто не розповість причину по якій він практично викрав нас? Через нього я  ледь не померла підчас переходу, ну не міг же він не знати що для людини без магічних здібностей це небезпечно? Нехай він і допоміг потім з лікуванням та Євою. Щось слабо віриться в сильні братерські почуття через які він начебто захотів влаштувати наше життя після смерті Грегорі. Чумо просто не привласнив собі і дім і гроші? Адже як я зрозуміла про те що народилася Єва ніхто не знає. І я з зрозумілих причин не могла претендувати на спадок. Щось це погано пахне тому робимо вигляд що повірили в слова і збираємо якомога більше інформації. Ну не міг же маг який довго хворів не залишити заповіту . Грег мав підготуватися до відходу. І ще одне щось в поведінці Єви мене насторожує раніше вона ніколи б не повірила на слово чужій людині  а тут наче зачарована говорить про  Максимільян день і ніч. Татко те татко це . Хоч вона по роках і мала зате дуже розумна і про батька ми говорили ще коли їй було три тоді я і розповіла що він  не знає про неї і коли вона виросте то зможе сама його знайти. Знаю як це звучить але це краще ніж розповідати про космонавта чи таємного агента. Єва тоді сказала що ми обов'язково маємо його відшукати і тоді всі ми будемо щасливі. Потік думок перервав стук в двері нарешті про мене згадали. А то лежу і не знаю куди податися десь годину тому чула як Єва з "татом" пішли в якийсь заклад снідати . Чому це неможна було зробити цього тут у домі я не розумію. Хоча поки він не робить шкоди нам можна потерпіти. Але не довго хто дав право Максимільян без мого дозволу забирати МОЮ доньку і кудись іти і це ще одне підтвердження дивної поведінки Єви вона ніколи б не пішла не сказавши мені. Треба з нею поговорити. Ой знову задумалася . Здається в когось закінчується терпіння тому що стукіт все сильніший. 

-Так заходьте. 

-Пані пробачте, що розбудила-це служниця - просто вже час обіду а ви ще не виходили з кімнати з вами все добре? Може хочете щоб обід принесли сюди .

І очі в підлогу. Ну так я люблю поспати по довше. Коли не потрібно нікуди спішити. 

-Так  зі мною все добре. Принеси обід у кімнату. 

-Слухаюсь пані Вікторія.

І вийшла. Не встигла я одягнутися. Обід вже принесли .

-Де накажете накрити. Тут чи на балконі. 

А я не можу закрити рота від здивування. Таця з їжею пливла в повітрі за служницею. 

"Та скільки можна на мене дивитися наче на мені узори ростуть. І така дивна може даремно пан привів її до свого дому."

Вивела мене з роздумів дуже голосна думка служниці .

-На балконі. Хочу на сонечко . Досить з мене стін. 

-Слухаюсь.

Поки вона накривала на стіл. Ще декілька разів думала яка я ледача і як пан терпів мене ці шість років, добре що хоч дитину народити встигла . Що це означало я не зрозуміла. Невже всі вважають що я з Максимільяном була і раніше знайома. Хоча слуги думають що він мій чоловік. То де на їхню думку він мене ховав. Щось мені стало не пособі. Перша (буду так її називати раз мені не назвали свого імені) вже розставила все, в ніс вдарили дуже приємні аромати живіт голосно забурчав.

-Смачного

Перша хотіла вже втекти. Але мій голос зупинив її

-Через пів години прийдеш . Мені потрібно в бібліотеку. -треба ж знайти хоч якусь інформацію про цей світ бажано про його закони. 

-Добре пані ,я можу йти?

-Так ти вільна. 

"Добре що пан Максимільян мені довіряє і доручив доглянути за дружиною. А то я сумніваюся що вона випила б ті ліки які він попросив їй підмішати в чай. Так і сказав на тебе Соня одна надія Вікторія дуже хвора але ліки не хоче приймати. Який же пан турботливий як її любить..."

Стою і мовчки дивлюся в спину служниці. Ну от і деякі момент його плану . Але чому він хоче видати мене за хвору?  І чи не підмішує ця скотина щось Єві, їсти розходилося моментально. Потрібно знайти доньку. . Тільки це подумала як знизу почалися голоси. Здається Єва повернулася додому. Настав час поговорити хоч і не розкриваючи всі карти. Як же ж добре що в мене з'явився цей дар що я можу читати думки, страшно подумати що було якби я це не вміла робити. Ну що я ще раз переконалася що чи в цьому світі чи в нашому себе і свою дитину потрібно рятувати самій. І надіятись тільки на себе.