26 глава

Ангеліна вийшла з ванної кімнати зовсім іншою. Атласна піжама з довгими рукавами та штанами, які закривали щиколотки, була ретельно застебнута, а в очах більше не було того спокусливого блиску, з яким вона пішла туди. Її розпущене і трохи скуйовджене волосся нагадувало пухнасту головку кульбаби перед тим, як вітер розвіє її насіння.

Максим, який очікував побачити її в зовсім іншому образі, застиг, витріщився і, ледве підбираючи слова, видихнув:
  
- Що з твоїм волоссям? - він був приголомшений. Щойно вона грайливо натякала на щось більш спокусливе, а тепер стояла перед ним із переможним блиском в очах, ніби випробувала його терпіння. Його обурення зростало.  

- Я його розчесала, - задоволено повідомила вона, торкаючись рукою свого чорного хаосу. - Ретельно розчесане кучеряве волосся виглядає ось так. - Максим процідив крізь зуби щось схоже на незадоволене бурмотіння, але Ангеліна лише легенько всміхнулась і неквапливо підійшла до ліжка. Вона впевнено лягла, розтягнувшись так, ніби місця тут удосталь.  

Максим роздратовано кинув погляд на вузьке ліжко. Він знав, що якщо вона ляже йому на груди, буде комфортніше. Але вона навіть не думала про це. Її аромат заполонив його розум, викликав бажання притиснути її до себе, відчути її тепло. Але натомість він змушений був відчайдушно боротися з її волоссям, яке лізло скрізь - у очі, на губи, і, найголовніше, нестерпно лоскотало ніс.  

Максим стиснув зуби. Вона чудово розуміла, що робить. І тепер він розгадав її хитрість. "Ти не зможеш виспатися", - казала вона, а він сумнівався, що це була просто випадкова фраза. Вона готувала пастку!  

Щоразу, коли він нарешті знаходив зручне положення, Ангеліна починала крутитися, змінюючи все знову. Він зітхнув, зло дивлячись на її плечі.  

- Ти це спеціально, правда? - Максим невдоволено подивився на неї, але Ангеліна лише повернулася до нього обличчям, ще більше звужуючи простір між ними. Чоловік зітхнув, заплющив очі й внутрішньо змирився - здається, у цій грі він не мав жодного шансу на перемогу.  

- Невже ти думав, що після нашої сварки я захочу спати поряд з тобою? - її голос був рівний, але в ньому відчувалася нотка докору. - А тим більше, віддатися тобі?  

Щось неприємно кольнуло в грудях. Його пульс уповільнився, дихання стало глибшим, ніби він намагався захиститися від невидимого удару.  

Кімната потопала у напівтемряві: слабке світло нічника змішувалося з холодним місячним сяйвом, що пробивалося крізь вікно. Але цього було достатньо, щоб Ліна помітила, як змінився його погляд.  

Очі, що ще хвилину тому палали пристрастю й впертістю, тепер стали тьмяними, порожніми, з ледве помітним натяком на біль. 

Він не відвів погляду, не намагався сперечатися. Лише мовчав. Ангеліна спостерігала за ним, і щось у її серці теж ледве відчутно затремтіло, але вона швидко відкинула цю думку. Зараз вона мала бути непохитною.

- Максиме! - голос Ангеліни став м'якшим, але в ньому все ще відчувалася сила емоцій. - Я підозрюю, що в тебе непросте минуле, яке сильно вплинуло на твоє життя. - її очі світилися бурею невимовних почуттів. Вона хотіла кричати, щоб він нарешті почув, щоб зрозумів, але стримувала себе, намагаючись залишатися спокійною. - Ти не хочеш про нього розповідати, і я це приймаю. Як і все, що було там.  

- Ангеліно… - Максим нахилив голову, готовий перебити, але вона швидко простягнула руку й торкнулася його губ долонею.

- Дозволь мені закінчити! - її голос набув твердості, проте в очах все ще була ніжність. Вона вдихнула глибше, здавалося, збираючись із силами. - Ти мені подобаєшся.  

Максим затримав подих. Він відчув, як ці слова прорвали бар'єр між ними, як вони змінили атмосферу, зробивши її напруженою, майже електризуючою.  

- Але ти як стіна! - Ангеліна злегка посміхнулася, а її пальці ковзнули вниз, ледь торкаючись його обличчя. 
- На тебе можна покластися, тобі можна довіритися, але… - її погляд ненадовго піднявся вгору, ніби вона шукала правильні слова. - Але ти мені не довіряєш. - Максим стримано стиснув губи, втупившись у неї, і ця реакція тільки підтвердила її слова. - Ти можеш бути спокійним, а через мить щось починає тебе тривожити, і ти мовчиш. Я не розумію, що відбувається у твоїй голові, і ти не пускаєш мене туди… - Ангеліна зупинилася. Вона вагалася, чи варто зараз сказати це. - Але я відчуваю, що теж тобі подобаюся, хоча ти це не визнаєш. - її рука опустилася йому на груди, і Максим мимоволі затамував подих. - І мені подобається, як твоє тіло реагує на мене… — її голос став низьким і теплим, майже шовковистим.  

Але раптом він відчув зміну - її погляд став серйозним, рішучим, відчайдушним.  

- Але мені мало! - її очі спалахнули. - Мені замало просто твого тіла! Я хочу твою душу!  

І перш ніж Максим встиг бодай щось відповісти, Ангеліна різко штовхнула його. Він не очікував цього, і з приглушеним вигуком гепнувся з ліжка на підлогу. Чоловік лежав там, ошелешений, дивлячись на неї знизу. А вона лише загадково всміхнулася. 
 
- Тепер, сподіваюся, ти нарешті почув мене? - голос Ангеліни був рівний, але в ньому все ще відчувалася прихована напруга. Вона підійшла до дверей, міцно вхопившись за ручку, ніби це було її остаточне рішення. - Тепер іди і подумай над моїми словами.  

Максим здригнувся. Він не розумів себе, не знав, що саме так сильно вкололо його зсередини - її слова, її погляд чи її впевненість. Він швидко одягнувся, майже автоматично, і вийшов з кімнати, грюкнувши дверима так голосно, що звук ще довго лунав у тиші коридору.  

Ангеліна мовчки дивилася на двері, очікуючи почути його кроки, що вели до сусідньої кімнати. Але замість цього вона невдовзі почула звук двигуна, який поступово віддалявся. Вона зітхнула, схрестивши руки на грудях. - Образився! - пробурмотіла сама до себе, і в її голосі прозвучав не розпач, а холодний спокій. Вона сіла на ліжко, втупившись у вікно. - Ну нічого, рано чи пізно перебісишся.  

    *    *    *