22 глава

Настав вечір.  

Ангеліна стояла перед дзеркалом, уважно вдивляючись у своє відображення. Чорна сукня, елегантна, стримана, з закритим декольте. Червона помада - дещо сміливо, можливо навіть різко, але сьогодні вона хотіла саме так. Їй потрібно було відчувати свою силу, потрібно було нагадати собі, хто вона є, коли все навколо здається незрозумілим.  

Вперше за весь час їхнього спільного проживання з Максимом вони не знайшли спільної мови. Це не було сваркою, не було гучними словами чи роздратованими поглядами - але щось змінилося, і вона не могла пояснити, що саме.  

Найгірше було те, що вона не відчувала злості.  

Лише той неспокій, що розливався десь у глибині душі.  

Він віддаляється. Ховається за маскою стриманості, а вона… а вона не може змиритися з цим.  

Чим більше він приховує, тим більше їй хочеться розгадати його.  

Їй хочеться дізнатися, ким він є, коли перестає себе контролювати.  

Вона провела рукою по тканині сукні, видихнула. В цей момент в двері постукали. Не важко було здогадатися хто там.

- Заходь. - голосно промовила, але погляду від дзеркала не відірвала. Максим увійшов впевнено, ніби не було нічого перед цим. 

- Готова? - запитав, але відповідь була очевидною.

- Як бачиш. - коротко відповіла. Чоловік підійшов ближче і став за спиною. Тепер в дзеркалі були вони обидва і  дивилися в очі одне одному через відображення.

- Ти дуже красива жінка, Ангеліно. - тихо промовив Максим. Ангеліна посміхнулася, але усмішка була саркастичною.

- Лише красива? - запитала, не відриваючи погляду. Її обурювало, коли люди сприймали її через призму зовнішності. Чоловік мовчав. Вона відвернулася, провела рукою по тканині сукні, як остаточний жест того, що більше не збирається продовжувати цю розмову.  

- Йдемо? - спокійно запитала вона. Максим лише кивнув. Пара неквапливо спустилася на перший поверх, й Ангеліна підійшла до Марії Степанівни, яка майже все закінчила, хоча відчутно нервувала.

- Ангеліно Андріївно, все готово, окрім гарячого, - жінка, трохи хвилюючись, показала результати своєї праці. Більшість страв уже стояли на столі, а деякі мали бути подані, коли гості займуть свої місця. Тим часом Максим розставляв спиртне, сьогоднішня вечеря для чоловіків: багато м’яса, міцні напої, хоча ніхто не був певен, чи хтось дійсно нап’ється.

- Ви справжня чарівниця! - усміхнулася Ліна. - Не хвилюйтеся, все чудово! - вона ще трохи покрутилася біля приготувань, а потім попрямувала до Максима.

Чоловік зловив себе на думці, що вони повернулися туди, де спочатку починали: Ангеліна привітна з усіма, окрім нього. 

- Хвилюєшся? - Максим вирішив розпочати хоч якийсь діалог.

- Ні. Це ж не мені потрібно. - вона відсунула стілець і присіла боком до столу. - Сьогодні головний ти, а я лише покліпаю очима. - його брови злегка здійнялися.

- На тебе не схоже.

- Не буду лізти в розмову чоловіків, коли мене не просять, але це не означає, що я цілий вечір буду мовчки сидіти. Впевнена, що нашу пару вони теж не оминуть. - вона кинула на нього короткий погляд. - І якщо можливо, то поспілкуємося пізніше. В мене зараз нема бажання битися головою об стіну твого захисту. - вона знову відвела погляд, зосереджено розглядаючи кінчик нігтя, ніби намагаючись не видати власні думки. Максим стиснув пальцями край столу і хотів щось відповісти, але його відволік звук автомобільного двигуна, що доносився з вулиці.

- Ну все. Вечір починається. - промовила тихо Ангеліна і рушила на вулицю за Максимом. Віталій Миколайович та Георгій Вікторович з посмішками вийшли з таксі. На вулиці була приємна літня прохолода. Ангеліні стало трохи некомфортно в одній сукні, руки вкрилися сиротами.

- Раді вітати вас в нашій оселі. - привіталася жінка і мерщій запросила в будинок. Чоловіки неквапливо переступили поріг. Максим, удавано спокійний, жестом запропонував проходити до вітальні, де вже був накритий стіл.

- Ангеліно, ви сьогодні неперевершено виглядаєте. - промовив Віталій Миколайович, вручаючи їй розкішний букет червоних троянд. Його рухи були впевнені, а усмішка тепла. Він легко нахилився, торкнувшись губами її руки. Георгій Вікторович просто кивнув. На його руці виблискувала обручка і жінка думала, чому він прибув без своєї половинки.

- Дякую Віталій Миколайович. - з легкою посмішкою відповіла.

- Можна просто Віталій, - прокоментував той і трохи ближче нахилився.

- Тоді я просто Георгій - додав інший гість.

- Якщо Вам буде так зручніше, то я не проти. - Ангеліна вимовила з легкістю. Максим стояв поряд з жінкою і просто спостерігав. - Піду поставлю квіти у воду. А ви мийте руки і прошу до столу.

Жінка неквапливо рушила до кухні, дістала високу вазу, наповнила її прохолодною водою та акуратно розправила стебла. Її рухи були спокійними, але думки дещо хаотичними. 
З-за дверей уже долинали приглушені голоси гостей. Чоловіки розмовляли легко, з нотками жартівливості й вона впевненою ходою до них приєдналася. Максим допоміг їй сісти й невдовзі вони розпочали свою трапезу.

- За прекрасну господиню будинку! - оголосив перший тост Віталій. Всі підтримали тост, і тонке дзвінке зіткнення скла наповнило кімнату легким відгомоном. Ангеліна стримано всміхнулася, вдячно кивнувши. Спочатку вони розмовляли на загальні теми, але гарячі страви і кілька келихів всіх помітно розслабили. 

- Ви наче знали, що я обожнюю голубці. - зауважив Георгій, наминаючи черговий завиванець з капусти.

- В мене свої методи, - спокійно відповіла Ангеліна, ледь усміхнувшись. - Мене тішить, що вам подобається. - вона дійсно заздалегідь дізналася про їхні смакові вподобання. За допомогою звернулася до батька, він завжди міг знайти потрібну інформацію швидко та без зайвих питань.  

Але атмосфера, що була такою невимушеною, раптом змінилася.  

- Максиме, чому ваша дружина сидить не в діамантах? - несподівано запитав Віталій.

Мить мовчання. Ледь помітний електричний заряд у повітрі. Максим відклав прибори. Його очі звузились, наче він зважував відповідь, але Ангеліна випередила його.