32 глава

Артем негайно попрямував до охорони, щоб переглянути записи з камер спостереження, але його не допустили, посилаючись на внутрішні правила та необхідність офіційного запиту. Усвідомлюючи серйозність ситуації, Максим зателефонував тестю, Андрію Миколайовичу, колишньому працівнику поліції, чиї зв'язки могли допомогти прискорити процес.

За короткий час до торговельного центру прибули Максим, Андрій Миколайович, його хороший знайомий - діючий поліцейський, а також Денис, якого швидко повідомив Артем. Вони отримали доступ до записів і швидко відшукали кадри з Ангеліною, уважно простежуючи її маршрут. Все здавалося звичайним, аж поки вони не дійшли до записів поблизу чорного входу, там відео раптово обірвалося.
Охоронці пояснили, що саме сьогодні трапився технічний збій у системі. Проте розлючені чоловіки вже не сумнівалися - це було не просто збіг обставин, а цілеспрямоване втручання. Викрадення стало майже очевидним фактом. Але найважливіше питання залишалося відкритим: хто стояв за цим і, головне, для чого?

Їхні думки стрімко оберталися навколо можливих варіантів розвитку подій. Час грав проти них, і діяти треба було негайно. Андрій Миколайович, спираючись на свій досвід, відразу припустив, що якщо камери були навмисно відключені, значить, винуватці ретельно спланували викрадення. Це могло означати наявність серйозних мотивів - чи то шантаж, чи помста, чи навіть щось гірше.

- Нам потрібно перевірити чорний хід, - впевнено промовив Максим, вже прямуючи в тому напрямку.  Група чоловіків швидко рушила до зазначеного місця, уважно вдивляючись у всі можливі зачіпки. На асфальті біля виходу вони помітили невеликий сяючий предмет, який поблискував під легкими сонячними променями. Денис нагнувся і підняв його - це був кулон Ангеліни. Серце Андрія Миколайовича стиснулося. Втрата такої важливої речі могла означати лише одне - дівчина боролася.

- Вона залишила його як знак! - вигукнув він, стискаючи кулон у руці.

Рішення діяти негайно було одностайним. Мозковий штурм здавався найкращим варіантом, тому всі вирушили до будинку Максима, де могли спокійно обговорити ситуацію. Поліна залишилася з Яніною Михайлівною, яка ще нічого не знала. Денис пішов до них, щоб ненав'язливо контролювати ситуацію, адже ніхто не хотів завчасно піднімати паніку.

У вітальні, де ще вчора Ангеліна мирно лежала в обіймах чоловіка, атмосфера була зовсім іншою. Густе повітря здавалося наповненим напругою, наче стіни поглинали кожне слово, кожен погляд. Максим сидів на краю дивана, пальцями нервово стискаючи склянку з водою, яку він навіть не торкався. Його погляд був темним і зосередженим, у голові проносилися тисячі думок, які швидким потоком лилися у його свідомість.

- Якщо це заради грошей, вони скоро вийдуть на зв'язок, - пробурмотів тесть, майже не чуючи власного голосу.

- А якщо це помста? - кинув Максим. Батько Ліни почав перераховуючи імена людей, що могли мати причини для такого жорстокого кроку: давні конкуренти, колишні партнери, чи навіть ті, кому Ангеліна колись відмовила у допомозі. - Можливо, Ростислав? - тихо додав він, помітивши, як зять здригнувся.

Максим знову стиснув пальці, цього разу аж до побіління кісточок. Думка про Ростислава боляче відгукнулася в ньому. Він пригадував усі ситуації, які могли перерости у конфлікти, всі моменти, коли Ангеліна могла ненароком нажити собі ворогів. Чи міг це бути він? Адже вона була доброю, справедливою, завжди готовою допомогти… Хто міг так з нею вчинити?

Коли список можливих винуватців був складений, поліцейський разом з Артемом вирушили перевіряти камери спостереження навколо торговельного центру. Вони ретельно фіксували всі підозрілі авто, шукаючи хоч якусь зачіпку. Максим залишився вдома, але сидіти без діла було нестерпно. Відчай і гнів роз'їдали його зсередини, як отрута. Він то вставав, то сідав, то проходжувався кімнатою, стискаючи кулаки, ніби намагався стримати хвилю безсилля, що накочувалася. Андрій Миколайович поїхав додому до дружини, щоб пояснити все. Максим залишився сам.

На вулиці вили собаки. Їхнє неспокійне гавкання прорізало вечірню тишу, додаючи напруженості в атмосферу. Спочатку Максим просто намагався не звертати увагу, але їхня поведінка стала дратувати. У нього було відчуття, що всі навколо реагують на цю нічну бурю, навіть тварини. Він різко підвівся, відчуваючи потребу хоч якось вгамувати внутрішню лють.

Максим вийшов надвір і побачив, що собаки метушливо бігають по території. Їхні носи були насторожені, очі напружено дивилися в один напрямок. Навіть Блекі - спокійна, врівноважена, виглядала неспокійною. Максим насупився. "Вони щось відчувають…"

Він зачинив їх у вольєрі, намагаючись хоч трохи приборкати хаос. Але тварини не замовкли, їхнє гавкання наростало, немов попередження про щось невидиме, щось, що вислизало від людського ока. Він різко кинув кілька команд, голос його був твердим і напруженим. Собаки затихли, але їхні очі насторожені, повні прихованої тривоги, залишилися прикутими до нього. Блекі, яка завжди була слухняною, опустила голову і винувато зиркнула в бік воріт.

Артем зателефонував Максиму, голос його був схвильованим:

- Ми знайшли його. Чорний тонований бус. Камери одного з кафе зафіксували його неподалік від торгового центру. Я бачив, як він від'їжджав, але не звернув уваги… - Максим відчув, як серце пропускає удар. - Ми відстежуємо його маршрут, - продовжував Артем. - Поки що не зрозуміло, куди він поїхав, але ми працюємо над цим. Поліція вже розіслала орієнтування.

Наступні години перетворилися для Максима на справжнє пекло очікування. Артем дзвонив кожні п'ять-десять хвилин, передаючи уривчасті, але життєво важливі звіти. Поліція діяла оперативно: були підняті всі доступні камери по місту, від приватних підприємств до світлофорів. Система "Безпечне місто" працювала на повну потужність, намагаючись відслідкувати кожен поворот, кожну зупинку чорного буса.

- Він проскочив через кільцеву дорогу, - доповідав Артем, його голос звучав напружено. - А потім звернув на старе шосе, що веде до промзони біля лісу. - Максим вчепився в ці слова, як у рятівну соломинку. Промзона. Безлюдне місце, ідеальне для того, щоб приховати когось. Він відчував, як кров пульсує у скронях. Кожна хвилина здавалася вічністю. На екрані ноутбука, який Артем вивів для нього віддалено, Максиму показували рух буса по карті, що зникав і з'являвся знову, коли потрапляв у поле зору чергової камери. Це було схоже на гру, де на кону стояло життя Ангеліни. Намагаючись підготуватися до всього, він готував велику суму, щоб була готовою в разі викупу