17 глава

     Її пальці напружилися, нігті вп’ялися в скло, але погляд залишався рівним. Усередині все стислося в тугий вузол, але вона не могла дозволити собі показати слабкість.

- Не знаю ще, - відповіла вона, намагаючись зберегти спокій. - У Максима є донька. Поспішати нема куди.

- Але ти не молодієш, - Марина злегка нахилилася вперед, її голос звучав солодко, але слова були отруйними. - Пробач, але біологічний годинник біжить. І хто знає, можливо, він повторить долю Івана, і ви розлучитеся. - келих у руках Ангеліни здавалося ось-ось трісне. Її дихання стало важчим, але вона не дозволила собі ані слова. 
 

Максим почув слова Марини ще на порозі. Вони розсікли повітря, мов гостре лезо. Він затримався на мить, дозволивши собі осмислити почуте, перш ніж зайти до кімнати.
Його погляд одразу знайшов Ангеліну. Вона сиділа рівно, майже занадто непорушно. Її пальці стискали келих так, наче це була єдина точка опори в цьому просторі. Але він знав, що відбувається насправді. Знав її достатньо, щоб побачити напругу у напівсхованому русі плечей, у тому, як вона не дозволяла своєму погляду затремтіти.
Він підійшов без вагань, але не поспіхом. У його руках був букет - витончений, але не показовий. Квіти, які він обрав не для враження, а для неї. Ніжними лілії, еустоми, фрезії та зелень евкаліпта. Він не був показним, але випромінював тепло та щирість. Він простягнув їх Ангеліні, не вимовляючи жодного слова, і м’яко провів пальцями по її руці, перш ніж нахилитися і торкнутися губами її скроні.

- Пробачте, що перериваю, - сказав він, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована сила. - Просто хотів прояснити, що Ліна - найкраще, що сталося в моєму житті. - Ангеліна подивилася на квіти, і на мить їй стало легше. Але лише на мить. Вона знала, що це була вистава для цих жінок, але в той же час відчувала вдячність. Максим підтримав її саме тоді, коли вона цього потребувала.
Марина, Юстина і Таїса мовчали. Їхні погляди ковзали від Максима до Ангеліни, і в кімнаті повисла напружена тиша. Але Ангеліна більше не відчувала себе самотньою в цій грі. Марина склала руки, її усмішка була ледве помітною, але в очах блиснула тінь сумніву.

- Прямо таки - найкраще? - повторила вона, хмикнувши. - Це звучить красиво, але ти  не схожий на романтика, Максиме. - чоловік не відвів погляду, але в його очах з’явилася тиха впевненість.

- Я не люблю зайвих слів, - відповів він рівно. - Але коли кажу щось, то не для ефекту. - Юстина легко скривила губи, оглядаючи їх обох.

- То це всерйоз? Ви обоє впевнені? Просто ви так несподівано побралися, що ми були здивовані. Адже перед цим Ліна казала, що заміж не збирається. - Ангеліна відчула, як Максимова рука трохи сильніше притиснула її до себе.

- Я теж не планував одружуватися, - спокійно відповів він, його голос звучав впевнено, але без зайвого пафосу. - Але як бачите, ми разом. - він взяв руку Ангеліни, і вона відчула тепло його пальців, яке поступово розсіювало холод її власної долоні.

- Часом життя приносить несподіванки, - додала Ангеліна, її голос був рівним, але в ньому звучала легка нотка виклику. - Юстина поправила волосся, її погляд став трохи хитрим.

- Несподіванки - це цікаво, але чи не здається вам, що вони можуть бути ризикованими? - Максим ледь помітно усміхнувся.

- Ризик - це частина життя. Але важливо, з ким ти його долаєш. - Таїса хмикнула, її погляд ковзнув між ними.

- Ліна завжди вміла дивувати. - Ангеліна підняла голову, її погляд став твердішим.

- Дивувати - це краще, ніж бути передбачуваною, чи не так? - Марина посміхнулася, але її усмішка була тонкою, майже оцінювальною.

- Мабуть, - відповіла вона, і в її голосі вже не було тієї гостроти, що раніше. Максим підвівся, його рухи були впевненими, але спокійними.

- Дякуємо за вечір, - сказав він, його голос звучав тепло, але в ньому відчувалася чіткість. - Але нам час відпочити. - Ангеліна теж піднялася, її постава була рівною, а погляд - впевненим.

- Гарного вечора, - додала вона, і її голос звучав так, ніби вона нарешті …ніби вона нарешті повернула собі контроль. Марина провела пальцем по краю келиха, її погляд залишався уважним, але без тієї гострої оцінки, що була раніше. Юстина злегка кивнула, Таїса просто мовчки спостерігала.

- Вам теж, - сказала Марина, її тон був легким, але в ньому відчувалася стримана цікавість.

Вони провели гостей і Максим знав, що не варто говорити одразу до жінки,  їй потрібно кілька хвилин, щоб дозволити собі розслабитися.

- Ти добре трималася, - сказав він, нарешті порушуючи мовчанку. Ангеліна сіла на диван, витягнула ноги і закрила очі.

- Виграний раунд у грі, в якій я не хочу брати участь, - відповіла тихо. Максим пройшовся кімнатою, ніби роздумуючи над її словами.

- Знаєш, іноді не потрібно грати. Достатньо просто... бути. - вона посміхнулася, але очі не відкрила.

- Гарно звучить. Якби це було так просто. - Максим затримався на мить, спостерігаючи за Ангеліною. Вона сиділа на дивані, закривши очі, але її плечі залишалися напруженими. Вона не дозволяла собі повністю розслабитися. -  Але на кілька тижнів можна про них забути, - тихо сказала вона, маючи на увазі гостей. Максим не відповів одразу, просто стежив, як її пальці ще тримаються за тканину сукні, ніби це могло стримати її думки.

- Останнім часом ти багато підтримуєш мене, - продовжила вона, вже дивлячись перед собою. - Я не очікувала, що ти стільки дізнаєшся про мене. Але я про тебе нічого не знаю. Ти незаплановано став ближче, ніж я планувала. - Максим ледь помітно усміхнувся.

- Це проблема? - Ангеліна стиснула губи, її погляд нарешті зустрів його.

- Це не входило в мої плани. Я не люблю, коли хтось бачить мою слабкість. - Максим провів рукою по обличчю, ніби щось обдумуючи.

- Ти не можеш цілодобово посміхатися, як запрограмована лялька. Іноді потрібно давати волю емоціям, - спокійно пояснив він. Ангеліна трохи посміхнулася, але її усмішка була сухою.