31 глава

Тиждень видався напрочуд веселим. Поля була в захваті від чотирилапих мешканців. Хоча до суворих вівчарок її не підпускали без нагляду дорослих, з кумедною Блекі дівчинка швидко потоваришувала. Вона навіть старанно збирала чорняву шерсть собаки, потім прикрашаючи її кумедні "зачіски" яскравими кольоровими резинками. Дім знову наповнився яскравими барвами та дзвінким дитячим сміхом. Полінка дуже прив’язалася до Ангеліни, і це неабияк тішило жінку, зігріваючи її серце.  

Ангеліна з колегами саме закінчувала аудит одного з великих "гігантів" ринку, тож кілька днів поспіль приходила додому буквально вичавлена. Проте тепла атмосфера в будинку завжди надавала їй сил на подальшу роботу. Цей вечір не став винятком. Втомлена, ледь не заснувши в машині, вона увійшла до будинку і побачила чоловіка, який щось зосереджено гортав у телефоні.  

- Втомилася? - м’яко запитав Максим, відкладаючи ґаджет. Жінка лише кивнула, вдячна за таке розуміння без зайвих слів.  

- А де Поля? - запитала, озираючись.  

- Денис повіз її до твоїх батьків. Вони чекають на нас.  

- П’ятниця… - Ангеліна втомлено зітхнула, усвідомлюючи: - Я вже дні плутаю.- Максим ледь помітно посміхнувся.  

- Може, щось покращить твій настрій?- вона розсміялася, відчуваючи, як обличчя розгладжується від напруги.  

- Хочу на ручки і теплий душ… - посмішка чоловіка стала ще ширшою, перетворившись на ніжний вираз. Не вагаючись, він потягнув її за руку, і вона охоче, немов пушинка, опустилася йому на коліна. Обійми були міцними та теплими, вона блаженно ніжилася в руках чоловіка, який став для неї таким рідним і дорогим. Ангеліна заплющила очі, дозволяючи собі хоч на мить забути про втому й просто відчути, що вона нарешті вдома. 

Через пів години жінка, вже після гарячого душу і з відсутністю макіяжу, сиділа в машині поруч із Максимом. Тіло охоплювала приємна втома, а душу- дивне, тихе щастя. Її рука несвідомо знайшла його долоню, і пальці зімкнулися в теплий, надійний вузол. Дорога до батьків займала приблизно півгодини, і вони вирішили їхати одразу, щоб не затягувати вечір.  

Щойно двері відчинилися, Поліна з радістю кинулася до них: 
 
- Тато! Ліна! - Андрій Миколайович, не приховуючи усмішки, привітався з Максимом і міцно обійняв доньку.  

- Нарешті приїхали! - з кухні вийшла Яніна Михайлівна, витираючи руки рушником. Вона тепло обійняла Ангеліну та Максима, її жест був повен материнської турботи. Чоловік усе ще трохи ніяково реагував на ці щирі прояви любові, але відчував вдячність - Поліна тут отримала те, що він сам би ніколи не зміг дати їй.  

- Мийте руки швиденько і сідайте за стіл, - додала мати, повертаючись до кухні.  

- Як справи? - поцікавився батько.  

- Чудово, - відповів Максим з легкою усмішкою. Ангеліна мовчала, її втома була очевидною.  

- Полінка розповідала нам про собак, - почала Яніна Михайлівна. - Максиме, сподіваюся, ти не надто гніваєшся на цю ідею? Все ж таки, не всі люблять тварин у домі. - Максим ледь помітно посміхнувся: 
 
- Все гаразд. Вони зробили дім ціліснішим. Навіть Марія Степанівна звикла до них - тепер ходить підгодовувати.  

- Справді? - здивувався Андрій Миколайович. - Це вже несподіванка. 

Вечір у батьків Ангеліни минав у затишній атмосфері. Свіжоприготовлена вечеря, що розносила по кухні апетитні аромати, була простою, але такою домашньою та смачною. Поліна невпинно ділилася своїми враженнями від нових чотирилапих друзів, а її дзвінкий сміх наповнював простір невимушеною радістю. Максим, спостерігаючи за нею, відчував, як серце наповнюється теплом. Це було те сімейне щастя, про яке він ніколи не мріяв, бо навіть не знав, що воно може бути таким справжнім. Ангеліна, хоч і втомлена, сяяла, дивлячись на свою родину. Ці моменти, сповнені простої людської любові та турботи, стали для неї найкращим відпочинком після напруженого тижня.

Коли Поліна, нарешті, почала клювати носом, Яніна Михайлівна відвела її спати, а дорослі ще деякий час сиділи за столом. Розмови стали тихішими, більш неспішними, обговорюючи буденні речі, але пронизані взаєморозумінням. Ангеліна, притулившись до Максима, відчувала, як втома відступає, залишаючи місце для глибокого спокою та вдячності.

Суботній ранок огорнув кімнату теплом і спокоєм. Ангеліна, прокидаючись від аромату свіжозвареної кави, ледь усміхнулася, спостерігаючи, як Максим ставить чашку на приліжковий столик.  

- Доброго ранку, - її голос був ще трохи хрипким після сну.
 
- Відпочила? - запитав він, лагідно ховаючи її неслухняні пасма за вухо. Жінка потягнулася, роблячи кілька лінивих рухів, і підійшла до вікна. За ним оживав новий день, залитий ранковим світлом.  

- Останнім часом біля того будинку дуже багато активності… - промовила, ледь нахиляючись вперед. Максим, не змінюючи пози, обійняв її ззаду. Його тепло змушувало розслабитися.  

- Мабуть, хтось купив і робить ремонт, - припустив він. Але Ангеліна не могла позбутися дивного відчуття. Щось у цьому місці викликало тривогу, неначе невидима напруга висіла у повітрі.  

- Не знаю чому, але мені не подобається дивитися туди. Наче щось нехороше відчуваю… - її голос став тихішим. Вона швидко відігнала тривожні думки, розчиняючись у затишку ранку.  

- Ти сьогодні вдома? - Максим зітхнув.
  
- Хотілося б, але ні. Остап ще не повернувся, і все на мені. Перед судом неабияка активність з різних служб, адвокати Тетяни відпрацьовують свої гроші, тому все має бути ідеально. - Ангеліна склала руки на грудях, задумавшись. 

- Може, тобі потрібна допомога? - Максим провів пальцем по її скроні, а потім м'яко поцілував. 

- Краще відпочинь. - вона усміхнулася, розуміючи, що чоловік хоче уберегти її від зайвих турбот. Але думки про той будинок не залишали її розум.

Полю батьки Ангеліни мали привезти трохи згодом, але мала пустунка, напевне, захоче залишитися у дідуся з бабусею ще на кілька днів. Тож Ангеліна вирішила використати цю нагоду, щоб зробити те, що давно хотіла. Посидівши на вулиці, вона ретельно готувалася: перечитала рецепти, переглянула численні відео, навіть записала кілька порад від досвідчених кулінарів.