Не моя реальність

Монолог

Так почну ж я розповідь свою.
Щоб по полицям все життя розкласти.
В цій невидимій кімнаті стою.
І гадаю як в пастку думок не попасти.

Щось багато тут хламу і пилу
Не прибирала вже років десь сто.
Ось знайшла я іржаву сокиру.
Що берегла мого часу пісок.

Павутиння сплели павуки
На мріях дитинства в кутку.
А ось стоять рожеві чобітки.
Нетронуті, означають думку чітку.

Ой до чорта! Спалити все треба!
І почати спочатку цей текст.
Я так хочу навчитись жити для себе.
Бо задовдав цей бісовий квест.

Я запалюю сірник і кидаю
Ох, як яскраво горить чортівня!
Негативні думки, що гадаю
Не повинні в мені бути і дня.

Нехай попелом стане мій страх
Що тримав мене у в'язниці.
Не покидав навіть у снах.
Стане початком росту пшениці.

Позеленіє знову мій сад
Я стану храмом спокою й тиші.
Всі ідеї влаштують парад,
А тривоги втечуть наче миші.

Я вірю що не дарма я чекала
І боролась наче навіжена за життя
Карму свою вже давно відстраждала
За майбутнє спокійне буття.

Подобається

#1833 в Різне
#422 в Поезія

Відредаговано: 15.09.2024