9 глава

Максим не вірив власним вухам. Він відчував широку палітру емоцій. Вдячність за те, що Ангеліна довірилася йому та погодилася на такий нестандартний крок та хвилювання. Усе це здавалося надто швидким, надто раптовим.  Почуття провини, чи вона справді цього хоче, чи просто намагається допомогти? Було враження, що його пошкодували. І це було неприємно.

— Ти чула мою колишню?

— Небагато. - Ангеліна спокійно відповіла, вона зрозуміла, що він мав на увазі. Але зараз їй було все одно на його минуле.

— Ангеліно, я сидів! - його голос пролунав, як грім серед ясного неба.

— Раніше цей факт тебе не зупиняв. - вона обурилася, але всередині оселилося легке відчуття страху. Максим дивувався все більше.
Цю жінку неможливо було зрозуміти наперед, неможливо передбачити, що вона утне згодом.

— Раніше я не знав, хто ти… - він важко зітхнув.

— Ти можеш собі дозволити вийти заміж за коханого чоловіка і створити сім’ю… - він не знаходив, що їй сказати. Усі слова здавалися недолугими в цей момент.

— Послухай…

— Це ти послухай! - Ангеліна різко встала, почала ходити перед ним, як маятник.

— З коханим чоловіком я вже була. І не з коханим хлопцем теж. - в її голосі не було жалю, лише затамована рішучість.

— А зараз я хочу бути поруч із Поліною. - вона зупинилася навпроти нього, її очі палали рішучістю.

— Ти через неї хотів одруження? - він кивнув.

— Ну от, я допоможу тобі отримати опіку і буду поруч з нею.

У її голові вже сформувалася картинка ситуації.  Вона поруч із дівчинкою.  Батьки щасливі, що вона нарешті знову заміжня.

— Поліна — це не іграшка! - Максим обурився, голос став жорсткішим.

— Я знаю. - Ангеліна тихо відповіла, її голос був рівним, але в ньому звучала впевненість.

— Мені не двадцять. Я усвідомлюю, на що погоджуюсь. - вона знову сіла, розвернувшись корпусом до нього.

— А щодо того, що ти сидів… - жінка намагалася говорити спокійно, але її погляд видавав тривогу.

— Ти когось убив? - десь глибоко всередині вона боялася почути відповідь, але зараз потрібно було все прояснити.

— Ні. - він сухо відповів, його погляд був холодним.

— Зґвалтував? - її наступне питання було ще гострішим, і в цей момент вона помітила, як він змінився. Його очі вп’ялися в неї, повні обурення, гіркоти.

— Ні, звичайно. - Максим побачив, як вона полегшено видихнула.

— Це все, чого я боялася. - вона посміхнулася, її погляд нарешті став м’якшим.

— Решта не має значення.

— Ти дуже неординарна жінка. - його голос звучав рівно, але в ньому була щира повага. Чоловіка підкупало, як Ангеліна прагнула бути з Поліною.
Він раніше помічав, як вона її любила. 
 

— Ну що, кохана, – Максим наголосив на останньому слові, піднімаючись.

— Ходімо одружуватися? - він трохи скривився від болю, але жінка цього не помітила. Вона продовжувала сидіти.

— Тільки у мене є кілька умов. - Ангеліна серйозно почала, її голос був твердим. Чоловік іронічно посміхнувся. Жінка вона і в Африці жінка.

— Я слухаю. - йому було вже невесело, але він зосередився.

— По-перше, мої батьки повинні думати, що шлюб справжній. - Максим розумів, чому. Тому нічого дивного не знайшов.

— По-друге, ти не будеш продавати центр. - вона подивилася йому в очі з надією і посміхнулася, коли він кивнув.

—  По-третє…

— Великий список буде? - вперше за вечір чоловік розслабився.

— А ти боїшся? - жінка демонстративно зробила здивований вираз обличчя.

— Дуже. - жартівливо відповів.

—  По-третє, ніяких коханок вдома! - серйозно заявила. 

— У людних місцях теж.  Я не хочу, щоб почалися плітки, що мені зраджують.

— Все?

— На перший час вистачить. - вона задоволено усміхнулася. Максим розвернувся, направившись до будинку.

— Ти йдеш чи залишаєшся тут? - перепитав зеленноку бестію.

Коли ці двоє ввійшли до вітальні, атмосфера була напруженою, ніби будинок затамував подих у передчутті незвіданого. Остап розмовляв по телефону, його голос був стриманим, але напруженим. Марія Степанівна поралася на кухні, але навіть її звичні рухи здавалися нервовими. У повітрі ще відлунювалися крики Тетяни, залишаючи гіркий післясмак.

— Ми одружуємося! - Максим заявив це прямо, щойно переступив поріг вітальні. 

 Остап миттєво закінчив дзвінок, його обличчя застигло в здивуванні. Марія Степанівна ледь не випустила з рук велику тарілку, яку тримала.

— Коли ми радили тобі одружитися, то не мали на увазі дочку…

— А що не так зі мною? - Ангеліна визвірилася на Остапа, її голос був сердитим. Вона давно вважала себе окремою особистістю і не терпіла, коли хтось вплутував її батьків у її життя.

— Нічого, – спокійно відповів Остап. 

— Просто буде занадто багато уваги до вашого спільного союзу.

— Ми не кінозірки, щоб нами цікавилися. - Ангеліна не вгамовувалася, її голос був рішучим, але трохи роздратованим. 

— Гаразд, хлопчики. Я поїхала додому, а ви тут попліткуйте. - вона різко розвернулася і пішла, залишаючи після себе безліч запитань. 

Остапу ця ідея взагалі не подобалася. Вони ще трохи обговорили ситуацію, яка склалася. Остап повідомив, що знайшов зв’язок між аварією і Ростиславом. Максим втомлено потер очі, його голова страшенно боліла, але пити пігулки після алкоголю він не наважився. 

Ангеліна приїхала до будинку батьків. Ввійшла тихенько, мов школярка, яка перед цим спробувала спиртне зі старшокласниками.
Вона обережно заглянула в кімнату, де спала дівчинка, і кілька хвилин милувалася нею. Поліна була схожа на янголятко, яке мирно сопе на хмаринці. Дівчинка перекрутилася, склала долоньки і розмістила їх під щічкою, звільнивши одну ніжку з-під ковдри. Ангеліна навшпиньках підійшла і накрила маленьку принцесу, її рухи були ніжними, майже невидимими. Завтра почнеться новий день і нова історія їхнього життя.