Глава 16. Інна

День розгортається повільно, наче через силу, в’язко просочуючись крізь високі вікна маєтку. Коли Поліна, швидко зібравши рюкзак і кинувши на мене ще один короткий, сповнений незвичного прихованого тепла погляд, іде до школи, у будинку запановує важка, гнітюча тиша. Вона тисне на скроні, змушуючи знову й знову прокручувати в голові події пекельної ночі: тривожний, гарячий погляд Микити, його лихоманкове прохання кликати, якщо щось знадобиться, і ті дивні, сповнені болю слова Поліни про матір.

У голові панує суцільний хаос, а в грудях тісно від важких почуттів. Перемагаючи виснаження й тупий біль у травмованій стопі, я вирішую ненадовго вийти за межі території. Спускаючись до холу, я зустрічаю економку Галину. Вона саме розставляє свіжі квіти у вазі біля сходів.

— Пані Галино, я ненадовго вийду в аптеку по ліки, — тихо попереджаю її, намагаючись всміхнутися, аби не викликати зайвих підозр. — І трохи подихаю повітрям.

— Добре, дитинко, тільки будь обережною, — співчутливо киває вона, оглядаючи моє бліде обличчя. — Ти ще зовсім квола.

Колючий осінній вітер обпікає палаючі щоки, коли я ступаю на порожній тротуар за масивними залізними воротами маєтку. До найближчої аптеки — лише кілька сотень метрів уздовж тихої, затіненої жовкнучими деревами вулиці. Мені здається, що на волі дихати стає дещо легше, а туман у голові потроху розсіюється.

Але це відчуття безпеки виявляється примарним і крихким, мов сухе листя під моїми черевиками.

Уже біля самого входу до аптеки повітря розрізає дикий, оглушливий вереск гальм. Поруч зі мною з розмаху зупиняється темний, повністю тонований мікроавтобус. Серце миттєво обривається й падає в темну прірву — я впізнаю цей жахливий силует. Це вони. Вони знайшли мене й тут.

Кров у жилах стигне, перетворюючись на крижані голки. Легені вмить блокує, а душний, засліплюючий жах хвилею накриває з головою. Липкий панічний страх паралізує тіло: ноги стають ватяними, а свідомість гарячково кричить про небезпеку, але я навіть не можу зрушити з місця.

Бічні двері з залізним брязкотом відлітають убік, і з салону вискакують двоє кремезних чоловіків. Я намагаюся відсахнутися назад, відкриваю рот, щоб закричати на всю вулицю, але відчайдушний крик застрягає в стиснутому горлі коротким, безпорадним сипом. Їхні важкі, грубі руки залізною хваткою впиваються в мої плечі й передпліччя, боляче врізаючись у тіло до синців.

— Догралася, пташко? — сичить один із них мені прямо в обличчя. З його рота тхне тютюном і дешевим перегором, а обличчя викривлене огидною усмішкою. Він із силою викручує мені руку за спину, змушуючи скрикнути від болю. — Борги твого загиблого Дениса самі себе не закриють!

— Випустіть! Пустіть мене! Допоможіть! — нарешті виривається з моїх грудей дикий, розпачливий виск.

Я борсаюся, мов загнане в пастку звірятко, дряпаюся нігтями в їхні цупкі куртки, намагаюся впертися здоровою ногою в край бордюру чи одвірок машини, викручуюся всім тілом. Біль у травмованій стопі вибухає гарячою пекучою хвилею, перед очима миготять темні плями, але проти лютої чоловічої сили я абсолютно беззахисна. Жодної шанси. Жодного порятунку поруч.

Мене з силою рвуть із місця й буквально вкидають у темного, брудного буса. Я боляче ударяюся колінами об підлогу, намагаюся поповзти назад до прорізу, але важкі залізні двері з глухим, торохкотливим стукотом зачиняються, відрізаючи мене від світу й занурюючи салон у загрозливу напівтемряву.

— Сиди тихо, якщо жити хочеш! — гаркає хтось із темряви, притискаючи мене важким чоботом до підлоги так, що стає важко дихати.

Двигун буса скажено реве, шини вищать по асфальту, змушуючи машину рвучко смикнутися вперед. Мене кидає вбік, плече віддає різким болем від удару об залізне сидіння. Усередині все стискається від первісного, тваринного жаху, гарячі сльози беззупинно застилають очі. У голові пульсує лише одна страшна думка: це кінець. Вони просто вивезуть мене за місто, у якийсь глухий ліс чи покинутий склад, і більше ніхто й ніколи мене не знайде. Я більше не побачу Поліну, не дізнаюся її таємницю, не побачу Микиту...

Проте в останню секунду вулицю розрізає дикий, агресивний гул іншого, надпотужного мотора.