29 глава

Максим підхопив її на руки, її легке тіло без опору притиснулося до нього. Ангеліна обвила його шию руками, погляд її зелених очей затуманився, наповнився пристрастю. Він поволі ніс її до спальні, кожен крок здавався невагомим, наче вони пливли в повітрі. Тиха музика з вітальні заповнювала простір, створюючи ідеальну атмосферу для цього моменту, що завис між ними.

У спальні, при світлі місяця, що проникав крізь велике вікно, він обережно опустив її на ліжко. Її сукня ковзнула вниз, відкриваючи тендітні плечі та ключиці. Він нахилився, цілуючи її шию, відчуваючи аромат її шкіри. Кожен дотик був неспішним, сповненим бажання, яке вони обоє так довго приховували. Руки Ангеліни ковзнули його волоссям, притягуючи ближче, відповідаючи на кожен поцілунок з такою ж нетерплячою ніжністю.
Слова були зайвими, мовчання говорило за них, розкриваючи всі невимовлені почуття, що накопичилися між ними за ці тижні напруги. Вони вивчали одне одного, занурюючись у вир пристрасті, що вела їх до вершини, а потім знову поринали в обійми, обіцяючи собі, що це лише початок. В їхніх очах відбивалися вогники свічок, а серця стукали в унісон, проголошуючи, що ця ніч змінить усе.
 *    *    *    
Сонячне проміння пробивалося крізь шпарини у шторах, м'яко цілуючи обличчя Ангеліни. Вона розплющила очі і зіткнулася з теплим поглядом Максима. Він уже не спав, лежав поруч, підперши голову рукою, і просто дивився на неї. В його очах не було жодного натяку на вчорашню втому чи роздратування - лише спокій і ніжність, що змусили її серце стиснутися від несподіваного щастя.

- Доброго ранку, - прошепотіла вона, її голос був трохи хриплим від сну.

- Доброго, - усміхнувся Максим, його пальці торкнулися її щоки. - Як спалося?

- Як ніколи, - задоволено промовила, потім трохи скривилася і додала: -Страшенно хочеться їсти. - Максим усміхнувся.

- Я вже замовив сніданок.

- Гаразд, - вона розслабила обличчя. - Але я сьогодні неодмінно повинна поїсти млинців. Так хочеться... Прямо зараз.

Максим засміявся, його ранок був наповнений цією несподіваною легкістю. Він бачив, як вона, така впевнена й зібрана ще вчора, зараз перетворилася на ніжну, трохи вередливу жінку, що щиро мріяла про млинці. Це було напрочуд чарівно.

- Я думаю, це можна влаштувати, - промовив він, піднімаючись з ліжка. - Але спершу, можливо, кава? - 
Ангеліна кивнула, її погляд ковзнув по його оголеному торсу, і вона відчула, як легкий рум'янець заливає щоки. Попри всю вчорашню пристрасть, ранок приніс із собою нове, сором'язливе усвідомлення їхньої близькості.

Поки Максим прямував до кухні, Ангеліна підвелася й накинула на себе його сорочку, яка була надто великою для неї, але пахла ним, даруючи відчуття затишку. Вона підійшла до вікна, розсунула штори. За вікном сонце заливало гори яскравим світлом, обіцяючи ще один спекотний день. Але сьогодні цей день не здавався гнітючим, а радше сповненим можливостей.

За кілька хвилин Максим повернувся з двома чашками ароматної кави, її запах наповнив кімнату затишком. Він простягнув одну чашку Ангеліні, і їхні пальці на мить торкнулися - легке, майже невагоме дотикання, що викликало теплу хвилю всередині.

- Все ще хочеш млинців? - запитав він, усміхаючись.

- Більше, ніж будь-коли, - відповіла вона, роблячи ковток і насолоджуючись глибоким смаком напою.

- Які плани на день? - поцікавився Максим, зручніше вмощуючись у кріслі. У його голосі знову відчувалася ділова нотка.

- До батьків хочу з'їздити, а після обіду Дмитро привезе собак, тому потрібно бути вдома, - спокійно пояснила Ангеліна, з любов’ю дивлячись у вікно, де ліниво колихалися гілки під легким вітром. - Максим лукаво посміхнувся:

- І готуйся до гніву Марії Степанівни. Вона ж у нас головна по порядку.

- Собаки - це наша зона відповідальності, - впевнено відповіла Ангеліна, випрямившись у кріслі, немов стверджуючи свою позицію. Максим невдоволено зітхнув, але, поглянувши на її рішуче обличчя, погодився.

- Гаразд, нехай буде так. Але тоді ти відповідаєш за їхнє виховання, - пробурмотів він, ковтаючи останній ковток кави. Ангеліна лише загадково посміхнулася.

- О, це ще велике питання. Побачимо, хто кого виховає, - тихо промовила вона, а її очі виблискували неприхованим азартом, ніби вона кидала йому виклик. - А в тебе які плани?

Його обличчя стало серйозним.

- Остапа нема, тому треба трохи проїхатися по об'єктах. Це займе трохи часу, - пояснив він.

Коли їжу доставили, вони неспішно поснідали, насолоджуючись моментом затишку та теплою бесідою. Максим поїхав раніше, а Ангеліна, попрощавшись з ним, пішла збиратися.

День пролетів швидко. Ангеліна світилася щастям, що не залишилося непоміченим для її батька. Він спостерігав за донькою з теплом у погляді, радіючи її внутрішньому світлу.

Після того, як вона провела час з батьками, заїхала до супермаркету, ретельно вибираючи продукти для вечері. З повними пакетами вона повернулася додому і заходилася готувати вечерю.

Хоча з Дмитром вони не були достатньо близькими, Ангеліна не могла собі дозволити не запросити його на вечерю. Вона старанно готувала, додаючи нотку тепла у кожну страву, щоб створити атмосферу гостинності.

Коли Дмитро приїхав разом із собаками, атмосфера змінилася, в повітрі відчувалася легка напруга, змішана з очікуванням. Він одразу попрямував оглянути вольєри, ретельно перевіривши кожну деталь, і, зрештою, залишився задоволеним тим, що побачив.

Почався важливий етап - знайомство тварин із новим місцем. Спочатку собак завели всередину, даючи їм час спокійно все обнюхати, освоїтися. Ангеліна спостерігала, уважно слухаючи настанови Дмитра. Коли настав час випустити собак на територію, вони сприйняли це з помітною радістю, вільно досліджуючи простір. Згодом собаки повернулися до води, і Ангеліна, погладивши їх, пішла закінчувати вечерю.

Близько сорока хвилин потому приїхав Максим. Собаки, вже знайомі з ним, прийняли його спокійно, без найменших ознак агресії, ліниво поглядаючи в його бік, перш ніж продовжити свої справи.