19 глава

Ангеліна нервово ходила по вітальні, в очікування Максима з Поліною.  Вечеря була готова, Марія Степанівна постаралася, вклавши в кожну страву тепло і турботу, аби догодити маленькій господині. Але Ангеліна думала не про їжу. Вона просто хотіла бути поряд, дивитися в ці допитливі оченята, відчувати у своїй долоні крихітні пальчики і безмежно любити. Дзвонити Максиму жінка не стала, він і без того був весь на невах. Тож залишалося чекати. Іноді вона перекидалася короткими поглядами з Марією Степанівною, а потім нарешті почула, як клацнув замок, двері відчинилися і вона побачила Полінку, яка щось жваво розповідала батькові, її голос дзвенів від захвату. Максим усміхався, очі його світилися тихою радістю. В одній руці він тримав речі дівчинки, а в іншій  її маленьку долоньку.

- Ліна! - дитина зірвалася з місця і побігла до Ангеліни. - А я не вірила татові, коли він сказав, що ти теж тут живеш! - жінка присіла, ловлячи її в обійми.

- Татові потрібно вірити, малятко, - тихо промовила, обережно притискаючи дівчинку до себе. - Голодна? Марія Степанівна приготувала стільки смакоти, що ти не повіриш. - очі дівчинки загорілися нетерплячістю, а Максим, який досі мовчки стояв збоку, лише дивився. Його підкуповувала ця щира любов - тепла, глибока, всепоглинаюча. Марія Степанівна теж підійшла, розцілувала дитину, і вже за мить вони сиділи за столом, насолоджуючись вечерею. Всі недомовленості між Ангеліною і Максимом відійшли на другий план, зараз всі думки і час були присвячені маленькій красуні.

Смачно повечерявши, вони попрямували до дитячої кімнати. Полінка, як і будь- яка дитина, рвалася до своїх іграшок, за якими вона встигла добряче скучити, тож тепер з радісним захопленням поринула в гру. Але гратися самій вона й не думала, залучила всіх.

Максим опинився в ролі пацієнта, Поліна суворо контролювала процес лікування. Вона зосереджено оглядала хворого, наказувала лежати спокійно і виписувала пластикові пігулки, він підкорявся, сміючись, хоча після кожної нової процедури відчував, що маленька лікарка навряд чи скоро його відпустить. Тим часом Ангеліна стала об'єктом іншої важливої місії, Поліна взялася «наводити красу» в імпровізованому салоні краси . Зосереджено поправляла волосся, жваво коментувала кожен свій рух, і супила брови, коли неслухняні кучері жінки їй не піддавалися.

Так і минув цей теплий вечір - у сміху, невгамовних іграх та легкому хаосі дитячих фантазій. Нарешті, коли енергія почала покидати навіть Полінку, Максим узяв книжку і сів поряд, заглиблюючись у казку. Дівчинка ще слухала, мирно притулившись до Ангеліни, але її очі дедалі частіше заплющувалися.

- А можна я буду спати з Ангеліною? - сонним голосом запитала вона.

- Ти вже засинаєш, може, залишишся у своєму ліжечку? - м'яко запропонував Максим.

- Ні, я хочу з Ліною, - завзято заявила Поліна і міцно притулилася до Ангеліни. Максим лише усміхнувся, коли їхні погляди перетнулися. Жінка лагідно погладила дівчинку по спині, а він обережно взяв її на руки і переніс до кімнати дружини. Казку вже дочитувала Ангеліна за зачиненими дверима, поки мала пустунка не поринула в сон.

В кімнаті запанувала тиша. Ангеліна не втрималася - пішла до дитячої і сіла біля речей дівчинки, акуратно почала складала їх, милуючись різними відтінками рожевого, занурюючись у сам процес, як у щось особливе, майже ритуальне.

- Залиш, завтра Марія Степанівна все зробить, - прозвучав спокійний голос Максима,  він побачив вузьку смужку світла з- під дверей.

- Я сама хочу, - так само спокійно відповіла вона. Він не сперечався, вмів читати між рядків, тому лише кивнув і пішов відпочивати. 

Сьогодні дім став повноцінним. Присутність дитини зробила його живим, справжнім, сповненим особливого сенсу і атмосфери.

Ранок застав їх не в гіршому настрої. Сонячне проміння здавалося яскравішим. Ангеліна намагалася зробити якусь красиву зачіску дівчинці, Марія Степанівна і Максим вміли робити лише хвостики, а Поля попросила заплести волосся аби їй було зручно, але жінці це не дуже вдавалося. Зрештою ми живемо в двадцять першому столітті і звернулася за порадою до дядька Гугла і Ютуба, тож зрештою на голові з'явилася охайна зачіска. Вже готові, вони спустилися донизу, де на них чекали рум’яні сирники та ароматні оладки. Полінка сіла за стіл, нетерпляче вдихаючи апетитні запахи.

- А де ковбаска? - запитала вона, вивчаючи те, що лежало на столі. Ангеліна поглянула на Максима, очікуючи реакції, але він лише спокійно відповів:

- Тато вирішив їсти те, що корисне і тобі, тому ковбаску ми навмисне не купували. - дівчинка трохи насупилася. Але варто було скуштувати оладки з полуничним варенням, як невдоволення розчинилося в насолоді. Її обличчя розквітло усмішкою, і вона з ентузіазмом взялася до сніданку. І якби Ангеліні не хотілося залишитися з нею цілий день, все ж вони відвезли її в садочок. 

В такі моменти в душі Максима була відчутна неабияка легкість, знати що вдома ввечері з ним буде донька. Справи йшли якось легше, день ставав довшим в очікуванні вечора. Так і зараз: він сидів з потенційними інвесторами і не міг дочекатися, коли ця зустріч закінчиться, вони обговорювали проєкт молодого, але напрочуд перспективного хлопця, який намагається втілити свою мрію в життя. Тарас придумав модель стола трансформера і стільців до нього, який в складеному вигляді займає дуже мало місця, але варто було розкласти і можна було розмістити чималу компанію за ним. Максим допоміг йому виготовити першу партію зі ста одиниць і вони успішно продалися. Він вже кілька років допомагає таким юним мрійникам і чимало з них стали успішними підприємцями з прибутковим бізнесом, де Максим ставав акціонером.
А зараз Тарас сидів, намагався достукатися до двох пихатих чоловіків, які робили йому велику послугу лише своєю присутністю. Аж поки Віталій Миколайович не штовхнув іншого легенько в лікоть, змушуючи підняти погляд в сторону виходу. 

- Поглянь яка амазонка?! - Георгій Вікторович підняв очі, в яких з'явилося задоволення побаченим. Поки ці двоє дивилися в сторону виходу пускаючи слину, Максим почув знайомий звук жіночих підборів і повернув голову. Не помилився. До їхнього столику направлялася Ангеліна. Червоний брючний костюм в поєднаннями з її чорними кучерями створювали неймовірний образ. Чоловік піднявся і вийшов їй на зустріч.