10 глава

Максим, як і обіцяв, разом із молодим лейтенантом, відвіз Полю до колишньої. Цього разу дівчинка не плакала, лише сумно дивилася у вікно, її маленькі пальчики міцно стискали сірого слоника.

 Максим здивувався, раніше він не бачив цієї іграшки. Поля любила все яскраве, а цей сірий, непоказний слоник аж ніяк не асоціювався з нею. Чи був це просто випадковий подарунок, чи мала ця річ особливе значення для доньки, Максим не знав. 

Перед очима стояла інша картина - мить, що врізалася глибоко в пам’ять. Поліна обіймала Ангеліну, притискаючись до неї, немов у надійній схованці. Маленька голівка заховалася у кучерях жінки, її пальчики вплелися у пасма, ніби шукали підтримку.

 Ангеліна щось шепотіла їй на вушко, і дівчинка уважно слухала, ніби ловила кожне слово. Максим не хотів псувати цей момент, він був сповнений тепла, але водночас і болю. Ангеліна виглядала напрочуд спокійною, хоча можна було тільки здогадатися, яких зусиль їй це коштувало. 

Вона взяла Поліну на руки, принесла її до батька, ніжно торкнулася маленької щічки, немов продовжуючи прощання ще на кілька секунд. Її погляд говорив більше, ніж слова - вона безмежно полюбила цю дитину. 

Щойно Поля смиренно сіла в автокріслі, автівка Ангеліни різко зрушила з місця, демонструючи її настрій. Зеленоока кермувальниця не дала собі права на затримку, і чорний позашляховик зник у потоці машин. Денис залишився стояти, лише Артем кинувся навздогін, його авто миттєво рушило слідом.

— Нам потрібно дещо обговорити! - Максим дізнався у Артема, що Ангеліна поїхала на роботу, і відразу рушив до неї.

— Напевно… - її голос був задумливим, погляд невпевненим. Скляні прозорі стіни її кабінету притягували до себе погляди небайдужих колег, що вже цікавилися новинами.

— Не тут. - Максим спостерігав, як її погляд став розгубленим, і це було непритаманно для неї. Ангеліна поглянула навколо, оцінивши ситуацію. А потім мовчки погодилася, її очі спалахнули рішучістю.

        *        *        *

Перед тим як повідомити батькам про своє одруження, Максим і Ангеліна вирішили спочатку провести кілька побачень. Ці зустрічі були спокійними, навіть теплими, але між ними залишалася легка напруга, ніби обидва намагалися зрозуміти, як усе буде насправді. Максим все більше бачив Ангеліну не просто як знайому, а як людину, на яку можна покластися. Вона не ставила зайвих питань, не змушувала його говорити про минуле, але завжди була поруч, коли це було потрібно. А Денис все повідомляв її батьку, тому коли вони нарешті оголосили про своє одруження, новину сприйняли спокійно. Яніна Михайлівна навіть зраділа, її очі світилися щастям, хоча вона ще не повністю розуміла, чи це справді шлюб із любові, чи щось інше. Остап організовував розпис, який хоч і був фіктивним, але для батьків мав виглядати справжнім. Він підготував усе - від офіційних паперів до  маленьких деталей, які мали надати ситуації правдоподібності. Ангеліна бачила Максима з іншого боку. Він був людиною, на яку можна покластися. Часто пропадав на роботі, але завжди знаходив час для доньки. Ніколи не ігнорував Поліну, навіть у найважчі моменти.

Поля швидко прив’язалася до Ангеліни, і тепер вона завжди була не проти побачитися з її сім’єю. Здавалося, що жінка стала частиною її світу, частиною, яку вона прийняла без сумнівів. Дні летіли, перетікали в тижні, і ось настав день "Ікс". Це мав бути простий день, але він не відчувався таким.

    Усе було готове, підготовлене до дрібниць, але у повітрі витала невидима напруга. Якщо раніше все виглядало як ідея, зараз це ставало реальністю. Максим стояв перед дзеркалом, поправляючи свій костюм, його погляд затримався на відбитті. Чи він справді готовий до цього? Чи це правильне рішення? Чи він робить це заради Полі, чи вже заради чогось більшого?

Ангеліна стояла перед власним дзеркалом, розглядаючи себе в світлому вбранні, її пальці машинально торкалися тканини, ніби вона намагалася усвідомити момент.  

Це було просто угода.  Але чи насправді це так просто? Вона прийняла це рішення, і більше не відступить. Остап перевіряв документи, батьки очікували. Будинок ніби затамував подих, усі чекали наступного кроку. Це вже не гра. Це був початок нового життя - байдуже, яке воно буде.

Максим зайшов у кімнату, де Ангеліна збиралася, його погляд був уважним, але в ньому читалася ледь помітна усмішка.

— Як там моя кохана? - його голос був спокійним, але з ноткою грайливості. Раніше Ангеліна не звертала увагу, але останнім часом помічала, що він дуже красивий чоловік. Зараз він був одягнений у класичний чорний костюм, біла сорочка створювала контраст, а замість краватки він обрав метелик, який додавав його вигляду ще більшої урочистості. Він не був схожий на людину, яка просто виконує домовленість.

— Коханий, невже ти не знаєш, що не можна бачити наречену до весілля? - Максим підійшов до ліжка, вільно розмістився на ньому, його погляд затуманився роздумами.

— Сьогодні мені якось шкода стало твоїх батьків. - Його слова звучали задумливо, ніби він осмислював щось глибше.

— Чомусь подумав, що якби Поля так вчинила…

— Прошу, не треба. - Ангеліна різко сіла поруч, її очі наповнилися панікою.

— Сама про це кілька днів думаю, але вороття назад немає.

     Вони замовкли, тиша заповнила кімнату, і кожен заглибився у власні думки.  Двоє дорослих людей, які здавалося, все вирішили.  Але насправді вони нічого не знали.  Життя могло повести їх у будь-якому напрямку.

— Діти, нам вже час! - до кімнати без стуку зайшла Яніна Михайлівна, її погляд ковзнув по доньці, і вона миттєво відчула щось недобре. 

— Ангеліно, щось сталося? - її голос був заповнений занепокоєнням.

— Ні, все добре. - Ангеліна намагалася відповісти невимушено, але в голосі прозвучала тінь невпевненості.

— Просто дивне відчуття. - її душу роздирав внутрішній страх.  Батьки щиро раділи її щастю. Але що буде, коли вони дізнаються, що все це брехня? Максим легко накрив її руку своєю, в його погляді було щось підтримуюче, щось стабільне. Ангеліна злегка йому усміхнулася, але її серце ще билося занадто швидко.